2. Передпосівний обробіток ґрунту

Здійснюють у парових полях після заорювання стерне-кореневих решток і післяжнивних сидератів, під посіви озимих, навесні – ранніх і пізніх ярих, влітку – післяукісних та післяжнивних культур.

Передпосівний обробіток – це також і вирівнювання поверхні, нагромадження і збереження вологи, очищення поля від бур’янів. Для передпосівного обробітку використовують борони, культиватори, шлейфи (окремо або в агрегаті з боронами), гладкі або кільчасто-шпорові котки (для передпосівного ущільнення ґрунту при висіванні дрібнонасінних культур, щоб забезпечити глибину загортання насіння 1,5 – 3 см).

3. Поєднання основного і передпосівного обробітків ґрунту

В інтенсивному рослинництві і кормовиробництві при вирощуванні 2-3 врожаїв за рік період між збиранням попередника і сівбою наступної культури короткий (1-3 дні) або він зовсім відсутній, якщо сівбу проводять слідом за збиранням попередньої культури, зокрема, при сівбі на корм і післяжнивних сидератів. Це дає змогу краще використати запаси вологи в орному та посівному шарах ґрунту і отримати дружні сходи. Для цього застосовують поверхневий обробіток спеціальними комбінованими агрегатами з дисковими або плоскорізними робочими органами. Вони кришать і розпушують ґрунт на глибину 6 – 8 см і повністю підготовлюють його до сівби. В агрегаті можуть бути також сівалка, туковисівні апарати для внесення добрив, легкі котки або шлейфи для післяпосівного коткування або ж вирівнювання поверхні ґрунту. Ефективне також фрезерування, після якого ґрунт повністю готовий до сівби.

Надмірна кількість обробітків, а також застосування невідповідної вузькозахватної техніки на великих площах полів (100-150 і більше) недоцільні, бо призводять до негативних наслідків. Ґрунт під впливом робочих органів і ходових систем машин ущільнюється, розтирається (розпилюється), утворюються колії і сліди. Внаслідок цього знижується врожайність культури, руйнується структура ґрунту, виникає вітрова і водна ерозія, збільшуються витрати на обробіток.

Обробіток, під час якого ґрунт обробляється на мінімально можливу глибину і за один прохід в агрегаті виконується кілька технологічних операцій, називають мінімальним, а систему – системою мінімального обробітку ґрунту. Такий обробіток дає змогу знизити затрати сукупної енергії на вирощування культури, особливо за рахунок економії головного енергоносія – пального, а також зменшити кількість проходів машин по полю, що сприяє поліпшенню фізичних показників ґрунту і, як результат, – росту рослин та підвищенню врожайності культури.

Якщо фізичні властивості ґрунту (об’ємна маса, пористість, аерація) після попередника близькі до оптимальних, застосовують нульовий обробіток ґрунту – висівають насіння в необроблений ґрунт спеціальними стерньовими сівалками. Наприклад, можна висівати в стерню попередника післяжнивні й післяукісні кукурудзу, ріпак, різні кормові суміші, а також сидеральні культури. Ефективне також вирощування кукурудзи по пласту люцерни. При цьому її травостій на 4 – 5-му році використання восени обробляють гербіцидом, а навесні в необроблений ґрунт сіють кукурудзу. Можна для догляду за посівом застосовувати до- і післясходове боронування та міжрядний обробіток, або, що менш бажано, – гербіциди. Впродовж 2-3 років кукурудзу вирощують без внесення добрив. Після люцерни в ґрунті достатньо поживних речовин для одержання високих врожаїв зерна і силосної маси.

При застосуванні прийомів мінімізації та нульового обробітку важливо, щоб ґрунт мав оптимальну об’ємну масу – рівноважну щільність. Досить часто цієї властивості ґрунт набуває сам, оскільки має здатність самоущільнюватись і саморозпушуватись. Практикують і біологічне розпушування: висівання вівса малими нормами у зріджені посіви люцерни другого-третього року використовування. Після мінералізації кореневої системи вівса ґрунт стає пористим, водопроникним, зменшується його об’ємна маса. В результаті цього краще росте люцерна, густішає її травостій, підвищується врожайність.