6. Якісні методи соціологічного дослідження.

Наприкінці XX ст. кількісні методи збору й аналізу соціологічної інформації були піддані критиці як із технологічних, так і з методологічних міркувань. Іні­ціаторами її були прихильники феноменологічних, інтеракціоністських та етнометодологічних напрямів, які обстоювали використання так званих вільних, неструктурованих, інтерпретативних, якісних методів збору даних. Це спричинило гуманізацію соціології, переорієнтацію її від макро- до мікроаналізу соціальних явищ; від раціонального пізнання глобальних проблем до пізнання й розуміння локальних спільнот, специфі­ки меншин і щоденної соціальної практики людей.

Сутність і пізнавальні можливості якісних методів у соціології

Використання якісних методів у соціології пов'яза­не із розвитком Чиказької школи в 30-ті роки XX ст. (В. Томас і Ф.-В. Знанецький, Р. Парк, Б. Бургес, Е. Бо-гардус, П. Янг, К. Шоу та ін.), що стала відомою завдяки дослідженням девіантної поведінки, етнічних відно­син, урбаністики (проблеми міських околиць), а також теоретичним роботам, у яких використовувалися якісні тактики у соціології, її представники експериментальне порівнювали можливості якісних і кількісних методів. Згодом під тиском критики позитивістів напрацювання представників Чиказької школи втратили наукову по­пулярність. Відновлення якісних досліджень відбулося на початку 70-х років у відповідь на соціальну потребу в гуманізації науки.

Якісну парадигму в соціології називають гуманістич­ною, інтерпретативною (розуміючою). На відміну від по­зитивізму, для якого безсумнівною є перевага суспільс­тва над індивідом, який розглядає соціальні інститути і структури як чинники, що домінують над індивідом, за­безпечують соціальний порядок у суспільстві, якісна па­радигма вважає індивідів агентами соціальної дії, суб'єк­тами, які творять соціальний світ навколо себе, надають змісту і значення власним діям і поведінці інших. Вели­кі соціальні системи за такого підходу розглядаються як такі, що виникають зі складного процесу взаємодій, де загальні «суті й значення» установлюються і певною мі­рою сприймаються всіма їх учасниками. Тому якісну со­ціологію називають суб'єктивною соціологією.

Сповідуючи принципи інтерпретативної (розумію­чої) соціології, соціолог з'ясовує, яких значень надає суб'єкт своїй дії. Дії соціальних агентів він розглядає як мотивовані, осмислені, орієнтовані на інших, аналізує за допомогою проникнення в суті і значення, які їм на­дають люди, тобто шляхом розуміння й інтерпретації соціальних дій (М. Вебер, Г. Зіммель). Ці суб'єктивні значення він інтерпретує і вибудовує в певній логічній послідовності для конструювання типових моделей по­ведінки людей. Такий методологічний підхід називають також мікросоціологічним, оскільки увага дослідника концентрується на мікроаналізі конкретних взаємодій (інтеракцій). Зважаючи на мікрооснови людського дос­віду, передусім на його культурну складову, в процесі наукового аналізу можна, як стверджував Г. Зіммель, зрозуміти індивідуальний досвід реального життя, а та­кож побачити суспільство як виткану з безлічі фрагмен­тів мозаїку.

Представники символічного інтеракціонізму (Дж. Мід, Ю. Хабермас, X. Блюмер) за основу для інтерпретації змістів соціальних інтеракцій обирають мову, обмін жестами, символами. На їх погляд, дія людини не може бути зрозумілою лише на основі фіксації зовніш­ніх проявів, для цього необхідне пізнання її внутріш­нього символічного змісту, втіленого у зрозумілій учас­никам взаємодії мові.

Дослідники, які приписують себе до феноменологіч­ної школи в соціологи, вважають, що зрозуміти мотиви поведінки людини можна лише на основі уявлення про її біографічну ситуацію, «життєвий світ» (А. Шюц), адже кожна людина конструює соціальну реальність, привно­сячи у кожну соціальну ситуацію свої мотиви і моделі поведінки (П. Бергер і Т. Лукман). Коли такі ситуації повторюються, вступають у дію ті самі мотиви і моделі поведінки. Так внутрішній світ суб'єкта стає надбанням інших, типізується й «інституціоналізується».

Етнометодологічний аналіз зосереджується на дос­лідженні сутностей (значень) поведінки людей шляхом емпіричного спостереження за їх щоденною практи­кою. Звичайних людей вони вважають значно компе­тентнішими експертами свого щоденного досвіду від професійних соціологів. Тому такі спостереження є джерелом пізнання повсякденної практики соціальних груп. Такий аналіз (етнометодологію) називають також фольклорною соціологією (Г. Гарфінкель).

Отже, якщо кількісна соціологія переважно спрямо­вана на вивчення проблем соціальної взаємодії між структурами, соціальними інститутами й організація­ми, то якісна соціологія займається суб'єктивними аспектами реальної практики. Наприклад, з'ясовуючи, що значить у певному суспільстві «бути священиком» або «бути вчителем», якими є відносини «священика» і «вчителя», кількісна соціологія здобуватиме соціальне знання, засноване на описі й поясненні узагальнених даних; якісна — знання, засноване переважно на розу­мінні й інтерпретації.

Види якісних досліджень і логіка дій дослідника.

Найпоширенішими в соціології видами якісних до­сліджень є «кейс-стаді», етнографічні дослідження, ус­на історія, історія родини, історія життя людини (біо­графічна розповідь).

«Кейс-стаді» (дослідження окремого випадку, ок­ремої спільноти). Використовують його для вивчення унікального об'єкта в сукупності його взаємозв'язків. Ними можуть бути важкодоступні для аналізу іншими методами замкнуті спільноти: «дно» суспільства (зло­чинні угруповання, бомжі), соціальні еліти, релігійні секти, трудові колективи. За таких умов дослідник не­рідко конкретизує свою увагу на соціально-психологічних особливостях окремої особистості, що викликає ін­терес як клінічний випадок.

Специфіка «кейс-стаді» полягає в глибинному ви­вченні своєрідності об'єкта. Для отримання інформації використовують спостереження, фокусовані та експер­тні інтерв'ю, характеристики, фотографії, відеоматеріали. Тривале (протягом кількох місяців, а іноді й років) «занурення» у дослідницьке поле дає змогу всебічно розглянути випадок у його взаємозв'язках і динаміці розвитку, вивчити групові норми і цінності, структуру ролей або систему владних відносин. Висновки за результатами такого дослідження найчастіше мають прикладний характер і спрямовані на розробку прак­тичних рекомендацій щодо подолання конкретних проблем,вдосконалення відносин у колективі.

Етнографічні дослідження. Завданням їх є всебіч­ний аналіз щоденної культурної практики певної спіль­ноти (норми, цінності, мова, міфи), яка відрізняється за стилем, зразками поведінки від культури основної маси населення. Джерелами інформації можуть бути листи, особисті документи, фотографи, зразки фольклору, ін­дивідуальні та групові інтерв'ю.

Усна історія (історичне дослідження). Викорис­товують для вивчення локальних або загальнозначущих історичних подій (історія суспільних рухів, процесів, організацій). Ця тактика ґрунтується на описі суб'єктив­ного досвіду переживання людьми певних історичних подій. Джерелами інформації є наративні (розповідні), біографічні, лейтмотивні, фокусовані інтерв'ю.

Історичне дослідження особливо важливе за відсут­ності достатньої документальної інформації про подію загальносоціального масштабу. Наприклад, відомості про колективізацію, розкуркулювання селян у 20—30-ті роки XX ст., сталінські репресії. Використовуючи усні історії, соціолог має особливо зважати на правдивість, адекватність спогадів, аналізувати соціально-історич­ний контекст подій, зіставляти спогади з іншими дже­релами інформації.

Історія родини. Такий метод особливо ефективний при дослідженні взаємодії родини і суспільства протя­гом поколінь (процесів соціальної і територіальної мобільності членів родини, спадкоємності або зміни соціального статусу родини від покоління до покоління). Джерелами інформації можуть бути сімейні архіви, глибинні інтерв'ю із представниками різних поколінь, генеалогічні графи. Завдяки їм вдасться пізнати такі ас­пекти соціальної мобільності, як сімейні стратегії; пере­давання культурного капіталу від покоління до поко­ління; соціальний статус і соціальна мобільність жінок; занепад чи підвищення сімейного статусу внаслідок со­ціальної трансформації.

Історія життя людини (біографічна розповідь). Основним джерелом інформації є біографічне інтерв'ю — життєва розповідь про себе і своє життя.

Біографічні розповіді можуть бути предметом аналі­зу і як колективний досвід перебування в певній соці­альній ситуації. Порівняльний аналіз великої кількості аналогічних випадків є основою для опису масштабної соціальної проблеми. Такий методологічний підхід до­помагає виявити типи життєвих стратегій людей, які перебували чи перебувають у подібних ситуаціях, конс­труювати зразки поведінки, типи культурних орієнта­цій, стилів життя.

Метод «фокус-груп» у соціології.

Мето-д «фокус-груп», будучи комбінацією кількісно­го і якісного підходів, забезпечує з'ясування відміннос­тей у розумінні певних проблем, явищ життя різними групами людей. Його називають базовою якісною мето­дикою. Уперше він був застосований Р. Мертоном під час Другої світової війни для вивчення ефективності радіо і кіно як засобів пропаганди і навчання в армії. Цей метод дуже популярний на Заході. В останні роки він широко використовується в прикладних маркетин­гових дослідженнях, при вивченні купівельного попи­ту, реакцій на рекламу, ставлення до політичних дія­чів. Він може бути застосований як для пілотажної пе­ревірки гіпотез, так і для поглибленого розуміння проблеми, вивчення якої відбувалося за допомогою ма­сового опитування.

При використанні методу «фокус-груп» необхідно дотримуватися таких правил:

- чисельність групи не повинна перевищувати 8— 10-ти осіб, щоб усі могли інтенсивно брати участь у дискусії;

- члени групи повинні бути відібрані випадково, але з дотриманням правил методу певної вибірки, а та­кож бути незнайомими один з одним;

- мінімальна тривалість дискусії 50—60 хвилин, максимальна тривалість — 1,5—2 години;

- кількість і склад груп залежать від завдань до­слідження та об'єкта; критерієм формування їх мо­жуть бути вік, стать, соціальний статус, вид діяльнос­ті, належність до формальної чи неформальної групи тощо;

- дискусія має відбуватися за ретельно опрацьова­ним модератором сценарієм;

- текст сценарію може займати від кількох до деся­ти сторінок залежно від досвіду модератора, завдання дослідження;

- сценарій складається зі вступу, блоків питань з досліджуваних проблем, заключної, підсумовуючої частин;

- модератор повинен володіти достатніми психоло­гічними здібностями, щоб спрямувати дискусію і не піддатися тиску групи;

- модератор повинен уміти, не перериваючи логіки дискусії, швидко включати в розмову різних членів гру­пи, вести дискусію з такою інтенсивністю, щоб у респондентів не було змоги переходити на ідеологічний рі­вень свідомості, згадувати штампи «правильних» відпо­відей;

- модератор через 2—3 хвилини після знайомства з респондентами й оголошення теми (мети) повинен ак­тивно включити їх у дискусію, не захоплюючись осо­бистими монологами;

- модератор не повинен нав'язувати свою думку респондентам, а тільки керувати дискусією;

- модератор може задавати учасникам дискусії не передбачені сценарієм питання, якщо вони націлені на поглиблення розуміння досліджуваних проблем;

- протягом дискусії модератор повинен контролю­вати позу, жести, міміку; мовлення його має бути при­ємним, голос виразним, упевненим;

- матеріали аудіо-, відеозапису дискусії підлягають ретельному аналізу й осмисленню щодо її змісту, пове­дінки учасників, аргументації, лексики, інтонацій, всіх інших свідчень, які розкривають зміст висловлювань.

Основою наукового аналізу й осмислення, написання звіту є стенограма всієї дискусії.

У пізнанні соціальної реальності якісні дослідження не є альтернативою кількісним. Навпаки, поєднання їх дає змогу побачити багатогранність буття індивідів, груп, соціальних спільнот.

89