6. Становлення і розвиток соціології в Україні

Історія соціологічної думки в Україні як цілісний процес донедавна практично не досліджувалася. Вона відтворює низку проблем, пов'язаних зі складними процесами становлення і розвитку українства від початків його історії до сьогодення.

Витоки соціального пізнання в Україні сягають у княжу добу (ІХ-ХІІІ ст.) і тісно пов’язані з буттям українського народу, формуванням української державності. Цінними джерелами протосоціологічних ідей є перші літературну твори.

"Слово о законі і благодаті" (ІХ ст.) – першого київського митрополита Іларіона, "Повчання дітям" (ХІІ ст.) – Володимира Мономаха, "Печерський патерик", "Слово о полку Ігоревім" (ХІІ ст.), "Іпатіївський літопис" (ХV ст.), "Повість минулих літ" Нестора, "Руська правда" Ярослава Мудрого і ін.

Велике місце у розвитку соціальної думки в Україні кінця ХVІ – початку ХVІІ ст. займає мислитель І. Вишенський, він прагне знайти обґрунтування вимог свободи, рівності, справедливості у сфері Духа, а потім покласти це в основу життєдіяльності, громадського життя людини і народу.

Важливий вплив на становлення української суспільної думки, протосоціологічних ідей ХVІІІ ст. має теоретична спадщина великого мислителя Г. Сковороди (1722-1794 р.). Основне місце в його творчості займають філософсько-соціологічні твори.

Г. Сковорода висунув теорію трьох світів (мирів): перший – великий "мир", що складається з безлічі світів, це всесвіт – макрокосмос, який немає меж. Два другі – це частини великого, малі світи. Один з них – малий світ – мікрокосмос ("мирок"), людина, а другий – це символічний світ, Біблія. Доба національно-культурного відродження в Україні пов’язується з останньою чвертю ХVІІІ ст. і насамперед з появою "Енеїди" І. Котляревського, (1798 р.), який вперше ввів живу українську мову до літератури з його послідовниками.

Певний внесок у розвиток пізнання, людини, суспільства, гуманітарної освіти, науки та культури зробили представники Кирило-Мефодіївського Братства, створеного наприкінці 1845 – початку 1846 рр. До Братства належали М. Костомаров, М. Гулак, Т. Шевченко, П. Куліш, В. Білозерський, О. Маркович, та інші.

У суспільно-політичних поемах члена Братства Т. Шевченка чітко виражена ідея українського державництва, самостійності, соборності, проголошується заклик до відновлення козацької традиції, українського демократизму, віра у воскресіння України та в зміну суспільного ладу.

Коло соціологічних зацікавлень українського громадсько-політичного діяча, вченого і публіциста М. П. Драгоманова (1841-1895 рр.) – соціальна зміни, співвідношення історії і соціології, питання національності, проблеми прогресу. Соціально-політичні погляди Драгоманова знайшли своє відображення у таких творах: "Чудацькі думки про українську національну справу" (1916 р.), "Що таке українофільство?" (1916 р.).

Вагомим є внесок в розвиток вітчизняної соціологічної думки українського економіста і соціолога, громадського діяча, професора Київського університету М. І. Зібера (1844-1888 рр.), який певний час перебував в еміграції в Швейцарії. Соціологічні інтереси Зібера зосереджені навколо проблем суспільства, суспільного розвитку, народонаселення, історичної соціології.

Одним з найяскравіших українських дослідників у галузі соціології був М. М. Ковалевський (1851-1916 рр.). Важливе місце в системі соціологічних поглядів Ковалевського займає ідея прогресу як історичної неминучості. Значний внесок М. Ковалевського у розвиток історично-порівняльного методу в соціології, який він розглядав як могутню зброю боротьби проти суб’єктивізму. Саму ж історію він вивчав із соціологічної точки зору.

Серед великої плеяди українських мислителів кінці ХІХ – початку ХХ ст., безумовно провідне місце займає І. Я. Франко (1856-1916 рр.). Він був активним проповідником національної самостійності України. він вийшов з Української радикальної партії і взяв участь утворенні націонал-демократичної партії, навіть допоміг скласти її програму.

Найпослідовніше поглибив свої історичні досліди соціологічними студіями М. С. Грушевський (1866-1934 рр.). Він вперше почав застосовувати в українській історіографії історично-соціологічний метод розроблений на межі ХІХ і ХХ ст. європейським позитивізмом. Соціологію радянського періоду можна вважати однією із найвідсталіших наук як в Україні, так і в цілому колишньому СРСР. До цього призвели такі фактори:

майже повний контроль партії над плануванням, тематикою та проведенням соціологічних досліджень; відсутність самостійного статусу соціології як науки; відсутність належних умов для підготовки висококваліфікованих спеціалістів, у тому числі і за кордоном; нерозвинутість наукових зв’язків із зарубіжними соціологами та багато ін.. До цього слід додати, що результати соціологічних досліджень у більшості випадків приховувались, а рекомендації соціологів здебільшого не враховувались.

Важливе значення мало прийняття у 1993 р. постанови Міністерства освіти України про надання соціології статусу базової навчальної дисципліни в державних вищих навчальних закладах.

Велике значення має висвітлення теоретичних соціологічних проблем у статтях, монографіях, посібниках. На сьогоднішній день в Україні видано близько сотні посібників та підручників, серед яких “Соціологічна думка України” за ред.. Захарченка М. В. та Бурлачука В. Ф., “Курс теоретичної соціології” за ред.. А. О. Ручки та В. В. Танчера, “Соціологія: наука про суспільство” за ред.. Андрущенка В. П. Та Горлача М. І., Соціологія. Підручник для вузів” за ред.. Городяненка В. Г., “Соціологія: курс лекцій” за ред.. Пічі В. М., “Соціологія. Загальний курс” Лукашевича М. П. Та Туленкова М. В. та багато інших. Велике значення мало й заснування та видавництво науково-теоретичного часопису “Соціологія: теорія, методи, маркетинг”.

Про розвиток соціології в Україні свідчить також різке збільшення різних соціологічних асоціацій та служб, центрів соціологічних досліджень, серед яких найбільш відомими є Інститут соціології, Центр досліджень О. Разумкова, центр “Соціс”, інститут “Демократичні ініціативи” та багато інших

Проте і на сьогоднішній день соціологія в Україні перебуває тільки на початковому етапі свого розвитку, іде лише створення науково-теоретичної бази та становлення національних соціологічних традицій. Українська соціологія ще не вирішила низку проблем, серед яких можна визначити нестачу кваліфікованих кадрів, відсутність стабільних зв’язків з провідними західними ученими та асоціаціями, недостатнє фінансування з боку держави

Етапи виникнення та розвитку соціологічної думки в Україні
Етапи	Хронологічні рамки	Основна характеристика
Перший (етап протосоціології)	3 ІХ-ХІІІ ст. до 60-х років ХІХ ст.	Поступово виникають соціальне знання та ідеї, елементи наукових поглядів на сус­пільство, державу, людину, релігію тощо
Другий	3 60-х років XIX ст. до 20-х років XX ст.	Виникнення на Заході соціології як окремої науки, ознайомлення з якою породжує в українських мислителів цього періоду певні способи бачення й моделі пізнавальної соціальної реальності, нові підходи й способи аналізу соціальних явищ і процесів. Відбувається становлен­ня вітчизняної академічної соціології, її інституціоналізація
Третій	3 20-х років до 60-х років ХХ ст.	3 одного боку, майже безплідність соціо­логічних студій в межах марксистської теорії, а з другого боку, значне пожвавлен­ня в 20 — 30-х рр. наукової й педагогічної діяльності українських соціологів, які опинились не за своєю волею в еміграції, перебували під значним впливом західної соціології
Четвертий	3 60-х років до почат­ку 90-х років ХХ ст.	Соціологія починає відроджуватися, спо­чатку у вигляді конкретно соціологічних досліджень, а пізніше як самостійна наука і навчальна дисципліна
П'ятий	3 90-х років ХХ ст.	Завоювання незалежності, розбудова національної державності й громадського суспільства, поширення різних соціоло­гічних концепцій і теорій, дослідження трансформаційних процесів українського суспільства