5. Прогнозування соціальних явищ і процесів.

Динамізм соціально-політичних, економічних, нау­ково-технічних, ідеологічних та інших змін надає нау­ковому передбаченню майбутнього винятково важли­вого, часто глобального значення. Без прогнозування явищ і процесів, передбачення перспектив їх розвитку неможливе науково обґрунтоване управління, вироб­лення і прийняття ефективних управлінських рішень. Виявлення назріваючих тенденцій, проблем і супереч­ностей суспільного життя, пошук шляхів і методів їх вирішення, надійний соціальний прогноз -- важливі завдання соціології.

Методологічні основи передбачення майбутнього.

Розгляд фахівцями прогнозів часто пов'язаний із труднощами, спричиненими недостатньою визначеніс­тю термінології цього порівняно нового напряму науко­вих досліджень. У різних галузях знань існують понят­тя, якими позначають певні судження про майбутнє: «пророцтво», «віщування», «передбачення», «прогно­зування», «футурологія» та ін. Часто їх вживають як синоніми, іноді в кожне з них вкладають різний зміст, що породжує термінологічні дискусії.

Загальним і таким, що інтегрує всі різновиди одержан­ня інформації про майбутнє, є поняття «передбачення».

Передбачення — обгрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, невідомі в даний час, але які піддаються виявленню.

Передбачення може бути науковим і ненауковим. Наукове передбачення ґрунтується на пізнанні законо­мірностей розвитку природи, суспільства, мислення, використанні наукових методів дослідження. Ненаукове передбачення не застосовує спеціальних наукових до­сліджень і ґрунтується на передчуттях людини про майбутнє за допомогою підсвідомості (інтуїтивне); життєво­му досвіді і пов'язаних з ним аналогіях, прикметах (бу­денне); на віруванні в надприродні сили, що визначають майбутнє (міфологічне, релігійне).

Однією з форм наукового передбачення є прогнозу­вання -- процес вироблення прогнозів (імовірних су­джень про стан певного явища в майбутньому).

У вузькому значенні прогноз - це спеціальне наукове дослідження перспектив розвитку певних про­цесів, явищ, переважно з кількісними оцінками. Прогнозування, на відміну від пророкування, не зводиться до спроб угадувати деталі майбутнього, йому властива ймовірнісність. На відміну від прогнозування пророкування — це твердження про майбутнє, якому не влас­тива ймовірнісність, воно претендує на абсолютну до­стовірність.

Прогноз є невід'ємною функцією науки, завершаль­ним етапом наукового дослідження, причому, на думку багатьох вчених, обов'язковим, якщо це стосується роз­витку теорії. Вдосконалення науки відбувається з поси­ленням її прогностичної функції.

Прогнозування має також велике прикладне значен­ня. Воно сприяє вибору оптимального варіанта при об­ґрунтуванні плану, програми, проекту, управлінського рішення. Завдяки цьому соціальне прогнозування в ос­танні десятиліття набуло безпрецедентних масштабів, відіграє важливу роль у процесах управління.

Різноманітною проблематикою, пов'язаною і з прог­нозуванням, займається прогностика — наука, що до­сліджує закони і способи прогнозування, розробляє проблеми гносеології та логіки прогнозування, типоло­гії прогнозів, методи і спеціальні методологічні пробле­ми прогнозування з метою підвищення обґрунтованості прогнозів. У структурі прогностики розвиваються окре­мі теорії прогнозування.

Поняття «прогностика» і «прогнозування» часто не­виправдано вживають як синоніми, ототожнюють. Ін­коли прогностику трактують дуже широко, вважаючи, що вона охоплює не тільки теорію передбачення, а й сам процес прогнозування.

У середині XX ст. німецький соціолог О. Флехтгейм, який емігрував до США, у своїх студіях про майбутнє почав використовувати поняття «футурологія», витлу­мачуючи його як філософію майбутнього. У 60-ті роки у зв'язку з «бумом прогнозів» на Заході утвердилося ро­зуміння футурології як науки про майбутнє, предмет дослідження якої — перспективи розвитку всіх явищ, на відміну від інших дисциплін, які досліджують сучасне і минуле. Згодом поняття «футурологія» почали трактувати і як соціальне прогнозування, а прогности­ку — як науку про закони прогнозування.

Із системного погляду футурологія (лат. futurum — майбутнє) — комплексна дисципліна, що ґрунтується на даних різноманітних галузей знань у передбаченні майбутнього. Важливою проблемою методології прогно­зування є виявлення чинників, які детермінують май­бутнє. Майбутнє — стан явищ, процесів, який випливає з сучасного і має корені в минулому. Об'єктивні умови містять зародки майбутнього у вигляді нових елемен­тів. Однак визначити їх майбутнє можна тільки на під­ставі законів розвитку певних об'єктів. Закони поста­ють як зв'язки між явищами, які за певних умов діють незмінно, постійно і відповідним чином. Отже, соціаль­ні факти і процеси, особливо нові, а також закони їх роз­витку є носіями інформації про майбутнє.

Одним з найзагальніших та універсальних законів дійсності є закон причинності, або каузальної (причин­ної) залежності. Враховуючи його основну ознаку (при­чина обов'язково зумовлює наслідок) та з'ясовуючи са­мі причини, можна передбачити і їх наслідки. Більше того, якщо певні наслідки небажані, можна спробувати уникнути, паралізувавши або змінивши їх причини. Звичайно, не для всіх законів існує кількісний, матема­тичний вираз.

Методи соціологічного прогнозування.

З огляду на джерела інформації про майбутнє існу­ють три основні способи вироблення соціальних прогно­зів. Перший — опитування населення й експертів. Осо­бливо велике значення мають оцінки експертів — фахі­вців, готових більш-менш об'єктивно і професійно оці­нювати стан і перспективи певного явища або процесу. Другий спосіб — екстраполяція в майбутнє тенденцій, закономірності яких в минулому і в певний конкретний час добре відомі. При цьому широко використовують можливості математики й обчислювальної техніки. І, нарешті, моделювання стану об'єкта на момент його до­слідження у вигляді, сприятливому для прогностичних висновків, побудова пошукових і нормативних моделей з урахуванням імовірних і бажаних змін прогнозовано­го явища.

У соціальному прогнозуванні найчастіше викорис­товують такі методи, процедури і прийоми як опитуван­ня експертів; опитування населення; моделювання; прогнозний сценарій.

Методи опитування експертів. Методи опитуван­ня експертів увійшли в практику наприкінці 60-х років XX ст., коли була виявлена обмеженість застосування екстраполяції та моделювання в соціальному прогнозу­ванні, особливо щодо складних соціальних процесів, які розвиваються в нелінійній формі.

Одним з найпоширеніших конкретних ме­тодів прогнозування у формі експертного опитування є інтелектуальна атака, або колективна генерація ідей. Вона є колективним обговоренням проблеми, в процесі якого забезпечується взаємний стимулюючий вплив експертів, виникає своєрідна ланцюгова реакція ідей і генерується якісно нова інформація про майбутнє предмета прогнозування.

Ще одним різновидом очного колективного опиту­вання експертів є метод комісії, традиційної дискусії. У процесі звичайного обміну думками кожен учасник дискусії має право підтримувати чи критикувати будь-яку точку зору, виступати безліч разів, змінювати свою позицію з урахуванням нової інформації. Цей метод ефективний за умови, коли порушена проблема, добре відома учасникам обговорення.

У прогнозуванні широко використовують заочні ви­ди опитування експертів. Найпростішим з них є разове анонімне опитування. Метод досить простий, але ефек­тивність його занизька. Найперспективнішим є заоч­ний варіант методу віднесеної оцінки, або, як його час­то називають, метод «Дельфі». Його основу становить ідея самонавчання експертів, але вже у процесі заочно­го опитування протягом проведення кількох турів з га­рантією анонімності відповідей, що «розковує» респон­дентів, усуває «тиск авторитетів», забезпечує можли­вість змінювати свої попередні позиції з урахуванням надходження нової інформації без ризику для власної репутації. Процедура цього методу передбачає запов­нення експертами анонімних анкет або залучення без­посередньо до роботи з ЕОМ.

Методи опитування населення. Поширення їх по­в'язане з тим, що в прогнозуванні багатьох соціальних явищ і процесів звичайного респондента можна знач­ною мірою розглядати як своєрідного експерта, який володіє певним соціальним досвідом. Цінність прогнозу опитаного населення прямо пропорційна його обізнано­сті з предметом прогнозування. Найбільшу прогностич­ну значущість мають опитування респондентів щодо їх особистого майбутнього або майбутнього їх найближчо­го соціального оточення.

Методи моделювання. У соціальному прогнозуван­ні застосування математичних методів, у т. ч. методів моделювання, обмежене. Це зумовлено складністю об'єкта прогнозування, відсутністю для побудови моде­лей достовірної інформації про розвиток соціальних процесів у часі, хоча б за кілька десятиліть.

Модель у соціальному прогнозуванні — спрощене математичне уявлення про певний суспільний процес.

Вона може бути подана рівнянням, таблицею, кри­вою, набором правил та ін. Найчастіше використовують трендові (екстраполяційні), рідше — факторні (аналіти­чні) моделі.

Трендові моделі створюють для встановлення конк­ретного процесу як часового ряду кількісних даних, які можна екстраполювати в майбутнє за математичною формулою, тобто вирахувати кількісний вираз необхід­ного показника на дату прогнозування.