3. Обставини, що виключають злочинність діяння.

Відповідно до Конституції України (ст. 55) кожна людина має право будь-ким, не забороненим законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Ці положення Конституції деталізують Кримінальним кодексом України.

В деяких випадках громадяни скоюють вчинки, які по своїх зовнішніх ознаках співпадають із злочинними діяннями, проте не є суспільно небезпечними і кримінально протиправними. Це пов'язано з наявністю правомірних обставин, що виключають злочинність діяння (тобто його суспільну небезпеку і протиправність).

До таких обставин відносяться:

• необхідна оборона,

• крайня необхідність,

• вчинення шкоди внаслідок непереборної сили (сил стихії),

• затримання особи, що вчинила злочин і т.п.

• виконання законного наказу чи розпорядження законним керівником,

• дії у стані фізичного та / або психічного примусу

• казус.

Кожна особа має право на необхідну оборону, тобто на захист, як своїх прав, так і інтересів інших осіб, суспільства і держави від злочинного посягання. Це право людина має незалежно від можливості уникнути посягання або звернутися по допомогу до інших осіб або органів влади. Необхідною обороною признаються дії, вчинені в цілях захисту вказаних вище інтересів від суспільно небезпечного посягання шляхом спричинення тому, що робить замах, шкоди, якщо такі дії були обумовлені необхідністю негайного запобігання або припинення посягання. При цьому: при необхідній обороні шкода може заподіюватися особі без перевищення меж необхідної оборони.

Не є злочином вживання зброї або будь-яких інших засобів незалежно від наслідків, якщо воно здійснено для:

1. захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, якщо є реальна загроза життю та здоров’ю;

2. запобігання протиправного насильного проникнення в житло або інше приміщення;

3. у випадку, якщо особа, що здійснює захист, не могла унаслідок переляку або сильного душевного хвилювання, викликаного суспільно небезпечними діями, оцінити відповідність захисту характеру посягання.

В той же час заподіяна особі, що робить замах, шкода повинна бути відповідною небезпеці посягання і обстановці захисту. Засоби захисту повинні бути відповідні засобам нападу. Спричинення шкоди особі при затриманні не є злочином, якщо іншими засобами затримати його було неможливо (тобто ці дії повинні бути необхідними для затримання), а також не допущено явної невідповідності заходів затримання характеру і ступеню суспільної небезпеки досконалого злочину і обстановці затримання злочинця.

Не є злочином дія, хоча і підпадаюча під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, але вчинена в стані крайньої необхідності, тобто для усунення небезпеки, що загрожує інтересам держави, суспільним інтересам або правам даної особи або інших громадян, якщо ця небезпека за даних обставин не могла бути усунена іншими засобами. Крайня необхідність – це вимушена дія, пов'язана із спричиненням шкоди. При цьому заподіяна шкода повинна бути менш значною, ніж шкода, якій запобігли, інакше матиме місце перевищення меж крайньої необхідності.

Казус (з латинської мови - випадок)- подія, наслідки якої не викликані умислом або необережністю особи. Казус виключає відповідальність особи, яка вчинила правопорушення

• Юридична відповідальність.

Правопорушення є підставою для юридичної відповідальності.

Юридична відповідальність — це передбачене законом і застосоване органами держави примусове обмеження або позбавлення правопорушника певних благ.

Підстави юридичної відповідальності:

- здійснення правопорушення;

- провина особи (умисел або необережність)

- відповідність особи правопорушника певним вимогам (вік, підсудність і ін.)

Наприклад, підставою для кримінальної відповідальності як виду юридичної відповідальності є здійснення особою суспільне небезпечного діяння, що містить склад злочину, передбаченого Кримінальним кодексом. Кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до здійснення злочину виповнилося 16 років, а за окремі злочини — 14 років (ст. 22 КК).

Для організацій-порушників головною умовою кримінальної відповідальності є наявність у них статусу юридичної особи.

Незнання закону не звільняє від відповідальності.

Ознаки юридичної відповідальності:

По-перше, це відповідальність лише за законом.

По-друге, це відповідальність саме (і тільки) за правопорушення.

По-третє, це відповідальність завжди перед державою.

По-четверте, це примусова караюча відповідальність.

По-п'яте, юридична відповідальність завжди поєднується з моральною відповідальністю.

Основні принципи юридичної відповідальності: законність, обґрунтованість, справедливість, доцільність, невідворотність.

Цілі юридичної відповідальності:

1. охоронна — захистити від посягань на такі найважливіші для всіх людей цінності, як права і свободи. Якщо такі посягання вчинено, то юридична відповідальність має на меті відновлення, компенсацію блага, що постраждало;

2. позбавлення винного на деякий час можливості вчиняти інші правопорушення;

3. виховна — змінити погляди, свідомість правопорушника, виправити його так, щоб він у майбутньому не допускав подібних правопорушень;

4. запобіжна (профілактична) — вплинути на окремих людей, які могли б (через недостатню свідомість або з інших причин) вчинити правопорушення, таким чином, щоб вони утрималися від цього;

5. створення винному можливостей для пристосування до нормального життя без порушення правил і норм суспільної поведінки.

Види юридичної відповідальності

1. Дисциплінарна — настає за порушення трудової, навчальної, військової дисципліни.

2. Матеріальна — настає при нанесенні матеріального збитку підприємству, установі, організації.

3. Цивільна — наступає головним чином за невиконання договірних зобов'язань, за спричинення шкоди.

4. Адміністративна — настає за здійснення адміністративних правопорушень, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення або іншим адміністративним законодавством.

5. Кримінальна — настає за здійснення злочину, передбаченого КК України.

Юридична відповідальність буває різною і залежить від виду правопорушення, небезпеки його наслідків, кола людей і організацій, яким заподіяно шкоду. Урахування цих обставин — неодмінна умова справедливості покарання.

Дві обставини — ступінь шкідливості (або небезпечності) правопорушення і особа правопорушника — завжди беруться до уваги при встановленні міри юридичної відповідальності як при виданні закону, так і при його застосуванні до конкретних осіб.

Це цілком відповідає засадам соціальної справедливості і виражається у принципі індивідуалізації відповідальності: вона повинна відповідати ступеню тяжкості та особливостям особи правопорушника