2.2.2. Агрофізичні і гідрологічні умови поля

При програмуванні у сівозміні високий рівень живлення культур забезпечується на основі позитивного балансу органічної речовини. Якщо цього немає, програмування переходить до другого і, навіть до першого рівня.

Важливо за допомогою найближчої дослідної установи чи аграрного вузу мати дані щодо агрегатного (гранулометричного) складу, а також об’ємної маси ґрунту. Якщо, наприклад, суглинковий чорнозем у червні, в шарові 20-40 см у посіві матиме об’ємну масу 1,32-1,36 г/см³замість 1,20-1,22, то це означає, що ґрунт поля ущільнений в результаті комплексу невідповідних агроекологічних заходів.

Особливо негативний вплив ущільнення ґрунту має місце на площах люцерни, яка в результаті цього погано росте і зріджується вже на другому-третьому році використання, тоді коли цю культуру можна продуктивно використовувати протягом 5-6-ти років (у вивідному полі сівозміни).

Материнська порода. До важливих природних факторів, що характеризують сівозміну можна віднести материнську породу – горизонт після гумусового горизонту. Краща материнська порода – лес і лесовидні суглинки. Але у північних і північно-західних та західних ґрунтово-кліматичних підзонах Лісостепу і, особливо, Полісся, де потужність гумусового горизонту незначна (12-15 до 20 см) материнська порода має сполуки алюмосилікатів. В цих регіонах, звичайно, глибина орного шару повинно бути в межах гумусового горизонту. При глибшій оранці (чи безполицевому обробітку) наверх попадає частина материнської породи, яка, на відміну від лесу несприятливо впливає на ріст рослин. Але поглиблювати – окультурювати, поліпшувати ріст рослин потрібно.

У зв’язку з цим, є радикальний напівзабутий прийом – ґрунт на більшу глибину від оранки слід розпушувати прикріпленими до корпусів плуга сталевими стрижнями-розпушувачами.

Розпушування нижче глибини оранки вказаним і іншим способом – чизелюванням,плантажною оранкою(особливо на осушених землях) оптимізують повітряний і поживний режими,біологічну активність орного і підорного шарів ґрунту, сприяють появі аеробної мікробіоти у підорних шарах ґрунту.

Шар постійного зволоження. Глибина залягання ґрунтових вод. Ці два питання тісно пов’язані між собою, їх актуальність зростає у південній і південно-східній частинах Лісостепу і Степу. Для агронома особливо важливо на якій глибині ґрунт постійно зволожений. Якщо його на 6-8 етапах органогенезу (трубкування злакових, гілкування бобових і хрестоцвітих, колосіння-бутонізація) досягає коренева система польової культури, це різко поліпшує її посухостійкість, вирівнює режим забезпечення рослин вологою у періоди відсутності опадів (червень-серпень) і серпні.

У південній частині Лісостепу, автора шар постійного і достатнього зволоження ґрунту (19-21%) знаходиться у літній період на глибині 180-200 см.

Глибина залягання ґрунтових вод досить різна у цій же частині Лісостепу: від 6-8 до 12-16 і, навіть – 20-25 м, що залежить від рельєфу місцевості – схилів, наявності рядом з полем балок, ярів тощо. Це спеціальне питання. Тут лише приходиться констатувати вказану різноманітність. Але підіймається волога до вказаних 180-200 см від поверхні ґрунту навіть поблизу балок і ярків. На відстані 50-70 метрів від схилів, так звана «кайма зволоження» находилась на вказаній глибині як і через 150-300 м.

Для культур, у яких основна коренева система знаходиться в шарі ґрунту 0-130-160 см (горох, пшениця яра, ячмінь та ін.) така глибина залягання «кайми зволоження» практично не доступна. Тому такі культури, як кукурудза, соняшник, цукрові буряки з їх кореневою системою, яка, залежно від сортотипу сягає 2,5-3 і навіть – 3,5-4 м мають значну перевагу, щодо стабільн6ості і величини врожайності.