2.2.Окістя. З’єднання кісток, їхня класифікація. Види синартрозів, симфізи, діартрози. Види рухів у суглобах. (спрс)

2.3.Будова суглоба. Допоміжний апарат суглобів. Класифікація суглобів за будовою, формою суглобових поверхонь, за функцією.

Перервні з'єднання (суглоби) утворюються лише тоді, коли для цього є чотири необхідні компоненти, а саме: наявність двох суглобових поверхонь, капсули, синовіальної рідини і порожнини. Синовіальна рідина змочує суглобові поверхні для зменшення тертя під час рухів, а капсула герметичне оточує суглобову порожнину.

Крім цих чотирьох обов'язкових складових суглоба, в деяких зчленуваннях є додаткові елементи. А саме: синовіальні ворсинки, синовіальні складки, сумки; жирові складки, диски, меніски, внутрішньосуглобові зв'язки, сесамоподібні кістки.

Усі ці додаткові елементи виникають у суглобах, на які припадає велике функціональне навантаження.

Усі суглоби класифікуються за кількістю суглобових поверхонь, за формою та функцією.

За кількістю суглобових поверхонь роз­різняють суглоби:

1. Прості (якщо в утворенні суглоба бере участь дві кістки). Наприклад, між фалангові суглоби.

2. Складні (якщо в утворенні суглоба бере участь більше ніж дві кістки). Наприк­лад, ліктьовий суглоб.

3. Комплексні (якщо всередині суглоба є диски, меніски). Наприклад, колінний суглоб.

4. Комбіновані (якщо суглоб складаєть­ся з двох анатомічне відокремлених суглобів, які функціонують одночасно). Наприклад, скронево-нижньощелепний.

За функцією розрізняємо суглоби:

1. Одноосьові - коли в суглобі можливі рухи лише навколо однієї осі.

2. Двохосьові - коли в суглобі можливі рухи навколо двох осей.

3. Багатоосьові - коли в суглобі можливі рухи навколо трьох осей.

За формою одноосьові суглоби бувають блокоподібними та циліндричними: двохосьо­ві - еліпсоподібними, виростковими та сідло­подібними; багатоосьові - кулястими, плос­кими, чашоподібними (рис. 4.6).

Залежно від будови поверхонь, які зчленовуються (форма, розмір і т. ін.), у суглобах можливі рухи навколо різних осей.

В біомеханіці суглобів розрізняють такі осі: фронтальну, сагітальну і верти­кальну.

Навколо фронтальної осі відбуваються такі рухи, як згинання і розгинання; навколо сагітальної осі - приведення та відведення; навколо вертикальної осі - обертання, тобто кістка рухається навколо своєї поздовжньої осі.

Коловий рух - це послідовний рух навколо всіх трьох осей, при якому вільний кінець кістки або кінцівки (наприклад, кисть) описує коло.

Величина об'єму рухів у суглобах залежить від форми суглоба, кількості та розташування зв'язок, що укріплюють суглоб, від розташування та ступеня розтягування м'язів, які оточують суглоб.

2.4.Поняття про Міжнародну анатомічну номенклатуру. Її значення для вивчення анатомії, клінічних дисциплін. Основні анатомічні терміни, які розкривають топографію анатомічних об’єктів, та їхні основні характеристики.

Термінологія — це сукупність понять певної науки, які відповідають сучас­ному рівню її розвитку. Обов'язковою, якістю терміна є його однозначність, в разі порушення якої визначення стає незрозумілим.

Історія виникнення анатомічних, гі­стологічних та ембріологічних понять тісно пов'язана з історією розвитку цих наук. Оскільки протягом століть мовою науки була латинська, то різні морфологічні структури дістали латин­ські найменування. Поруч з латинсь­кими термінами використовувались грецькі та деякі інші.

Перший офіційний список анатоміч­них термінів було затверджено Німець­ким анатомічним товариством в Базелі (1895), і він став відомим як Базельська анатомічна номенклатура (BNA). Тепер у більшості країн світу (в тому числі і в Україні) застосовують Міжнародну анатомічну номенклатуру, прийняту на VI Міжнародному федеративному кон­гресі анатомів у Парижі (1955), і тому її називають Паризькою (PNA). Пізніше анатомічну номенклатуру уточ­нювали на VII—VIII Інтернаціональ­них конгресах в Нью-Йорку (1960) і Вісбадені (1965), а також на IX, X Всесвітніх конгресах анатомів, гістоло­гів та ембріологів у Ленінграді (1970) і Токіо (1975).

Вперше в історії гістології та емб­ріології списки відповідних офіційних міжнародних термінів були затверджені в Ленінграді (1970) та уточнені і до­повнені в Токіо (1975).

Здавна вітчизняні вчені намагались розробити вітчизняну анатомічну номен­клатуру. Так, Н. М. Максимович-Амбодик (1744—1812) створив перший російський анатомічний слов­ник, а П. І. Карузін (1864—1939) на основі ВNА опублікував «Словник анатомічних термінів».

Базельську номенклатуру переклали на українську мову та опублікували в 1925 р. Ф. О. Цешківський та О. Г. Черняхівський. Професор О. Г. Черняхівський розробив також українську ембріологічну номенклатуру і надрукував її в «Українських медич­них вістях» (1926).

Латинські анатомічна, гістологічна та ембріологічна номенклатури вміщу­ють близько 10 000 термінів, які викори­стовують при описі різноманітних мор­фологічних структур. На основі їх вітчизняні морфологи розробили українську анатомічну, гістологічну та ембріологіч­ну номенклатури, які прийняті VIII Всесоюзним з'їздом анатомів, гістологів та ембріологів в Ташкенті (1974).

У сучасній ембріології широко корис­туються такими поняттями: зигота (грецьк. zygote-спарений) —заплід­нена яйцеклітина; ембріон (грецьк.en — в; bryo — рости) зародок;

ектодерма (грецьк. ektos -зовні; derma — шкіра) — зовнішній зародко­вий листок; мезодерма (грецьк. mesos - середній; derma — шкіра) — середній зародковий листок; ентодерма (грецьк. entos- всередині; derma — шкіра) -внутрішній зародковий листок та багато інших. До основних понять відносять клітину (лат. cellula, грецьк. cytos) і тканину (лат. textus, грецьк. histos).

Для зручності анатомічного дослі­дження тіла людини через нього прово­дять кілька умовних осей та площин (рис. 1). При цьому людина перебуває у вертикальному положенні, п'ятки торкаються одна одної, а долоні обернені допереду (положення Келлікера). Горизонтальна вісь і відповідна їй площина лежать паралельно гори­зонту і ділять тіло на верхню і нижню частини, а фронтальна — паралельно поверхні лоба і ділить тіло на передню та задню частини. Сагітальна, або серединна, площина проходить перпен­дикулярно фронтальній і ділить тіло на праву та ліву половини. Крім цього, використовують терміни, які вказують на розміщення органів та напрям час­тин тіла: передній — anterior; задній -posterior; бічний (латеральний) lateralis; черевний (вентральний) ventralis; внутрішній —internus; зов­нішній — externus тощо.

Необхідно пам'ятати, що в основі більшості клінічних термінів лежать терміни анатомічні: pancreas (під­шлункова залоза) — панкреатит (за­палення підшлункової залози); sinus (пазуха) — синусит (запалення пазу­хи); bursa (сумка) — бурсит (запален­ня сумки суглоба) та ін.