4. Релігійний комплекс і структура.

Поняття релігійного комплексу застосовується в соціології релі­гії для інтегральної характеристики релігії в сукупності її елементів, поєднаних певною структурою. Елементами комплексу визнача­ються: релігійні почуття, погляди, дії, відносини, спільності вірую­чих людей, предмети ритуалу — все, то має спрямованість на по­клоніння надприродному. Всі елементи існують не самі собою, вони взаємозалежні і утворюють окремі компоненти релігійного компле­ксу. Виділяються компоненти релігійного комплексу: релігійна сві­домість, релігійна діяльність, релігійні організації. Зазначимо, що модель не єдина в структурі релігії. У світовому релігієзнавстві ва­ріантів структури комплексу запропонована безліч.

Релігійна свідомість.

Релігійна свідомість — система, що охоплює почуття, емоції, по­гляди, ідеї, концепції та вчення, предметом яких виступає ставлення людей до надприродного. Ядром релігійної свідомості служить віра в існування двосторонніх відносин між людиною і надприродними суттєвостями: божества (Бог) і духи сходять до людини, людина до них піднімається; божества роблять дарунки людині, а людина підносить божествам дарунки зі свого боку. Бог рятує людину, спрямовуючи її до себе. Людина рятується, звертаючись до Бога. Необхідно, щоб людина вірила: Бог, боги і духи за певних умов, які залежать від людини, можуть і бажають зробити їй бажане благо. Основною умовою вважається шанування надприродного в найрізноманітніших формах. Найбільш розповсюдженим служить шану­вання через спеціальні обряди: магічний аспект шанування. Віра в особливу магічну силу обряду називається обрядовір'ям. Віра пере­важала в архаїчних і ранніх формах релігії і властива релігійній свідомості багатьох сучасних віруючих. Релігійними мислителями обрядовір'я засуджується як прояв марновірства й ідолопоклонства, що зводили релігію до формального дотримання ритуалу.

Осуд обрядовір'я як явища релігійної свідомості вже зустрічається на рубежі VIII-VII ст. до н. е. у старозавітній книзі пророка Ісайї: «До чого Мені безліч жертв ваших? — говорить Господь, Я пересичений всеспаленням овнів і туком відгодованої худоби; і корів і тельців, і агнців, і козлів не хочу... Не носіть більше дарунків марних; паління огидне для Мене; новомесяч і субот, святкових подій не можу терпі­ти: беззаконня — і святкування! Омийтесь, очістіться; усуньте злі діяння ваші від очей Моїх; перестаньте робити зло; навчіться робити добро; шукайте правди; рятуйте пригнобленого; захищайте сироту; заступайтесь за вдову» (Книга пророка Ісайї, гл. 1, ст. 11,13, 16-17). У фрагменті простежується усвідомлення суперечностей між форма­льним ритуалізмом, що обумовлюється вірою в магічну силу обряду, і моральністю. Це означає, що усвідомлення релігійного шанування здатне перевершувати обрядовір'я тим, що магічний аспект у релі­гійній свідомості доповнюється моральним аспектом. З розвитком релігійної свідомості магічна її сторона не просто співіснує з його етичною стороною, але одухотворяється останньою, піднімається на духовну висоту. У свою чергу мораль включається в систему релігій­ної свідомості на правах її сакралізованого відображення. Це означає, що моральні норми виникають за божественними задумами, вико­нання їх с засобом підтримки оптимальних відносин з божественни­ми істотами, найважливішою умовою досягнення порятунку і єднан­ня з божественною реальністю. Усвідомлення сакрального — основна характеристика релігійної свідомості. Релігійна свідомість простежується в міфології й ідеології.

Віруюча особа не тільки вірить у надприродні сили, а бажає зна­ти про об'єкти своєї віри, мати інформацію про життя божествен­них істот, властивості їх характеру, досвід відносин людини з Богом (богами). Потреба в такому знанні задовольняється за допомогою міфології, що подає ту або іншу картину життя шанованих богів. Міфологія одна з істотних сторін релігійної свідомості. Щоправда, міф і релігія розглядаються різними світоглядами по-різному. Вони не зведені у систему релігійного комплексу. Міф становить міфоло­гічний бік божества. Найважливішим у міфі служить опис досвіду взаємин богів і людей. В одному випадку боги карають людей за порушення їх волі, іншому — винагороджують. Осмислення до­свіду необхідне віруючій людині для визначення нею позиції сакра­льної орієнтації і правильного встановлення своїх відносин із шано­ваними нею священними істотами.

Життєписи в міфі героїв і праведних людей служать зразками для життєвого їх наслідування. У міфі є посилання на конкретні но­рми поклоніння богам і санкції, що накладаються богами на людей за виконання або невиконання ними встановлених норм. Міф у на­очно-зразковій формі встановлює культуру релігійного поклоніння. На більш пізньому етапі людства інтелектуальний розвиток в ідео­логії релігійної свідомості охоплює й ідеї, концепції і вчення, а та­кож принципи їх аргументації. Релігійна ідеологія стає можливою у зв'язку з процесом розвитку філософської думки. Якщо міф оперує чуттєво-наочними образами, то філософія — абстракціями. Філософська думка, будучи відносно самостійним типом світогляду, інтегрується в систему релігійного комплексу і стає концептуальним методом вираження релігійних поглядів і уявлень.

В ідеології релігійна свідомість має системність. Різні релігійні уявлення упорядковуються, поєднуються одне з одним у взаємній координації (упорядкування по горизонталі) і субординації (упоря­дкування по вертикалі). Релігійні вірування трансформуються у ві­ровчення, де осмислюється природа Бога (божества), його (їх) став­лення до світу і людини, характер відносин людини до Бога (богів), способи поклоніння, перспектива блаженного життя для праведни­ків та ін.

Визначені конкретні системи віровчень прийнято називати докт­ринами. Суть, ядро концепції доктрини становить догматика — сис­тема найбільш фундаментальних істин, офіційно прийнятих релігій­ними співтовариствами. Авторитет догматів забезпечується шляхом їх сакралізації, при якій вони проголошуються божественними наста­новами. Важливу роль у системі доктрин відіграє апологетика — за­хист і обгрунтування істин віровчення. Функції доктрини не обме­жуються тільки інструктуванням віруючих відносно правил сповідання істин релігії і поведінки усередині релігійного співтовари­ства. Доктрині властиві й інші функції. Одна з них — нормативна, що полягає у формуванні традиції віровчення, забезпеченні віровчен­ню стійкості, збереження в сучасності і наступних поколіннях. Інша функція — полемічна, що відгороджує дане віросповідання від кри­тики з боку представників інших конфесій, реформаторів, атеїстів.

З доктринами віровчення в релігійну ідеологію входять релігій­но-філософські, релігійно-етичні, релігійно-політичні, релігійно-правові й інші вчення. Релігійна свідомість виявляється не тільки на суб'єктивованому, але й на об'єктивованому рівні, що означає вті­лення суб'єктивних поглядів і уявлень людей у культурних пам'ятниках — писемності (Священне писання, релігійні трактати), живописі (іконопис), архітектурі, скульптурі, а також у релігійному поводженні, відносинах між людьми. Іх релігійна цінність визнача­ється священним змістом, що вкладається в кожен предмет, у кожну дію і міжособистісні відносини щодо поклоніння надприродній суті. Отже, у системі релігійного поклоніння релігійна свідомість стано­вить його змістовну сторону.

Релігійна діяльність.

Релігійна діяльність підрозділяється на культову і позакультову. Культова діяльність безпосередньо спрямована на поклоніння надприродному, її зміст утворюють культові дії, відносини між учас­никами дій, норми, що регулюють культові дії і відносини, а також різні засоби поклоніння — священні території і культові предмети. Форми культової діяльності — дотримання свят і ритуалів (молит­ви, паломництво, пости, ритуальні танці та ін.).

Будь-яка культова дія допускає нормативні і значеннєві дії. Нормативні дії встановлюють порядок поклоніння відповідно тим або іншим достоїнствам об'єкта поклоніння. Достоїнство ві­руючого визначається міфологічними сюжетами або вченнями, доктринами. Одні боги можуть задовольнятися символічними жертвами, інші — натуральними (коштовності, продукти харчу­вання, домашні тварини і навіть люди). У кришнаїзмі проголо­шення священного імені абсолютного Бога-Кришни не тільки до­зволяється, але й пропонується як необхідна умова єднання з ним, тоді як в іудаїзмі вимова священного імені Яхве недопусти­ма. У будь-якому випадку норми ритуалу відгороджують досто­їнство священного від профанного. У комунікації божественно­го — людського норми покликані встановлювати певну дистан­цію між обома сторонами, і якщо людина прагне наблизитися до божества, то норми встановлюють міру допустимості такого зближення. У такому випадку часто пропонується здійснення об­рядів очищення (натуральні і символічні жертвоприношення, піст, сповідь).

Культова діяльність відбувається спільно її учасниками, між ни­ми відбувається поділ соціальних ролей. Поклоніння сакральним іс­тотам вимагає точного виконання ритуалу, обумовлює виділення професійних служителів культу — духівництва з властивими його представникам ролями, відмінними від ролі простих віруючих. Культова діяльність дедалі більше диференціюється й ускладню­ються ролі її учасників. Відношення між людьми в процесі культо­вої діяльності виражаються відносинами між ролями. Відносини упорядковуються за допомогою норм, що визначають характер обов'язків учасників культу відповідно до виконання ними визна­чених ролей. Усі культові дії мають певний сакральний зміст. Зага­льним для всіх них є залучення у священне середовище проживання і прилучення до священного. Багато містерій драматизують життє­вий шлях поклоніння божеству, і віруючі стають співучасниками такої драми. Зміст співучасті полягає в містичному єднанні з божес­твом. Позакультова діяльність становить інші аспекти релігійної діяльності: богословської, навчально-педагогічної, адміністритивно-господарської, місіонерської тощо, покликаних задовольняти релі­гійні потреби людей.

Релігійні організації.

Релігійні організації— об'єднання прихильників тієї або іншої релігії, призначені для спільного задоволення людьми релігійних потреб. Елементарною одиницею такого об'єднання виступає релі­гійна громада, учасники якої пов'язані загальним інтересом покло­ніння надприродним істотам. Однак будь-яка соціальна спільність становить хитке утворення. Диференціація й ускладнення релігій­ного життя викликає потребу в релігійних організаціях, які відріз­няються від громад стійкістю об'єднання й упорядкуванням різних сторін релігійної діяльності і відповідних їм відносин. У релігійних організаціях чітко розподіляються і визначаються соціальні ролі їх членів, здійснюються координація і субординація діяльності соціа­льних інститутів, встановлюється суворий соціальний контроль за різними сферами життя релігійного співтовариства. Виділяється три типи релігійних організацій: церква, секта і деномінація.

Релігія завжди включає такий важливий елемент, як церква, тоб­то форма соціального об'єднання служителів культу. Характерні ознаки церкви:

• відсутність постійного і суворо контрольованого членства, що характеризує церкву як масове об'єднання;

• чіткий по­діл усіх прихильників на професійне духівництво (клір) та інших прихильників — мирян;

• ієрархічний принцип упорядкування соціа­льних позицій і ролей;

• наявність органів управління і бюрократії;

• сувора централізація у всіх сферах діяльності об'єднання — культо­вої і позакультової.

Секта — опозиційний рух в тих або інших релігійних напрям­ках, її основні ознаки: постійне і суворо контрольоване членство, що робить секту співтовариством вузького кола осіб, на відміну від церкви; відсутність розподілу на професійне духівництво і мирян, що виражає опозиційність секти у ставленні до церкви, на протива­гу якій проголошується принцип загального священства; відсутність ієрархічності та харизматичності лідерів; відсутність бюрократич­них органів управління; чітка виразність позиції елітності і тенден­ція до ізоляціонізму.

Поняття деномінація використовується в двох змістах: визначен­ня певного віросповідання (синонім поняття конфесії) і позначення організацій проміжного типу між сектою і церквою. Типу організа­ції— деномінації властиві сталість і суворо контрольоване членство (подібність із сектою); відсутність розподілу на клір і мирян (подіб­ність із сектою); наявність ієрархії служителів (подібність з церк­вою, але, на відміну від церкви, у деномінаціях ієрархія спрощена); наявність органів управління і бюрократії; позиція елітності, але ізоляціонізм не вважається обов'язковим. Деномінації — об'єднан­ня баптистів, п'ятидесятників, адвентистів сьомого дня та ін. Вини­кнувши у вигляді сектантських рухів, усі вони зазнали еволюції.

Функції релігії.

Функціонування релігії виступає як спосіб її буття, а в суспіль­ному просторі як соціальний інститут. Функціонування релігії здій­снюється конкретними функціями, формами, способами, напрямка­ми і різними впливами релігії на соціум, його структурні елементи, спільності людей і окрему особу. Виділяються функції релігії: сві­тоглядна, компенсаторна, психотерапевтична, легітимуюча, комунікативна, регулятивна, інтегративна, дезінтегративна..

Світоглядна функція. Світоглядна функція складається в процесі формування у людей певних поглядів на світ, людину та специфіч­ного до них ставлення. Функція не обмежується тільки поясненням картини створення Всесвіту, але й допускає формування певного ціннісного ставлення до нього, що визначається в оцінках. Особли­вість релігійного світогляду — подвоєння буття на надприродне і природне, священне і мирське. Відповідно формується оцінка бут­тя — вище і нижче, зроблене і недосконале, справжнє і несправжнє. Висувається ідеал і орієнтується людина на його досягнення, тобто встановлюються змістовно-життєві орієнтири. Релігія закликає лю­дину використовувати свій творчий потенціал, щоб піднятися над мирським і перебороти залежність від його недосконалих умов, по­вністю і остаточно ввійти у священне середовище проживання. Сві­тоглядна функція спрямована не тільки на задоволення інтелектуа­льних потреб у поясненні світу, але й потреби людини в ідеалі, на який спрямовується зміст її життєвої орієнтації.

Компенсаторна функція. Компенсаторна функція складається в процесі заповнення ущербності людського буття орієнтацією люди­ни на світ сакральних цінностей. Ця ущербність полягає в неповно­ті життєвої ситуації людини і виявляється в суперечності між зробленим і недосконалим, вічним і тимчасовим, нескінченним і кі­нцевим, щирим і помилковим, добрим і злим, прекрасним і потвор­ним, благом і неблагом. Релігія заповнює обмеженість умов людсь­кого існування орієнтацією на сакральні цінності. Наочним при­кладом служать релігійні уявлення про загробне життя. У них утве­рджується ідеал людського безсмертя, що заповнює обмеженість кінцевої природи людини в земному бутті. Ідея загробного вшану­вання, що розмежовує потойбічне буття на рай і пекло, компенсує обмеженість ідеалу справедливості в умовах громадського життя.

Уявлення про Бога, божеств і духів, у яких віруючі вбачають собі захисників, заступників, подателів яких-небудь благ, компенсує від­сутність могутніх заступників у земному житті.

Психотерапевтична функція. Психотерапевтична функція поля­гає в психологічній розрядці, знятті життєвих стресових ситуацій, звільненні від душевних, сердечних страждань. Психотерапевтичну функцію також називають психологічним аспектом компенсації. Психотерапевтичну функцію релігія здійснює в процесі впливу на свідомість людей з допомогою ідей віровчення. Релігія дає розраду людям зневіреним, страждаючим, що переживають якісь життєві колізії, що втратили надію на краще майбутнє, впадають в станови­ще страху перед майбутнім. Віруюча людина здатна переживати розраду завдяки своїй вірі у всемогутнього і люблячого Бога і спо­діванню на його підтримку й допомогу, порятунок у загробному житті. Вплив на свідомість відбувається через культову практику: богослужіння, молитва, сповідь як засіб зняття негативних пережи­вань, що накопичилися в людей. В процесі здійснення різних обря­дів відбувається трансформація негативних переживань у позитивні, що супроводжуються емоційною розрядкою, заспокоєнням. Для су­спільства дуже важливо, що релігійне поклоніння приносить спіль­ностям і індивідам почуття нескінченності життя, надію на майбут­нє, що тривожить своєю невизначеністю, надає відчуття стабільного благополуччя в загальній ситуації нещасть, страждань і небезпек.

Легітимна функція. Легітимна функція полягає в узаконенні (ле­гітимації) певних суспільних порядків (соціально-політичних, пра­вових, моральних) за допомогою їх релігійної санкції. Такою санк­цією служить авторитет Бога, богів і інших вищих сакралізованих осіб (наприклад, Будда), що встановлюють той або інший порядок. У більшості релігій багато політичних, правових і моральних норм проголошуються божественними настановами, а їх реалізація — во­левиявленням Бога або богів. У євангельській заповіді полюбити ближнього як самого себе цінностями виступають людське я, ближній, любов, а нормою — полюби, що виходить з вуст Ісуса Христа. Завдяки легітимній функції, що створює священний ореол довкола суспільних норм, здійснюється підтримка певних культурних зраз­ків поведінки.

Комунікативна функція. Комунікативна функція полягає в за­безпеченні комунікації між віруючими, а також між віруючими і релігійною культурою та окремими її цінностями. Релігійна комуні­кація має свою структуру, що включає різні процеси взаємодії — спілкування, соціалізацію, передачу релігійного досвіду, обмін і за­своєння інформації — між окремими віруючими, між віруючим і релігійною спільністю, її інститутами та ін. Релігійна комунікація простежується в двох зрізах — вертикальному (містичному) і гори­зонтальному (соціальному). У вертикальному випадку здійснюється спілкування між віруючим і надприродним у процесі ритуальних дій. У горизонтальному випадку — спілкування між прихильника­ми релігійної традиції, а також з релігійною традицією. Релігійна комунікація здійснюється в культовій і у позакультовій діяльності.

Регулятивна функція. Регулятивна функція полягає в регулю­ванні поведінки людей і відносин між ними. Способами такого регулювання виступають норми культової і позакультової пове­дінки, авторитет яких забезпечується їх священною мотивацією. Завдяки нормам встановлюється і підтримується соціальний по­рядок у межах релігійного співтовариства. Для його підтримки встановлюються санкції заохочення і покарання. Такими санкці­ями можуть служити не тільки заохочення по службі або відсто­ронення від наділених обов'язків, але й санкції морального схвалення або несхвалення. Так, до порушників порядку можуть застосовуватись санкції особливого покаяння за провини (поку­та), тимчасового позбавлення спілкування з членами громади, відлучення від церкви. Особливими санкціями відзначається обі­цянка вічного блаженства або вічних мук у загробному світі за праведне або неправедне життя. З регулятивною метою широко використовуються зразки для наслідування, якими служать життя та діяльність основоположників релігійних рухів (Христос, Буд­да, Мухаммед).

Інтегративна функція. Інтегративна функція полягає в забезпе­ченні солідарності членів релігійних співтовариств, утвердженні в них гармонії і безконфліктних відносин. Здійснення релігією інтегративної функції здатне охоплювати не тільки релігійні співтовари­ства, але й поширюватися на більш широке суспільне середови­ще — етнічні, державні об'єднання, суспільство. Для забезпечення в суспільстві гармонії та солідарності надзвичайно необхідно, щоб його члени дотримувались загальнолюдських моральних норм. Уза­конення їх за допомогою священної санкції прилучає індивідів до загальнолюдських моральних цінностей, сприяє суспільній консолі­дації. Суспільний попит на інтегративну функцію релігії зростає в тому випадку, коли система релігійних цінностей збігається з фун­даментальними потребами суспільства. З особливою силою це ви­являється на сучасному етапі, коли надзвичайно актуальним є вирі­шення глобальних проблем людства. Усі потреби суспільства сконцентровані навколо однієї, загальної й універсальної пробле­ми — проблеми фізичного та духовного виживання людства.

Дезінтегративна функція. Дезінтегративна функція полягає в роз'єднанні людей і соціальних спільностей, відчуженні їх від пев­них цінностей і ідеалів, один від одного, що сприяє конфліктам і суспільній дисгармонії. Дезінтеграція загострюється в тому випадку, коли певні цінності релігії суперечать фундаментальним цінностям тих або інших суспільних систем і структур. Відомо, цінності буд­дизму, що поставили достоїнство особи вище кастової приналежно­сті індивіда, вступили в суперечності з кастовим ладом в Індії. Хри­стиянство, що проголосило вищими цінностями Бога й особу Христа-Спасителя, протистояло римській релігії з культом обожне­ного імператора. Проголошення в 324 році християнства держав­ною релігією Римської імперії спричинило використання релігії як засобу зміцнення влади імператора і суспільного порядку. Але в середовищі християнської релігії стали виникати секти з їх радикаль­ним протестом проти існуючого ладу.