Лекція 1. Вступ. Домоводство. Житло та його утримання.

1. Значення знань з основ домашньої економіки. Економіка і сім'я на сучасному етапі

Економічна освіта повинна розпочинатись з дому, сім'ї. Важливо з дитинства навчитись кожному рахувати час, гроші, витрати, прибутки, тобто дбати не лише про примноження благ, але і про їх раціональне використання. Ця істина не нова. Один з прадавніх мислителів Сходу у своїх працях стверджував цілком сучасне бачення проблеми: госпо­дарність є одним з двох способів збагачення, маючи на увазі, що пер­ший - це примноження прибутків.

Народна мудрість стверджує: "Пускати гроші на вітер - справа не­хитра". А ось навчитись їх витрачати саме на те, що необхідно для сім'ї. Даний момент - наука непроста. Вона вимагає виваженого підходу. Кожен член сім'ї повинен розуміти, що економія немає нічого спільного зі скупістю. Домашня економія передбачає добре продумане витрачання грошей, розумне ведення домашнього господарства, раціональне використання продуктів харчування і дбайливе ставлення до речей.

Якими б прибутками не володіла сім'я, необхідно навчитись зберігати речі, що нас оточують, в гарному стані і протягом тривалого часу. До цього слід привчатись самим і привчати дітей.

Основне в домашній економіці - уміння вдумливо і розумно оцінювати матеріальні можливості сім'ї, забезпечити повноцінне життя її членів у тих межах, які відповідають її прибуткам.

2. Особливості ведення домашнього господарства в Україні. Історичний аспект

Українська сім'я в історичному аспекті не могла вижити без ведення домашнього господарства. Як зазначають дослідники, саме економічна функція української сім'ї забезпечувала матеріальні засади її існування, організацію домашньої праці та споживання. В основі організації вироб­ничої діяльності української сім'ї лежав статево-віковий розподіл праці. Якщо в сім'ї була достатньо велика кількість її членів, то цей розподіл був більш чітким і сталим. Коли ж сім'я була малою, то межі між жіночими і чоловічими роботами були не такими виразними, більшість робіт вико­нувалась разом.

Чоловічі й жіночі роботи поділялись на сезонні та постійні, щоденні. Більшість чоловічих робіт була поза хатою (робота в полі, догляд за ху­добою, забезпечення дровами, будівельним матеріалом), а жіноча робота була навпаки хатньою (доглядати за житлом, дітьми, куховаріння, обши­вання сім'ї та ін.). Крім цього, жінки виконували ще і сезонну роботу: садили городину, брали участь у жнивах, відбілювали полотно. Але жінок не залучали до фізично важких робіт: оранки, сівби, молотьби.

Як стверджують науковці та дослідники цієї проблеми, в українській сім'ї XIX - початку XX ст. чоловік був господарем, а жінка - лише по­мічником. Усі прибутки від господарства отримував голова сім'ї, вкла­даючи їх знову в господарство. Жінка ж мала свій прибуток - за продаж яєць, курей чи полотна - і використовувала його на придбання всього необхідного для хати: мила, гасу, свічок, дитячих речей тощо.

До допомоги дорослим залучали і дітей, починаючи з п'яти років. Діти виконували хатню роботу, хлопці пасли худобу. Залучаючись до різних видів робіт, діти вчились господарювати, поступово одержуючи нові і нові знання від своїх батьків про ведення домашнього господар­ства.

У кінці сорокових років XX ст. в Україні з'явилась книга "Домовод­ство", укладачі якої мали на меті ознайомити широке коло читачів з основами домоведення, з тим, як правильно організовувати і вести до­машнє господарство. Це видання виявилося досить цінним посібником У побуті для жінок та чоловіків.

Щоб навчати молодь культурно і економно вести домашнє госпо­дарство, у школах було запроваджено викладання домоведення. Вив­чаючи домоведення, учні знайомилися з правилами ведення домашнього господарства, набували навичок з догляду за житлом, побутовими Речами, одягом, взуттям, кроєння та шиття одягу. Курс домоведення складався з таких розділів: