Класифікація видів спорту
Розвиток спорту в усьому світі призвів до виникнення і поширення багатьох окремих видів спорту, яких налічується в даний час більше 200. Кожен з них характеризується своїм предметом змагання, особливим складом дій, способами ведення спортивної боротьби та правилами змагань. Найпоширеніші види спорту включені в програму зимових і літніх Олімпійських ігор. Всі види спорту, що одержали широке поширення у світі, можна класифікувати за особливостями предмета змагань і характером активності на шість груп (Л.П. Матвєєв, 1977):
1-а група – види спорту, для яких характерна активна рухова діяльність спортсменів з граничним проявом фізичних і психічних якостей. Спортивні досягнення в цих видах спорту залежать від власних рухових можливостей спортсмена. До даної групи відноситься більшість видів спорту;
2-а група – види спорту, операційну основу яких складають дії по управлінню спеціальними технічними засобами пересування (автомобіль, мотоцикл, яхта, літак тощо). Спортивний результат у цих видах багато в чому обумовлений умінням ефективно управляти технічним засобом і якістю його виготовлення;
3-я група – види спорту, рухова активність в яких жорстко лімітована умовами ураження цілі зі спеціальної зброї (стрільба, дартс);
4-а група – види спорту, в яких зіставляються результати модельно- конструкторської діяльності спортсмена (авіамоделі, автомоделі та ін.);
5-а група – види спорту, основний зміст яких визначається на змаганнях характером абстрактно-логічної переваги над суперником (шахи, шашки, бридж та ін.);
6-а група – багатоборства, складені з спортивних дисциплін, що входять в різні групи видів спорту (спортивне орієнтування, полювання на лисиць, біатлон, морське багатоборство, службові багатоборства та ін.).
Спорт як компонент фізичної культури
Термін «спорт» (поширений еквівалент в ряді мов – Sport) зв’язується в сучасному міжнародному лексиконі з вельми нерівнозначними поняттями. У деяких мовах, особливо в англійській і німецькій, він нерідко поширюється на переважну частину фізичної культури, а часом мало і не на всі її компоненти.
При кваліфікованих спробах віддиференціювати поняття «спорт» від суміжних понять його неминуче так чи інакше пов’язують зі змагальною діяльністю, як особливу форма реалізації людських можливостей, що дозволяє максимально виявити, наочно порівняти і справедливо оцінити ті чи інші діяльнісні сили, якості, здібності в спеціально створених для цього умовах. Саме цим перш за все він відрізняється від інших видів діяльності, в тому числі і тих, де змагальний момент є одним з моментів, а не специфічною основою діяльності (наприклад, конкурси в театральному мистецтві). Поняття «спорт» у вузькому сенсі цього слова відноситься, таким чином, до власне змагальної діяльності: спорт – власне змагальна діяльність, специфічною формою якої є система змагань, що історично склалася в області ФК як спеціальна сфера виявлення та уніфікованого порівняння людських можливостей.
Разом з тим ясно, що суть спорту в цілому ніколи не зводиться лише до досягнення чисто змагальних цілей. Як діяльність, що різнобічно впливає на саму людину, і як сфера різноманітних міжлюдських контактів, пов’язаних з загальносоціальними відносинами, спорт має і більш глибокий зміст.
Досягнення високих спортивних результатів неможливе без достатньо добре налагодженої системи підготовки спортсмена, здійснюваної у сфері різноманітних міжлюдських контактів, які складаються між тренерами, спортсменами і суддями, організаторами, глядачами і т.п. Вони здійснюються на різних рівнях, починаючи від спортивного колективу і закінчуючи змаганнями різного міжнародного рівня.
Змагальна діяльність – історично сформована система змагань, спрямована на виявлення і порівняння людських можливостей (в галузі фізичної культури – фізичних якостей (здібностей) і умінь, раціонально користуватися ними). Тому в широкому тлумаченні поняття «спорт» з певними підставами поширюють на власне змагальну діяльність, спеціальну підготовку до неї, а також на специфічні відносини, норми і досягнення, що виникають на основі цієї діяльності, взяті в єдності. Звідси, в широкому сенсі, спорт – власне – змагальна діяльність, спеціальна підготовка до неї, специфічні міжлюдські відносини і поведінкові норми, що складаються в процесі цієї діяльності.
У своєму життєвому втіленні, спорт – це і неухильне прагнення людини розсунути видимі межі своїх можливостей, цілий світ емоцій, породжуваних успіхами та невдачами на цьому шляху, один з найбільш дієвих засобів виховання та самовиховання особистості і складний комплекс міжлюдських стосунків, і популярне видовище, один з найбільш видних міжнародних рухів, і багато іншого. Не випадково спорт зайняв велике місце як у фізичній, так і в духовній культурі сучасного світу і його соціальна значимість продовжує зростати.
У викладеному розумінні спорт – частковий синонім поняття «фізична культура», але тільки часткове. Ототожнювати повністю ці поняття неправомірно ні логічно, ні емпірично. Фізична культура в певному відношенні ширше спорту: вона включає в себе не тільки велику (переважну) частину спорту, але і ряд інших, явно відмінних від неї компонентів (значна частина шкільної фізичної культури, що входить у зміст загального фізичного освіти; виробнича фізична культура, включена в систему наукової організації праці; лікувальна фізична культура; гігієнічна – повсякденно-побутова гімнастика і ін.). З іншого боку, спорт відноситься не тільки до фізичної культури. В принципі видом спорту може стати будь-який вид діяльності, який удосконалює людські здібності, якщо він оформляється як предмет спортивного змагання і функціонує за законами спортивного вдосконалення. І хоча абсолютна більшість сучасних видів спорту входить в зміст фізичної культури, давно існують і стають більш численними видами спорту, які не мають її специфічних ознак або мають лише вельми незначне до неї відношення (шаховий і шашковий спорт, спортивне авіа-, авто-, судномоделювання і т.д. – взагалі кажучи, всі види спорту, досягнення в яких не визначаються безпосередньо фізичною активністю спортсмена). Таким чином, співвідношення фізичної культури і спорту характеризується великим, але далеко не повним збігом. Звідси справедливо широко поширене вираз: «фізична культура і спорт» та визначення останнього, як: «спорт» – це сукупність матеріальних і духовних цінностей, створюваних і використовуваних суспільством для спеціальної підготовки людей до змагальної діяльності в різних видах спортивних дисциплін.
Досягнення високих спортивних результатів можливе тільки в тому випадку, якщо є добре налагоджена система підготовки спортсмена. Вона являє собою сукупність методичних основ, організаційних форм і умов тренувально-змагального процесу, оптимально взаємодіючих між собою на основі певних принципів і забезпечують найкращу ступінь готовності спортсмена до високих спортивних досягнень.
Система підготовки спортсмена включає в себе чотири великих блоки:
система відбору і спортивної орієнтації;
спортивне тренування;
система змагань;
позатренувальні і позазмагальні фактори оптимізації тренувально-змагального процесу.
Основна підготовчо-тренувальна діяльність спортсмена здійснюється в умовах спортивного тренування – основна форма підготовки спортсмена, яка являє собою спеціалізований педагогічний процес, побудований на системі вправ і спрямований на управління спортивним вдосконаленням спортсмена, що обумовлює його готовність до досягнення вищих результатів.
Найважливішим компонентом в системі підготовки спортсмена є змагання, які виступають як мета, засіб і метод підготовки спортсмена.
Змагання визначаються як спеціальна сфера, в якій здійснюється діяльність спортсмена, що дозволяє об’єктивно порівнювати певні його здібності і забезпечити їх максимальні прояви (змагальна діяльність). «Змагальна діяльність» і «спортивна діяльність» часто вживаються як синоніми, проте зміст і смислове значення кожного з них значно відрізняються один від одного. Спортивна діяльність характерна для спорту як багатогранне суспільне явище, оскільки вона зачіпає різні сфери діяльності людини. Досягнення максимального результату неможливо без включення в сферу спорту великої кількості людей різних професій. Соціологи, лікарі, педагоги, фізіологи, інженери, фахівці з апарату управління, сфери мистецтва, матеріально-технічного забезпечення та багато інших забезпечують функціонування спорту в країні. Причому діяльність цих людей визначається соціальними та економічними умовами життя суспільства.
Змагальна діяльність відносно до офіційних змагань виступає у своєму абсолютному значенні як власне змагальна діяльність. І в цьому плані це є специфічна рухова активність людини, здійснювана, як правило, в умовах офіційних змагань на межі психічних і фізичних сил людини, кінцевою метою якої є встановлення суспільнозначущих і особистих результатів. Власне змагальна діяльність спортсменів здійснюється в змаганнях. Змагання – важливий чинник пізнання людських можливостей і формування етичних взаємовідносин, а також форма спілкування між людьми або групами людей. Кінцевим результатом змагальної діяльності є спортивне досягнення, яке характеризується кількісним чи якісним рівнем показників в спорті.
Спортивне досягнення – це показник спортивної майстерності та здатності спортсмена, виражений в конкретних результатах. Спортивна та змагальна діяльність, організація та проведення різного роду змагань органічно вливаються в спортивний рух, так як у всіх напрямках останнього (масовий загальнодоступний спорт і спорт вищих досягнень) вони відіграють істотну роль. Звідси спортивний рух – це соціальна течія, спортивна практика у сфері масового спорту та спорту вищих досягнень.
Масовий спорт включає в себе: шкільно-студентський спорт, професійно-прикладний спорт, фізкультурно-кондиційний спорт, оздоровчо-рекреативний спорт. У багатьох країнах світу ці різновиди включені в рух «Спорт для всіх», що охоплює мільйони людей.
Залежно від спрямованості занять в загальнодоступному спорті в процесі систематичних занять вирішується цілий ряд завдань: освітні, виховні, оздоровчі, професійно-прикладні, рекреативні, підвищення свого фізичного стану (кондиції).
Основу загальнодоступного спорту становить шкільно-студентський спорт, орієнтований на досягнення базової фізичної підготовленості та оптимізацію загальної фізичної дієздатності в системі освіти і виховання (загальноосвітні школи, гімназії, ліцеї, коледжі, професійно-технічні училища, інститути та ін.). Таким чином, шкільно-студентський спорт забезпечує загальну фізичну підготовку і досягнення спортивних результатів масового рівня. У масовий спортивний рух входить також професійно-прикладний спорт як засіб підготовки до певної професії (військове і службове багатоборство, пожежно-прикладний спорт, різні види боротьби та східних єдиноборств у військово-повітряних, десантних, внутрішніх військах та частинах спеціального призначення).
Фізкультурно-кондиційний спорт служить засобом підтримки необхідного рівня працездатності, підвищення фізичної підготовленості людей, які беруть участь у масових офіційних змаганнях.
У масовий спортивний рух також входить і оздоровчо-рекреативний спорт як засіб здорового відпочинку, відновлення, оздоровлення організму і збереження певного рівня працездатності.
Спорт вищих досягнень (великий спорт) – діяльність, спрямована на задоволення інтересу до певного виду спорту, на досягнення високих спортивних результатів, які отримали визнання у суспільстві, на підвищення як власного престижу, так і престижу команди, а на вищому рівні – престижу Батьківщини.
Досягнення у великому спорті можливі тільки завдяки постійній тренувально-змагальної діяльності з великими фізичними і психічними напруженнями. Виступ у змаганнях накладає велику відповідальність на спортсмена; висока ціна кожної помилки, кожного невдалого старту стає чинником, що визначає жорсткі вимоги до його психіці. У цьому основна специфіка спорту вищих досягнень. У той же час спорт вищих досягнень як би виростає з загальнодоступного спорту, пов’язаний з певним запозиченням у відношенні засобів і методів підготовки, стимулює масовий спортивний рух, створюючи орієнтири досягнень.
Сучасний спорт вищих досягнень також неоднорідний. В даний час в ньому намітився ряд напрямів:
любительський спорт;
професійний спорт;
професійно-комерційний спорт;
спорт досягнення-комерція;
видовищно-комерційний спорт.
Любительський спорт в даний час все більше набуває ознак професійного спорту в тій його частині, яка стосується навантажувальних вимог, організації тренувально-змагальної діяльності.
Представники аматорського спорту вищих досягнень, як правило, є студентами, учнями або військовослужбовцями, що дає їм право називати себе любителями (хоча заробітки їх в даний час часто межують із заробітками професіоналів). Спортсмени-любителі майже завжди будують свою підготовку з прицілом на головні змагання: Олімпійські ігри, чемпіонати світу, Європи. Успішний виступ на цих змаганнях дозволяє їм підняти свій рейтинг, а в подальшому, перейшовши в чисті професіонали, домогтися більш високих гонорарів.
Основна відмінність професійно-комерційного спорту від так званого аматорського спорту полягає в тому, що він розвивається як за законами бізнесу, так і за законами спорту в тій мірі, в якій їх можна втілити в підготовці спортсменів-професіоналів. На систему змагань спортсменів-професіоналів роблять вплив певні цільові установки, які полягають в успішному виступі в довгій серії стартів, що наступають один за одним, що пов’язано з матеріальними винагородами за кожен старт у відповідності з «вартістю» атлета на «спортивному ринку». У зв’язку з цим частина професіоналів не ставить перед собою завдання увійти в стан найвищої готовності спортивної форми тільки 2–3 рази в річному циклі. Протягом тривалого періоду часу вони підтримують досить високий, проте не максимальний рівень підготовленості.
Спортсменів-професіоналів можна розділити на три групи:
До першої групи слід віднести спортсменів, які прагнуть успішно виступити як на Олімпійських іграх, чемпіонатах світу, так і в серії кубкових і комерційних стартів.
До другої групи слід віднести спортсменів, що мають високі результати, але не настроюються на успішну участь у найбільших змаганнях. Головне їхнє завдання – успішний виступ в різних кубкових, комерційних змаганнях і стратах за запрошенням.
До третьої групи слід віднести спортсменів-ветеранів, особливо тих, котрі спеціалізуються на спортивних іграх, єдиноборствах, фігурному катанні. Ці спортсмени, підтримуючи середній рівень фізичної підготовленості і дуже високий технічний рівень, що супроводжується високим артистизмом, демонструють вищу спортивну майстерність заради глядачів і високих заробітків.
Проміжне становище в спортивному русі між загальнодоступним (масовим) спортом і спортом вищих досягнень займають спортсмени, що займаються в системі дитячих спортивних шкіл, клубів, секцій.
За статистичними даними число займаючихся на різних етапах багаторічної підготовки в спортивних школах наступне:
початкової підготовки – 76,8 %;
початковій і поглибленої спеціалізації – 47,1 %;
спортивного вдосконалення – 28,3 %;
вищої спортивної майстерності – 12 %.