3.1 Співвідношення права і релігії

Цивілізація виробила безліч різних норм і правил, якими керуються люди в своєму повсякденному житті. Одними з перших відокремилися в своїй самобутності релігійні норми, норми звичаїв і моралі.

Призначенням релігії є вироблення "смислів", що дозволяють людині так чи інакше освоювати і визначати своє місце в світі, в якому вона живе. Релігія, з цієї точки зору, виступає мірою "хорошої" поведінки. Релігійні норми є різновидом соціальних норм, встановлених різними віруваннями, що мають обов'язкове значення для тих, хто сповідує ту чи іншу віру, регулюючи ставлення віруючих до Бога, церкви, один до одного, тощо. Звід морально-етичних положень - складова частина релігійних віровчень. Релігійні канони являють собою регулятивну систему, що діє в суспільстві з самих ранніх етапів розвитку людства. У античному світі релігія, мораль, політика були тісно взаємопов'язані. Світові релігії: християнство, буддизм, іслам значно вплинули не тільки на етичне життя суспільства, але і на розвиток правових систем. Християнська релігія, канони релігійної моралі впливали і продовжують впливати на життя народів планети. Одною з основних правових систем сучасності є мусульманське право. Шаріат - сукупність релігійних і юридичних норм мусульманського феодального права - виник в країнах Сходу. Джерелами шаріату є Коран, Сунна¹¹.

У Біблії, Корані і інших джерелах разом з релігійними канонами знайшли своє вираження загальнолюдські норми. Такі норми, вимоги містяться, наприклад, в Біблії - в заповідях Моїсея, в Нагірній проповіді. У "Моїсеєвих законах", зокрема, встановлений обов'язок працювати шість днів і відпочивати на сьомій, обов'язок дітей поважати своїх батьків, забороняється вбивство, крадіжка, лжесвідчення. Соціальні норми знайшли вираження в християнському церковному, канонічному праві. Дані норми регулюють внутрішню організацію церкви, взаємовідносини між церковними органами, віруючими з державою, і т.д. У 1917 році римо - католицька церква опублікувала кодекс канонічного права.

Зовні ці норми мають певну схожість з юридичними нормами: певною мірою формалізовані і змістовно визначені, хоча в меншій мірі, але все ж певним чином викладені і документально зафіксовані в Біблії, Корані, релігійних книгах буддистів і інших. В деяких випадках вони виступають як джерела права. Прикладом їх є не тільки країни мусульманської правової системи, але і деякі країни континентальної Європи. У Росії до 1917 року джерелами права визнавалися Статут Духовних Консисторій, Книга Правил Святого Синоду. У Німеччині канонічне право і нині є частиною національної правової системи. В той же час між правом і релігією існують принципові відмінності¹².

Сфера дії релігійних норм значно вужча сфери дії норм права. Так, розпорядження "Тори" розповсюджуються виключно на осіб, що сповідують іудаїзм, Корану – відповідно на тих, що сповідують іслам і т. д. Існують різноманітні механізми дії релігії і права. Зокрема, релігії обгрунтовують в своїх священних книгах абсолютну непохитність кодексу поведінки, що вказується їм з посиланням на вищий авторитет.

Вплив права на релігію певною мірою досить специфічний. Конституція України і закон "Про свободу совісті і релігійні організації” гарантують, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Водночас ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов'язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. В Україні діють норми різних релігійних вірувань і напрямів. Серед українських громадян є православні, католики, старообрядці, баптисти, мусульмани, буддисти, іудеї. Законодавство про свободу совісті, релігії, про відносини держави і церкви, про релігійні організації відображає принципи "Загальної декларації прав людини", до якої приєдналася Україна.

В тойже час право не повинно бути байдужим до "химерних" форм користування свободою совісті і, зокрема, до окультних релігій і тоталітарних сект, що принижують особистість шляхом "зомбування”, що перетворює її в сліпого виконавця волі "гуру ", " майстра " і темних сил, які стоять за ним . Право в цій ситуації повинне бути правом і протидіяти розвитку і поширенню такого роду релігійних вірувань.