Міністерство освіти і науки України

Дніпропетровська академія музики ім. М. Глінки

Предметно-циклова комісія «Теорії музики»

Курсова робота на тему:

Сюїта «Учитель танців» Ю. В. Радзецького

для гітари соло:

особливості трактування жанру

Виконав студент IV курсу

відділу «Теорія музики»

Дашков Андрій

Науковий керівник: Рябцева І. М.

Дніпро 2017

Зміст

1 Вступ 3

1.1 Обґрунтування вибору теми 3

1.2 Об’єкт та предмет дослідження 3

1.3 Мета і завдання 3

1.4 Методологічна база 4

1.5 Структура роботи 4

2 Основний розділ 5

2.1 Характеристика жанру інструментальної сюїти 5

2.2 Характеристика сюїти Ю. В. Радзецького «Учитель танців» 6

3 Висновки 9

4 Список використаної літератури 10

5 Додатки 11

1 Вступ

1.1 Обґрунтування вибору теми

Сюїта «Учитель танців» Юрія Володимировича Радзецького, яку я мав змогу почути у блискучому виконанні автора, зацікавила мене своєю яскравістю та колоритністю. Тому я вирішив дослідити шлях становлення жанру інструментальної сюїти та виявити особливості втілення цього жанру у сучасній українській музиці на прикладі сюїти Ю. В. Радзецького «Учитель танців» для гітари соло.

1.2 Об’єкт та предмет дослідження

Об’єктом дослідження є жанр інструментальної сюїти, її становлення та розвиток; сюїта Ю. В. Радзецького «Учитель танців».

Предметом дослідження є довідкові музикознавчі джерела – Музична енциклопедія, Інтернет-джерела – веб-сайт Belcanto.ru, книги та посібники (Б. В. Асафьев Музыкальная форма как процесс, Т. В. Попова Музыкальные жанры и формы, Способин И. В. Музыкальная форма, Я. А. Бодак Зарубіжна музична література), наукова стаття, присвячена характеристиці жанру сюїти, а саме стаття С. А. Щітової «Необарочная симфоническая сюита в современной украинской музыке: к вопросу о свободе творчества» і безпосередньо сюїта Ю. В. Радзецького «Учитель танців».

1.3 Мета і завдання

Метою роботи є опрацювання наявних довідкових музикознавчих джерел, присвячених характеристиці жанру сюїти, а також здійснення аналізу сюїти Ю. В. Радзецького «Учитель танців».

Завданням роботи є виявлення, усвідомлення й узагальнення характерних рис жанру інструментальної сюїти в її традиційних класичних зразках XVII – XVIII століть, трактування цього жанру в творчості композиторів-романтиків XIX століття, а також у творчості сучасних українських композиторів. На основі вивчення цих матеріалів здійснення аналізу сюїти Ю. В. Радзецького «Учитель танців» та визначення особливостей трактування автором зазначеного жанру.

1.4 Методологічна база

Методологічну базу становлять підручники з музичної літератури, книги та посібники, довідкові музикознавчі джерела, інтернет-джерела та стаття С. А. Щітової «Необарочная симфоническая сюита в современной украинской музыке: к вопросу о свободе творчества».

1.4 Структура роботи

Робота складається зі вступу, де обґрунтовується вибір теми, об’єкт та предмет дослідження, мета і завдання; основного розділу, що включає два підрозділи – характеристика жанру інструментальної сюїти та характеристика сюїти Ю. В. Радзецького «Учитель танців»; висновків, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг роботи – 39 сторінок.

2 Основний розділ

2.1 Характеристика жанру інструментальної сюїти

Сюїта (з франц. suite – «ряд», «послідовність», «чергування») – один з основних різновидів багаточастинних циклічних форм інструментальної музики. Вона складається з декількох самостійних контрастних частин, об’єднаних загальним художнім задумом. Частини сюїти, як правило, розрізняються за характером, темпом, ритмом, проте можуть бути пов’язані тональною єдністю, мотивною спорідненістю та іншими елементами музичної мови. Від сонати та симфонії сюїта відрізняється більшою самостійністю частин, менш обов’язковою їх упорядкованістю та кількістю, а також більш безпосереднім зв’язком з жанрами танцю та пісні. Надаючи характеристику жанру сюїти, С. А. Щітова посилається на Б. Л. Яворського, який акцентує увагу на нерухомості, однаковості, зображальності сюїти, що прямо протилежно, за його думкою, «рухомості, різноманіттю, виразності, розвитку» сонатно-симфонічного циклу [7, с. 8].

Народження старовинної сюїти пов’язують із появою у середині XVI століття пари танців – величної, плавної Павани та рухливої зі стрибками Гальярди. Ця пара контрастних танців утворює, за словами академіка Б. В. Асаф’єва, – «чи не першу міцну ланку в історії сюїти» [1, с. 148].

Класичний тип старовинної танцювальної сюїти затвердив австрійський композитор Й. Я. Фробергер, установивши у своїх сюїтах для клавесину чітку послідовність танцювальних частин: за помірно повільною Алемандою йшли швидка або помірно швидка Куранта та повільна Сарабанда. Пізніше композитор додав четвертий танець – стрімку Жигу, яка згодом закріпилась як обов’язкова завершальна частина.

Згодом до сюїт стали долучати й інші танці – Менует, Гавот, Буре, Пасп’є, Риґодон, Полонез, що вставлялись між Сарабандою та Жигою. Алеманді зазвичай передувала самостійна вступна п’єса – Прелюдія, Токата, Увертюра тощо. Також до сюїт додавались і нетанцювальні частини, зокрема арії, рондо, капричіо та інші. Усі частини сюїти писались, як правило, в одній тональності.

За словами С. А. Щітової «Й. С. Бах зводить жанр сюїти на найвищий ступінь розвитку», переосмислюючи його і «відкриваючи нові виражальні можливості у простих танцювальних формах» [7, с. 9].

В епоху віденського класицизму сюїта поступається провідним місцем сонаті і симфонії та продовжує існувати у вигляді касацій, серенад та дивертисментів.

З першої половини XIX століття сюїта як цикл різнохарактерних фортепіанних мініатюр набула великого розповсюдження. «Посилюється роль картинності, романтичної програмності, ускладнюються комплекс засобів виразності, особливо в симфонічній музиці, розширюється та збагачується тональний план» [7, с. 9].

У кінці XIX століття почали з’являтись сюїти, складені з музики до опер, балетів та театральних постановок, з’явились «самостійні програмні сюїти або сюїти, складені з перекладень п’єс іншого композитора» [7, с. 9]. У XIX – XXI століттях жанр сюїти здобуває нового образного тлумачення, зберігаючи основні прикмети – циклічність побудови та контрастність частин.

У творчості українських композиторів жанр сюїти отримав велике розповсюдження. До неї звертались М. В. Лисенко, В. О. Барвінський, Н. О. Нижанківський, Б. М. Лятошинський, М. М. Скорик, а також А. І. Рудницький, А. Я. Штогаренко, Г. І. Ляшенко, А. П. Гайденко, В. І. Скуратовський та інші. Сюїта для сольного інструменту, зокрема гітари, представлена у творчості Дніпропетровського педагога і композитора Юрія Володимировича Радзецького.