5. Соціологічні вчення г.Спенсера, к.Маркса, м.Вебера та ін..

Герберт Спенсер як фундатор еволюціонізму

Еволюціонізм – один з провідних напрямків досліджень суспільних процесів, роль якого значно зросла у Європі після оприлюднення вчення Ч.Дарвіна про антропосоціогенез. Ідея суспільного прогресу як поступового розвитку була базовою у творчості англійського мислителя Герберта Спенсера (1820-1903рр.), який, на думку вчених, на сім років раніше Ч.Дарвіна висунув ідею еволюції.

Найбільш значними його творами є: "Основні начала", "Основи біології", "Основи психології", "Основи соціології", "Основи етики".

Він - визнаний у світі теоретик органіцизму, еволюціонізму як напрямків у соціології та один із фундаторів структурно-функціонального підходу до аналізу суспільних явищ.

Як теоретик еволюціонізму Г.Спенсер відстоює засаду вільного розвитку суспільства від втручання урядів та реформаторів. В основу своєї філософії мислитель поклав модні на той час дарвінівські ідеї про природний відбір і боротьбу за існування. За Г.Спенсером, виживати мають ті, хто є найбільш пристосованим, а суспільство шляхом природного відбору здатне відкинути нездорових, нерозумних, повільних, нерішучих.

Втручання ж держави, на думку вченого, тільки посилить деструктивні процеси, сприятиме виживанню непристосованих, що врешті-решт призведе до занепаду суспільства.

Г.Спенсер – за ідеологією противник соціалізму, оскільки соціалізм, на його думку, передбачає невіддільність від рабства "Якщо він (індивід повинен віддавати всю свою працю суспільству і отримувати із загального прибутку ту частину, яку суспільство йому призначає, він - раб суспільства", -стверджує Г.Спенсер.

Обстоюючи засаду структурно-функціонального аналізу Г.Спенсер створив власне вчення про державу. Він розглядав державу як складно структуроване явище, окремі одиниці якого мають власні функції. У дусі ліберальних поглядів він вважав, що держава, як соціальна інституція, повинна слугувати індивідам, а не навпаки.

Не втратили своєї актуальності дотепер його міркування та висновки про рівновагу, гармонію, стабільність у суспільстві, а також зворотні суспільні процеси: розпад суспільства, регрес, дисгармонія, деструкція тощо.

Соціологічні погляди Карла Маркса

Найвизначнішим непримиренним опонентом О.Конта був Карл Маркс (1818-1883 рр.). Разом із своїм однодумцем та соратником Ф.Енгельсом написали велику кількість робіт, де розроблялася соціологічна проблематика. До них слід віднести: "Класова боротьба у Німеччині", "Громадянська війна у Франції”, "Критика Готської програми", "Капітал".

У цих та інших роботах К.Маркс широко використовував емпіричні соціологічні дослідження. Так, вивчаючи становище мозельських селян у 40-і роки XIX ст. він звертався до аналізу офіційних документів, листів, результатів опитувань тощо.

К.Маркс не застосовував назви "соціологія", хоч деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення.

К. Маркс є автором вчення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (а саме суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу даної концепція К Маркс розробив спеціальний категоріальний апарат.

Перу К. Маркса належить вчення про комуністичне майбутнє людства, пов’язане з безкласовим суспільством, з відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кожного громадянина стане умовою свободи усіх, де зникне соціальна нерівність та приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

У світовій соціології матеріалістичне розуміння історії, викладене К. Марксом, інколи називають конфліктною парадигмою, яка поряд з його теорією додаткової вартості зумовила значний вплив на світовий розвиток XX століття. За даними Інтернет-опитування, що проводилося BBC наприкінці 90-х років, К. Маркс був названий у десятці найвидатніших людей, котрі суттєво вплинули на розвиток суспільних процесів XX століття.

Еміль Дюркгейм(1858-1917 рр.) - видатний французький соціолог, фундатор соціології як науки, як професії і як предмета викладання

Основні твори: "Про розподіл суспільної праці", "Правила соціологічного методу", "Елементарні форми релігійного життя", "Самогубство" та інші. Е. Дюркгейм - засновник нового методу для дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Напротивагу натуралізму та психологізму, що панували у другій половині XIX століття, соціологізм, на його думку допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат вченого про те, що суспільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і природні. Саме у дусі "соціологізму" Е.Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство. Зосередившись на соціальних чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: а) егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між індивідом та групою: б) альтруїстичне, викликане зворотнім процесом повним "розчиненням" індивіда у колективі; в) аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, що панує у суспільстві.

Наступні чисельні дослідження суїцидальної поведінки іншими авторами підтвердили правильність висновків Е.Дюркгейма. Аналізуючи якісно різні суспільства, Е.Дюркгейм створив вчення про солідарність у суспільстві.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е.Дюркгейм вводить у науковий обіг цілу низку нових понять, зокрема: аномія - стан у суспільстві, який характеризується відсутністю норм та правил регуляції поведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народилися. Такий стан є характерним для перехідних суспільств (у тому числі і для сучасної України).

Е. Дюркгейм дав глибокий соціально-філософський аналіз моралі та релігії, пояснення яких запропонував шукати у самому суспільстві; здійснив також цілісний аналіз інституту сім'ї.

Будучи професором Сорбони, вчений докладав великих зусиль для пропаганди науки соціології: читав лекції студентам, які користувалися успіхом, започаткував видання спеціального соціологічного журналу - "Соціологічний щорічник". Загальні принципи вивчення суспільства як самоорганізованої та самоврегульованої системи лягли в основу структурного функціоналізму, до фундаторів якого справедливо відносять Е.Дюркгейма.

Макс Вебер (1864-1920 рр.) вчений-енциклопедист, найбільш знана фігура в історії соціології, економіці, праві, політології, релігієзнавстві, культурології, етиці.

Він є засновником "розуміючої соціології», яка вимагає від дослідника вивчення та пояснення внутрішніх суб'єктивних мотивів, намірів, прагнень, цілей людей, які вступають у соціальну взаємодію. На думку М.Вебера, природні речі повинні бути пояснені, а суспільні процеси – зрозумілі людиною. У руслі "розуміючої соціології" М.Вебер створює концепцію соціальної дії. Він розрізняє традиційну дію, засновану на традиції, афективну, що ґрунтується на почуттях, цілераціональну та ціннісно-раціональну, які засновані на раціональному розрахунку і є осмисленими. Саме два останніх типи соціальної дії є суто соціальними і підлягають вивченню. Раціоналізація соціальної дії розглядається вченим як ключова проблема суспільного розвитку.

М.Вебер є засновником економічної соціології. За цією теорією провідну роль у появі капіталізму відігравали не лише суто економічні чинники, як вважав його опонент К.Маркс, а й значною мірою культурно- етнічні та релігійні. На думку вченого, протестантизм як релігія є тією ідеологічною основою, з якої пізніше з'являється "дух капіталізму". Учений довів, що виховання у колі протестантів, керуючись нормами протестантської етики, які носили переважно аскетичний характер, зумовлює у подальшому тенденції раціональної поведінки і успіхи у бізнесі. Норми протестантизму вимагають від віруючого пуританської, аскетичної поведінки, відмови від життєвих насолод, які можуть бути здобуті за гроші і вкладання грошей у виробництво, накопичення їх, що і призведе до багатства однієї людини, а згодом, - і до багатства всього суспільства.

М.Вебер вважається фундатором політичної соціології. Він рішуче виступав проти революційних методів перетворення суспільства і вибудував еволюційний шлях впровадження раціонально-бюрократичного типу управління. Цінними є рекомендації М.Вебера для тих, хто йде у велику політику.

На відміну від О.Конта, Г.Спенсера та інших вчених, які не провели жодного емпіричного соціологічного дослідження, М.Вебер брав активну участь у шести дослідженнях, що були започатковані урядом Німеччини.

Суттєвим є внесок М.Вебера у розробку низки галузевих соціологій:соціології права, соціології релігії, соціології праці, соціології музики тощо.