Дніпропетровський гуманітарний університет

Кафедра загально-правових дисциплін

Лекція

з дисципліни " Правознавство"

Тема№3. «Правова поведінка правопорушення і юридична відповідальність»

(лекція 2 години)

Для студентів факультету психології та туризму

Дніпропетровськ 2015

Лекцію підготував викладач кафедри загально-правових дисциплін

Рибіцький С.Б.

Рецензенти:

Лекція обговорена та схвалена на засіданні кафедри загально-правових дисциплін юридичного факультету

“____” _______ 2015 р., протокол № 

Мета заняття. Ознайомити студентів із поняттями „законність”, „правопорядок”, „правомірна поведінка”, „правопорушення”, „юридична відповідальність” їх ознаками та видами. Охарактеризувати обставини, які виключають злочинність діяння. Удосконалювати вміння логічно мислити, навички усних виступів, підготовки рефератів та повідомлень, аргументованого діалогу, уміння сприймати чужу думку, безболісно відмовлятися від свого хибного погляду. Формувати моральні пріоритети, які визнають людину найвищою цінністю, особистісні вольові риси. Сприяти вихованню доброзичливості, людяності, тактовності. Виховувати інтерес до знань, почуття гідності, відповідальності та обов’язку, громадянськості, поваги до прав інших людей, спрямувати пізнавальну активність студентів на самовдосконалення.

План лекції і семінару

• Поняття законності і правопорядку. Правомірна поведінка.

• Правопорушення: поняття, види, ознаки і склад.

• Обствини, що виключають злочинність діяння і відповідальність за дії, які зовні схожі на правопорушення.

• Юридична відповідальність: поняття, принципи, функції та види.

Реферати:

• Правове виховання як засіб підвищення рівня правосвідомості та правової культури.

• Обставини, що виключають юридичну відповідальність.

• Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія і правопорушення.

• Злочин і покарання. Світовий досвід.

• Юридична відповідальність неповнолітніх.

• Аргументи „за і проти” смертної страти

Питання для самостійного опрацювання:

• Законність, правопорядок та державна дисципліна.

• Правосвідомість і правова культура.

Рекомендована література:

• Конституція України.

• Кримінальний кодекс України від 05.04.2001 р. Офіційний текст. К.: Юрінком. Інтер, 2001.

• Копейчиков В. В. Загальна теорія держави і права, К.: 1997 с. 19-29, 197-217.

• Правознавство: Підручник; За ред. В. В. Копейчикова. – 7-е вид., -К.: Юрінком Інтер, 2003. – с. 110-138.

• Правознавство: Навч. посібник / Т. В. Варфоломієва, В. П. Пастухов. – К.: Знання – Прес, 2001. – с. 63-67.

• Правознавство. Тести для перевірки знань./ С.І. Куксенко. – Черкаси, 2005. – с. 25-31.

• Основи держави і права. Навч. посібник. під ред. Колодія А. М. І Олійника А. Ю. – К.: Либідь, 1997. – с. 42-50.

• Загальна теорія держави і права: Підручник для студентів юридичних спеціальностей /За ред. М. В. Цвітка, В. Д. Ткаченка, О. В. Тєтришина – Харків: Право, 2002. – с. 348-359.

• Скакун О. Ф. Теорія держави і права: Підручник. – Харків: Консул, 2001 – с. 414-430.

• Рабинович П. М. Основи загальної теорії права та держави: Навч. посібник, К.: Атака, 2001, с. 122-152.

• Чернишова Н.В. Кримінальне право України. (загальна частина). Навчальний посібник. – К.: Аттіка. С. 4-36.

• Поняття законності і правопорядку.

В правознавстві законність розглядається як узагальнююча категорія всієї юридичної науки і практики, інтегральний показник врегульованості всіх сторін суспільного життя. Рівень і стан законності служать головним критерієм оцінки правового життя суспільства, його громадян. Зміст законності зв'язаний як з поведінкою суб'єктів, що реалізовують право, так і з діяльністю державних органів, що забезпечують її формування і захист, і полягає в точному і неухильному дотриманні ними юридичних норм.

Звідси витікає таке визначення законності: законність – це такий правовий режим суспільного життя, при якому здійснюється точне і неухильне дотримання законів і інших нормативних актів всіма суб'єктами права.

Принципи законності:

• панування верховенства законів;

• рівності всіх перед законом, всі права повинні бути однаково захищені;

• неприпустимості свавілля в діяльності посадовців.

Стосовно правотворчої діяльності законність означає, що правова система повинна мати в розпорядженні такі інструменти, використання яких дозволяє всякий раз поставити заслін неправовому нормативному акту, якщо його застосування пов'язано з утиском прав і свобод людини і громадянина.

Із законністю тісно зв'язано інше правове явище – правопорядок.

Правопорядок – це заснована на праві і законності організація суспільного життя, на тому або іншому етапі її розвитку. За своєю суттю, правопорядок – результат здійснення законності. Таким чином, між законністю і правопорядком існує жорсткий і нерозривний зв'язок. Всяке порушення законності обов'язково припускає порушення правопорядку незалежно від сфер, де це відбулося.

Поняття «правопорядок» характеризує стан врегульованості суспільних відносин, той якісний стан суспільних відносин, якого прагнуть люди, створюючи режим реального панування права. Відмінна риса правопорядку полягає в тому, що в ньому утілюються властивості права, правові принципи і вимоги законності.

Законність і правопорядок можуть бути забезпечені лише при певних матеріальних і духовних передумовах суспільного життя. Засоби, за допомогою яких забезпечується повне і послідовне проведення в життя вимог законності (і, відповідно, правопорядку) називаються гарантіями. Гарантії можна розділити на економічні, політичні, духовні і юридичні.

1. Економічними гарантіями є: рівність всіх форм власності, наявність громадянського суспільства, громадян-власників, вільне заняття підприємницькою діяльністю.

2. Політичними гарантіями законності є наявність розвиненої системи народовладдя, гарантованість політичних прав і свобод громадян, багатопартійної політичної системи, діяльність в країні політичної опозиції і ін.

3. Духовно-культурною гарантією є висока правова культура і розвинена правосвідомість.

4. До юридичних гарантій відносяться: правовий контроль, розслідування злочинів, система правосуддя, юридична відповідальність, заходи попереджувальної дії і ін.

В більшості випадків норми права виконуються учасниками правовідносин. Поведінка учасників правовідносин, відповідно вимогам правових норм, називається правомірною. Розрізняють декілька видів правомірної поведінки: належна, допустима і що вимагається.

Всяка правомірна поведінка може бути охарактеризована як із зовнішньої, об'єктивної сторони, так і з внутрішньої, суб'єктивної. Об'єктивна сторона правомірної поведінки характеризується діями або бездіяльністю осіб, способом їх здійснення, використаними засобами, дійсними або можливими результатами. Суб'єктивна сторона правомірної поведінки є сукупністю мотивів, цілей, ступеня усвідомлення можливості наслідків і внутрішнього ставлення до них людини.

• Правопорушення: поняття, види, ознаки і склад.

Поведінка людини може або узгоджуватися з положеннями чинного законодавства, або порушувати його. У першому випадку перед нами правомірна поведінка, у другому — правопорушення.

Правопорушення — ця дія або бездіяльність, якими порушуються норми права; це винна поведінка деліктоспроможної особи, яка суперечить нормам права, заподіює шкоду іншим особам чи суспільству і має наслідком юридичну відповідальність,

Вина — психічне ставлення особи до вчиненого правопорушення та його наслідків,

Умисел — одна з форм вини, що полягає в усвідомленні правопорушником протиправного характеру та наслідків свого діяння і у бажанні або свідомому допущенні їх виникнення.

Соціальна суть правопорушення (провини або злочину) полягає у спричиненні шкоди особистим, груповим або загально-соціальним інтересам, які юридично захищені державою.

Ознаки:

- соціальна шкідливість (завдає шкоди інтересам особистості, суспільства, держави),

- протиправність (порушує норми права),

- винність (залежить від волі свідомості суб'єкта)

- караність (за його здійснення передбачені певні санкції).

Питання про причини правопорушень завжди було й залишається складним. Історія свідчить, що правопорушення трапляються у всіх країнах і суспільствах незалежно від їхнього державного устрою та суспільного ладу, і цілковито викорінити їх ще нікому не вдалося. Глобальними причиними правопорушень є соціальні суперечності, які завжди існують у суспільстві. До основних причин виникнення окремих правопорушень можна віднести такі:

• відсутність почуття особистої відповідальності;

• незнання закону або неповага до нього;

• почуття безкарності.

Із розуміння аморальності будь-якого правопорушення випливає практично значущий висновок: якщо не знаєте вимог закону, сумніваєтесь у правомірності своєї поведінки, то оцініть її з точки зору моралі. Поведінка, що відповідає моральним ідеалам суспільства, відповідає і приписам його законів. Аморальна поведінка у більшості випадків може викликати і негативну оцінку з боку суспільства, і тягти юридичну відповідальність.

Склад правопорушення:

1) суб'єкт — дієздатна особа, що здійснила правопорушення;

2) об'єкт — порушене матеріальне або нематеріальне благо, що захищається правом;

3) об'єктивна сторона — саме протиправне діяння, його шкідливий результат, та зв'язок між діянням і результатом;

4) суб'єктивна сторона — вина, тобто ставлення правопорушника до діяння і його результату, в формі умислу або необережності.

Види:

І (за мірою соціальної або особистої шкідливості):

а) проступки (шкідливі правопорушення);

б) злочини (небезпечні правопорушення).

ІІ

а) дисциплінарні — порушення навчальної або виробничої дисципліни, внутрішнього розпорядку підприємства, організації, установи;

б) майнові (цивільно-правові) — нанесення матеріального збитку, порушення інших майнових або особистих немайнових прав і інтересів людей, які захищені законом;

в) адміністративні — порушення правопорядку в громадських місцях, порядку управління всіма сторонами суспільного життя, що передбачені законодавством про адміністративні правопорушення.

г) кримінальні - злочини — це суспільна небезпечне винне діяння (дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину.