Політична реформа

Про необхідність проведення політичної реформи було обговорено на XIX партійній конференції (28 червня — 1 липня 1988 р.).

Суть політичної реформи:

1. Побудова правової держави.

2. Поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.

3. Розширення демократизації суспільного життя і поширення гласності.

4. Поступовий перехід влади від партійного апарату до державних органів.

5. Розширення повноважень рад.

6. Державні органи мають обиратися парламентським шляхом.

Було введено альтернативність у висуненні кандидатів у депутати під час виборів народних депутатів СРСР 1989 р.

Травень — червень 1989 р. Відбувся перший з’їзд народних депутатів СРСР, який транслювали по радіо і телебаченню. На з’їзді сформовано двопалатну Верховну Раду СРСР. Обговорювали питання про повновладдя рад, про розмежування функцій державних і партійних органів, про передачу під управління рад підприємств, що виробляють продукцію і послуги на місцевому рівні, а також об’єкти аграрно-промислового комплексу.

Березень 1990 р. Відбувся позачерговий третій з’їзд народних депутатів СРСР, на якому запропоновано посаду президента СРСР. Першим президентом СРСР став М. Горбачов, залишивши за собою й найвищу посаду в партії.

Демократизація — процес подолання авторитарного управління суспільним життям через законодавче забезпечення демократичних прав і свобод, самоврядування народу.

В Україні перебудовчі процеси відбувалися повільно. Причиною цього вважали консервативні тенденції в партійному керівництві республіки. Їх пов’язували з діяльністю першого секретаря ЦК КПУ В. Щербицького.

Зрушення в політичному житті України

28 вересня 1989 р. Пленум ЦК КПУ за участі М. Горбачова, на якому увільнено від обов’язків першого секретаря і члена політбюро ЦК КПУ В.Щербицького. Новим першим секретарем обрано В. Івашка.

Політика гласності й політичні реформи, започатковані у 1988 р., дали могутній поштовх до зростання громадської й політичної активності українського суспільства.

Відбувалася швидка політизація суспільної свідомості.

З’явилися нові періодичні видання (зокрема «Голос відродження», «Молода Україна», «Дзвін» тощо), на сторінках яких друкували матеріали про проведення політичної реформи.

Пожвавлення громадської активності

У 1988 р. діяльність опозиційних об’єднань вперше виплеснулася на вулиці.

Червень — липень 1988 р. Відбулося кілька багатотисячних мітингів у Львові. Провідною темою виступів на мітингах було питання демократизації суспільства та національного відродження. Вперше публічно порушено питання про реабілітацію вояків УПА як борців за національне визволення проти тоталітаризму.

Протягом 1988 р. чимало мітингів розганяли загони новоствореної міліції особливого призначення, які здійснювали масові побиття людей та арешти. Жорстокі побиття мітингувальників у Києві мали місце 29 липня 1989 р., а у Львові — 12 березня, 28 липня, 4 серпня, 1 жовтня.

Листопад 1988 р. У Києві відбувся масовий мітинг, присвячений екологічним проблемам, головним чином Чорнобильській катастрофі. Порушено питання про персональну відповідальність вищого керівництва України за намагання приховати наслідки катастрофи на Чорнобильській АЕС.

26 березня 1989 р. на мітингу у Львові вперше замайоріли синьо-жовті прапори.

Лише наприкінці 1988 р. — на початку 1989 р. по Україні було проведено 1200 мітингів, у яких взяло участь 13 млн осіб.

Відбувалися суди над організаторами мітингів:

• 15 березня 1989 р. за участь у несанкціонованому мітингу на 15 діб заарештували Богдана Гориня;

• особливо переслідували спроби відкрито використовувати національну символіку;

• кілька разів заарештовували голову Спілки української молоді в Харкові Андрія Черемиського за те, що він виносив на мітинги синьо-жовтий прапор.