Лекція № 1 теоретичні і практичні основи програмування врожайності План лекції:

1. Вступ

2. Коротка історія програмування врожайності

3. Теоретичні і практичні основи програмування врожайності

1. Вступ

Поняття про програмування врожайності. Проблема збільшення виробництва зерна технічних культур, кормів повинна вирішуватись за рахунок подальшого підвищення ефективності галузі рослинництва. Цьому сприяє новий, порівняно напрям в агрономічній науці – програмування врожайності (від грецького programma – об’ява – пропозиція, намічений план дій).

Програмування урожайності – це розробка комплексу взаємопов’язаних прийомів, своєчасне і якісне виконання яких забезпечує одержання дійсно можливої врожайності сільськогосподарських культур заданої якості.

Є й інші формулювання поняття програмування врожайності. Всі вони мають в основі спільну суть – науково-обґрунтовану, оптимізовану програму одержання запланованої (розрахованої) урожайності польової культури високої якості в конкретних агрокліматичних умовах, на основі використання новітніх наукових і експериментальних даних та математичного моделювання.

Отже, програмування – це науково обґрунтована, оптимізована технологія одержання дійсно можливої врожайності польових культур високої якості.

Хід формування урожаїв зумовлюється програмою, складеною заздалегідь, у якій в установленій послідовності і в оптимальні терміни застосовують агроприйоми, необхідні для досягнення передбачених кількісних і якісних показників сорту польової культури.

В процесі вегетації посіву виникає необхідність коригування росту і розвитку рослин. Для одержання необхідної інформації проводиться моніторинг агроекологічних умов формування продуктивності агрофітоценозу.

Програмування врожайності у навчальному плані – наступний етап вивчення дисципліни рослинництво, його складова.

Об’єкт (предмет) програмування, як наукової дисципліни – оптимізовані моделі сортових технологій одержання дійсно можливої врожайності, засіб ефективного використання генетичного потенціалу сучасних інтенсивних сортів і гібридів зернових, кормових і технічних культур.

Мета програмування, як наукової дисципліни. Основна мета – моделювання і практичне застосування сортових мінімалізованих, екологічно доцільних технологій одержання дійсно можливої врожайності (ДМУ) безпосередньо в умовах вирощування сільськогосподарських культур.

2. Коротка історія програмування врожайності.

Метод програмування – складова частина аграрної агробіологічної науки, який започаткувався у колишньому СРСР в кінці 30-х років. Перші досліди по програмуванню врожаїв були проведені відомим селекціонером-картопляром А.Г. Лорхом. Ще в довоєнні роки він розробив систему вирощування 500 ц/га картоплі в умовах Московської області. Фактично тоді отримали врожайність 528 ц/га.

Суть програми А.Г. Лорха полягала в наступному: на підставі тривалих спостережень учений склав графік наростання біологічної маси картоплі, потім, відповідно до цього він регулював живлення, водний режим ґрунту і вуглекислотний обмін у рослин. Програма обробітку повністю відповідала біологічним особливостям росту і розвитку картоплі. Пізніше А.Г. Лорх розробив програму одержання 700 ц/га бульб картоплі і більше з 1 га. Продовженню роботи завадила війна.

У ті ж роки досліди з пшеницею озимою проводив професор М.С. Савіцький. Він розробив програму одержання 100 ц/га зерна пшениці озимої. На той час це була дуже висока врожайність культури. Високою вона залишається і понині. На дослідному полі Всесоюзної сільськогосподарської виставки він зібрав по 99,8 ц зерна з 1 га.

М.С. Савіцький заздалегідь склав структурну формулу врожаю, яка включала густоту стояння рослин – число продуктивних стебел, колосів, зерен в колосі, масу 1000 зерен. Потім він розрахував дозу добрив на заданий урожай. Було враховано і зрошування. Фактичний урожай виявився близьким до розрахованого.

Слід відмітити, що 500-центнерові врожаї цукрових буряків,які одержували до війни знамениті п’ятисотениці – М. Демченко і її послідовниці були одержані на основі прогностичної програми, створеної українськими науковцями на чолі з відомим українським вченим академіком П.А. Власюком.

Значний вклад у проблематику програмування врожайності внесений І.С. Шатіловим, А.С. Образцовим (1996), та М.К. Каюмовим (1998), українськими вченими В.Д. Муха, Г.В. Пилипцем (1988) та ін.

За останні роки основи програмування врожаїв сільськогосподарських культур опубліковані у підручниках і навчальних посібниках О.І. Зінченка (1996, 2001, 2005, 2014), О.В. Харченка (2003).

В них узагальнено агротехнологічні, економічні і енергетичні аспекти програмування врожайності. У 2003 році опублікований навчальний посібник О.В. Харченка.