2. Основні правила та їх зміст

Правило оцінки ризику небезпек - серйозність ризику небезпеки обернено пропорційна рівню її ймовірності. Небезпека – це, насамперед, стохастичний процес. Якщо ж він реалізувався, то наступне питання полягає у величині заподіяної шкоди.

Досвід людського буття показує, що серйозні за наслідками небезпеки відбуваються рідко, і навпаки, незначні за проявом - зустрічаються частіше. На основі цього в процесі життєдіяльності сформувався певний стереотип ризику в небезпечних ситуаціях, який характеризується двома полярно протилежними аспектами:

1. Серйозна небезпека може бути допустимою, якщо сподівання щодо її реалізації дуже незначні.

2. Допускається реалізація небезпеки, коли відомо, що результат її дії не суттєвий для нормального існування.

Правило нелінійних взаємодій – взаємодія енергії, речовин, інформації і динамічних якостей систем - нелінійна. Тому інколи слабкий вплив чи незначна зміна одного з показників можуть викликати значні відхилення інших показників, аж до руйнування всієї системи в цілому.

Істотне місце в сучасній науці займає системно-структурний підхід дослідження або, як часто говорять, системний метод. Цей метод і старий і новий. Він достатньо старий, оскільки такі його форми і складові, як підхід до об'єктів під кутом зору взаємодії частини і цілого, становлення єдності і цілісності, розгляд системи, як закону структури даної сукупності компонентів існували раніше, але були розрізнені. Спеціальна розробка системного підходу почалася з середини XX століття з переходом до вивчення і використання на практиці складних багатокомпонентних систем.

Системно-структурний підхід - це спосіб теоретичного уявлення і відтворення об'єктів як систем. Його основні поняття: «елемент», «структура», «функція». В центрі уваги при системно-структурному підході вивчаються не елементи як такі, а перш за все структура об'єкту і місця елементів в ній.

Основні моменти системно-структурного підходу наступні:

1. Вивчення феномену цілісності і встановлення складу цілого та його елементів.

2. Дослідження закономірностей з'єднання елементів в систему, тобто структури об'єкту, що утворює ядро системного підходу.

3. Вивчення функцій системи і її складових, тобто структурно-функціональний (системний) її аналіз.

4. Дослідження походження системи, її меж і зв'язків із іншими системами,

Системно-структурний підхід - напрям методології спеціально-наукового пізнання і соціальної практики, в основі якого лежить дослідження об'єктів як систем.

Він сприяє адекватній постановці проблем в конкретних науках і виробленні ефективної стратегії їх вивчення. Методологія і специфіка системно-структурного підходу визначається тим, що він орієнтує дослідження на розкриття цілісності об'єкту і механізмів, що його забезпечують, на виявлення багатоманітних типів зв'язків складного об'єкту і зведення їх в єдину теоретичну картину.

Одне з провідних місць у науковому пізнанні системно-структурний підхід починає займати в 20 столітті. Передумовою його проникнення в науку з'явився перш за все перехід до нового типу наукових задач, у цілому ряді областей науки центральне місце починають займати проблеми організації і функціонування складних об'єктів: пізнання починає оперувати системами, межі і склад яких далеко не очевидні і вимагають спеціального дослідження у кожному окремому випадку. Техніка все більш перетворюється на техніку складних систем, де багатоманітні засоби тісно пов'язані з вирішенням єдиної крупної задачі (наприклад, космічні проекти, екологічні експертизи атомних станцій). У другій половині 20 ст. аналогічні по типу задачі виникають у соціальній практиці та інформаційному просторі. В соціальному управлінні замість пануючих раніше локальних, галузевих задач і принципів ведучу роль грають крупні комплексні проблеми, що вимагають тісного взаємного пов'язування економічних, соціальних та інших аспектів суспільного життя (наприклад, проблеми розвитку міст, заходи щодо охорони природи). В інформаційному просторі вирішується питання глобалізації інформаційного простору (телебачення, Інтернет).

З'являються загальнонаукові та спеціально-наукові концепції, для яких характерне застосовування в тій або іншій формі основних ідей системно-структурного підходу. Наприклад, у вченні Вернадського про біосферу і ноосферу науковому пізнанню запропонований новий тип об'єктів - глобальні системи; в біології системні ідеї використовуються в екологі­чних дослідженнях, при вивченні вищої нервової діяльності, в аналізі біологічної організації, в систематиці; розробка теорії організації Богдановим послужила фундаментом для виникнення кібернетики.

Позитивна роль системно-структурного підходу зводиться до наступних основних моментів:

• поняття і принципи системно-структурного підходу мають більш широку пізнавальну реальність у порівнянні з тією, яка фіксувалася в колишньому знанні (наприклад, поняття біосфери в концепції Вернадського, поняття біогеоценозу в сучасній екології, оптимальний підхід в економічному управлінні і плануванні, тощо).

• системно-структурний підхід містить у собі нову, в порівнянні з передуючими, схему пояснення, в основі якої лежить пошук конкретних механізмів цілісності об'єкту і виявлення достатньо повної типології його зв'язків. Реалізація цієї функції, звичайно, пов'язана з великими труднощами; для дійсно ефективного дослідження мало зафіксувати наявність в об'єкті різнотипних зв'язків, необхідно ще представити це різноманіття в операціональному вигляді, тобто відтворити різні зв'язки як логічно однорідні, що допускають безпосереднє порівняння і зіставлення (така задача була успішно вирішена, наприклад, в екології завдяки введенню уявлення про харчові ланцюги, що дозволило встановити вимірні зв'язки між їх різноманітними елементами).

З важливої для системно-структурного підходу тези про різноманіття типів зв'язків об'єкту витікає, що складний об'єкт допускає не одне, а декілька розчленовувань. При цьому критерієм обґрунтованого вибору найадекватнішого розчленування об'єкту, що вивчається, може служити те, наскільки в результаті вдається побудувати операціональну "одиницю" аналізу (таку, наприклад, як небезпека і ризик в БЖД, товар в еконо­мічному вченні або біогеоценоз в екології), яка дозволяє фіксувати цілісні властивості об'єкту, його структуру і динаміку.

2. Системно-структурний підхід як принцип вивчення БЖД

Предметом вивчення дисципліни "Безпека життєдіяльності" є система «людина – життєве середовище», в якій розглядаються прямі і зворотні взаємозв'язки між людиною і середовищем, в якому вона перебуває і де зосереджені всі компоненти, що забезпечують її життєдіяльність.

БЖД як галузь знань, що швидко розвивається, інтенсивно шукає власні методи досліджень, опираючись на досягнення наук, на стику яких вона виникла. БЖД має власні оригінальні відкриття для вивчення системи "людина - життєве середовище". Але вони ще досить обмежені. Тому для дослідження питань стосовно безпеки життєдіяльності, як загальний принцип діалектики та універсальний гносеологічний інструмент, можна використовувати системно-структурний підхід на основі системного аналізу.

Система - сукупність якісно визначених елементів, між якими існують закономірний зв'язок чи взаємодія, в результаті якого досягається мета.

Важливими ознаками системи є її нероздільність і цілісність. Природа складових елементів і характер структури системи можуть бути найрізноманітнішими. Системи утворюються окремими тілами, явищами, процесами, що взаємодіють між собою, обмінюються енергією чи виконують загальну функцію; також це можуть бути думки, наукові положення, галузі знань, між елементами яких виникають відносини виведення, підпорядкування, послідовності, залежності тощо.

Система «людина – життєве середовище» як об'єкт дослідження, згідно системного підходу може бути розбита на простіші підсистеми. Наприклад, підсистема «людина – виробниче середовище», підсистема «людина – довкілля», підсистема «людина – виробниче середовище» тощо. При цьому необхідно дотримуватись принципу структурності, який полягає у тому, що підсистема зберігає свої основні властивості вигляді сукупності стійких зв'язків і тотожності самій собі, при наявності любих внутрішніх і зовнішніх змін. Будь-яка підсистема може розглядатися як окрема система на більш низькому або простому рівні. Система, яка для даного рівня вивчення її взаємозв'язків є найпростішою і не вимагає більш глибокого розбиття на підсистеми, називається елементом.

Елемент системи (компонент, складова частина) - частина складного цілого, яка означає окремий матеріальний об'єкт, дію, речовину, енергію або інформацію.

Під елементом розуміють не лише матеріальні об'єкти, але й взаємовідносини і зв'язки між цими об'єктами. Будь-який пристрій становить приклад технічної системи, рослина, тварина чи людина - приклад біологічної системи; людські спільноти - приклади соціальних систем.

Системно-структурний підхід дає можливість вивчати систему як єдине ціле, так і через сукупність її складових в різні моменти існування. При цьому можна застосовувати різні методи дослідження багатокомпонентних систем. Визначення головного компоненту неможливе без розгляду його у взаємозв'язку та взаємодії з іншими. Такий підхід при ви­вченні складно влаштованих систем називають комплексним.

Згідно системно-структурного підходу розглянемо систему «людина - життєве середовище» на рівні окремих елементів, які є основними складовими безпеки життєдіяльності людини. Такими елементами є: людина життєдіяльність, небезпека і вражаючий фактор. Саме сукупність цих елементів відноситься до сфери БЖД при спробі дати відповідь на основне питання даної галузі знань: як запобігти дії небезпечних факторів на людину? Розглянемо зв'язки між означеними елементами.

Зв'язок - це взаємообумовленість існування явищ розділених у просторі і часі. На перший погляд, означені елементи не мають видимого зв'язку. Тому їх необхідно шукати на смисловому рівні. Смисловий рівень - це логічний взаємозв'язок між елементами системи на основі її сутності (мета, задачі). Наведемо декілька смислових уявлень для означених елементів на рівні безпеки життєдіяльності людини.

– «людина» – головний елемент системи «людина - життєве сере­довище», «людина» знаходиться в зоні дії небезпек, «людина» потребує захисту.

• «життєдіяльність» – показник стану людини, «життєдіяльність» – пов'язана з небезпеками.

– «небезпека» – невід'ємний чинник життєвого середовища, «небезпека» – фактор ризику для людини.

– «вражаючий фактор» – результат прояву небезпеки, «вражаючий фактор» – джерело шкоди людині тощо.