Вказані типи і різновиди кар’єри доповнюють один одного. Іноді вони можуть перетинатися, створюючи різні варіанти кар’єри.

Таким чином, соціологія праці розкриває закономірності формування, функціонування і розвитку соціальних утворень у сфері праці й пов’язані з ними процеси та явища, розкриває структуру та механізми соціально-трудових відносин. Інакше кажучи, соціологія праці сприяє вирішенню багатьох соціально-економічних проблем, основна з яких – зайнятість населення.

Тема 7. Соціологія праці та управління. План

1. Предмет і основні категорії соціології праці й управління.

2. Зв'язок соціології праці та управління з іншими науками про працю.

3. Соціологія праці й управління і менеджмент.

Література:

1. Піча В.Н. Соціологія. Навчальний посібник. - Л.,2002.

2. Волович В.І. Соціологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури. 2009.

3. Городяненко В.Г. СоціолФогія. Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2006.

Основні ключові поняття та терміни: праця, процес праці, процес праці, організація праці, умови праці , зміст праці, трудовий колектив, соціологія праці та управління, суб'єкти праці робоча сила,, ринок праці, зайнятість населення, безробіття, менеджмент.

1. Предмет соціології праці та управління

Соціологія праці та управління — одна із спеціальних соціологічних теорій, предметом вивчення якої є соціальні аспекти праці, тобто людський фактор, його функціонування в процесі праці. Однак цей підхід дуже загальний, бо проблеми праці вивчає і багато інших наук, (наприклад, філософія, історія, політекономія, психологія, фізіологія, ергономіка і т.д.) у тому числі соціологічних. Що ж безпосередньо включає зміст поняття "соціологія праці та управління", яка її проблематика?

Об'єктом соціології праці та управління є праця як суспільне значуще явище, як процес реалізації, а водночас і відтворення здібностей, знань та умінь особи, як вид соціальної діяльності.

Праця - цілеспрямована діяльність людей, в результаті якої створюються матеріальні і духовні блага. Соціологія розглядає працю як основну форму життєдіяльності людського суспільства, основну умову його буття. Далі визначимо основні категорії, якими оперує соціологія праці та управління.

Процес праці - включає в себе доцільну діяльність людини (сама праця), предмет праці, тобто те, на що спрямована діяльність, знаряддя виробництва, якими людина впливає на предмет праці.

Соціальна сутність праці:

1) Праця є спосіб освоєння природи людиною;

2) Праця є засобом формування і розвитку особистості оскільки людина, впливаючи на природу, використовуючи її для задоволення своїх потреб, змінює й свою власну природу, розвиває здібності та нахили, формує себе як особистість

3) Праця є визначальним чинником формування соціальної структури суспільства, оскільки люди у процесі трудової діяльності об'єднуються, утворюючи певні соціально-професійні, соціально-психологічні ти інші групи.

Організація праці - форми, способи і порядок поєднання .живої і предметної праці.

Умови праці - сукупність соціально-економічних, санітарно-гігієнічних організаційних та соціально-побутових чинників, які впливають на працездатність і здоров'я працівника, умови праці можуть бути нормальні і шкідливі. За нормальних умов праця не шкодить здоров'ю людини. Шкідливі умови праці небезпечні для здоров'я людини і нерідко ставить під загрозу саме людське життя.

Зміст праці - узагальнена характеристика процесу праці. Основними елементами змістовності праці, якщо її розуміти як соціально-психологічну структуру трудової діяльності, є: мета, стимули до праці, ставлення до праці, мотиви праці, цінності і ціннісні орієнтації.

Трудовий колектив - це добровільне соціально-політичне і економічне об'єднання людей для спільних дій заради досягнення особистісно-цінних і суспільно-корисних цілей, які пов'язані єдністю інтересів, оформленні структурно і мають органи управ­ління, дисципліни і відповідності. Трудовий колектив - найважливіша характеристика суспільної праці, його слід розглядати як соціальну організацію і як соціальну спільноту.

Нині існують різні підходи до визначення предмета соціології праці. Так, А.О.Дікарева і М.Й. Мирська вважають, що соціологія праці -- це взагалі комплексна соціологічна дисципліна, яка включає й інші галузеві соціології, що вивчають будь-які проблеми, пов'язані з характером і змістом праці, ставленням людини до неї. "відводять" соціології лише ці функції вивчення структури та механізму соціально-трудових відносин і процесів.

Змістовність праці:

1) Мета - усвідомлений образ очікуваного результату трудової діяльності, ідеальний план дій;

2) Ставлення до праці – усвідомлення значення праці як індивідуальної та суспільної цінності

3) Стимули до праці – зовнішні фактори, які спонукають до праці;

4) Цінність - це усвідомлення людьми значущості певного об'єкт;

5) Мотиви праці - внутрішні спонуки пов'язані з ціннісними установками, етичною орієнтацією діяльності.

Трудовий колектив як соціальна спільнота є елементом соціальної структури суспільства, і йому при притаманний розподіл на групи (Підструктури):

функціональна, професійно-кваліфікаційна. , соціально-демографічна, соціально-психологічна.

Трудовий колектив як соціальна організація є різновидом соціального інституту, і йому притаманна управлінська ієрархія.

Якщо в американській соціології не проводять жорстких міждисциплінарних "кордонів", наприклад, між соціологією праці, індустріальною та економічною соціологією та ін., то у традиціях вітчизняної соціології чіткому поділу предмета тієї чи іншої науки приділяється серйозне значення. Особливо, коли йдеться про неї як навчальну дисципліну.

Не будемо перелічувати усіх існуючих визначень соціології праці. Зазначимо лише, що вони найчастіше ігнорують найважливіше, а саме: елементи і структуру соціологічного знання, "змішують соціологічні підходи з іншими (організаційними, економічними, психологічними). На нашу думку, визначення предмета науки, про яку йдеться, найдоцільніше дати таким чином.

Соціологія праці та управління — це галузь соціології, спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає працю, трудову діяльність та поведінку, трудовий колектив як специфічну соціальну підсистему суспільства, його соціальні інститути, а також соціальні спільності в сфері праці, соціально-трудові відносини і процеси та закономірності, форми і методи цілеспрямованого впливу на них.

Наведене визначення виділяє щодо соціології праці (перша частина) чотири ключові елементи, які вивчає соціологія взагалі:

• соціальні спільності, тобто різні соціальні групи (суб'єкти праці), які беруть участь у трудовій діяльності, а саме: підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники та ін;

• соціальні інститути в сфері праці, тобто історично сформовані специфічні форми спільної діяльності людей, а саме: праця, трудова діяльність та поведінка, трудовий колектив та іч.;

• соціально-трудові відносини, тобто відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами;

• соціально-трудові процеси, тобто процеси, що відбуваються безпосередньо в трудових колективах, у процесі праці і пов'язані ч функціонуванням та зміною станів соціальних груп, окремих працівників, пов'язаних з їх трудовою діяльністю.

Щодо другої частини визначення, то тут слід зазначити таке. Взагалі, спеціалісти-соціологи виділяють окремо дві теорії середнього рівня: соціологію праці, що вивчає соціальні спільності, відносини, інститути, процеси у сфері праці, і соціологію управління, що концентрує увагу безпосередньо на закономірностях, формах і методах впливу на них, їх регулюванні. Коли ж йдеться про майбутніх фахівців, що вивчають соціологію праці й управління як науку "непрофільну", то, на нашу думку, можна "поєднати" предмети вивчення соціології праці і соціології управління, бо якщо перша вивчає соціально-трудові процеси і відносини, то друга- управління ними.

Предмет науки нами визначено так, що він "поєднує" п'ять складових: соціальні верстви, соціальні інститути в сфері праці, соціально-трудові відносини, соціально-трудові процеси, соціальне управління ними.

Проілюструємо визначені аспекти соціології праці та управління, пов'язавши їх з найактуальнішими проблемами сьогодення, що вивчає дана наука.

Суб'єкти праці - це соціальні верстви працівників, які беруть участь у трудовій діяльності (підприємці, менеджери, інженерно-технічні працівники, службовці, робітники тощо) і різняться своїм соціальним станом, положенням у трудових колективах. Вони мають різні кваліфікацію, досвід, соціальне становище, рівень і канали здобуття прибутків, нарешті, інтереси, які не завжди збігаються.

Отже, соціологія праці та управління вивчає багато різних проблем, передусім співвідношення соціальних і професійних груп, джерела формування соціальних відмінностей у трудових колективах (тобто, чому є підприємці, управлінці і робітники, які ж до того можуть стати безробітними). Нарешті, вона вивчає специфічні соціальні інтереси соціальних груп, необхідних для організації ефективного розвитку колективів, попередження чи вирішення конфліктів у них. Соціально-трудові відносини це відносини, які складаються на виробництві між представниками різних соціальних спільностей. Цей тип відносин, на відміну від відносин функціональних, пов'язаних з поділом і кооперацією праці, актуалізується як відносини рівності та нерівності між працівниками та соціальними групами (підприємцями і робітниками та ін.).

Зайнятість - діяльність людини, пов'язана із задоволенням особистих і суспільних потреб, яка с джерелом доходу.

Безробіття - соціальне явище, викликане низькими темпами економічного зростання, змінами у структурі економіки (наприклад, падіння традиційних галузей працемістської промисловості), а також кількісним зростанням потенційної робочої сили.

З регуляцією соціально-трудових відносин пов'язано багато найактуальніших проблем, які нині стоять перед нашим суспільством та його економікою. Відомо, що вона має насамперед соціальний аспект. Одна з них — проблема мотивації праці. Ситуація, яка склалася в Україні в період переходу до ринку, характеризується тим, що мотиви змістовності праці поступилися місцем мотивам низької інтенсивності праці. Тобто сьогодні мотиви забезпечення працею засобів для існування перестали бути провідними. Тому, щоб люди стали працювати ефективно, треба передусім вирішити найголовніші соціально-економічні проблеми, пов'язані з реформуванням економіки. Тільки тоді виникне нормальна мотивація до праці, підвищиться її ефективність, запрацюють нормальні мотиви до праці.

Розглянемо іншу проблему, пов'язану із соціально-трудовими відносинами, проблему зайнятості і безробіття, яка актуалізувалася в нашому суспільстві. Яка це проблема: економічна чи соціальна? Очевидно, що соціальна, бо коли ми маємо справу, наприклад, із безробіттям (структурним, циклічним або фрікційним), ми наочно бачимо, що вивільнення тих чи інших працівників чи груп трудящих (інколи закриття цілих підприємств) пов'язане не тільки з економічними, а й соціальними причинами (наприклад, коли вирішується питання про вивільнення того чи іншого працівника, то тут впливають багато чинників, причому не тільки пов'язаних з кваліфікацією чи інтенсивністю праці робітника)

Щодо соціально-трудових процесів, то тут соціологія праці та управління має справу із багатьма різновидами змін, які відбуваються в соціально-трудовому стані робітників і колективів:

• адаптацією, тобто пристосуванням до виробничого середовища;

• співробітництвом:

• суперництвом;

• конфліктами та ін.

Найбільш характерний та цікавий приклад — роль соціології праці та управління у виробленні теорії трудових конфліктів та практичних рекомендацій щодо їх вирішення. На жаль, ці можливості соціології нині недостатньо використовуються.

Проте вже сьогодні очевидно, що причини страйків, які відбуваються в Україні, не можна зводити лише до економічних (тут і погані умови праці, незадоволеність нерівністю у прибутках, що має місце між керівництвом підприємства та робітниками, та ін.).

Страйк можна визначити як тимчасове припинення роботи групою найманих працівників з метою висловити незадоволення або поставити свої вимоги. Страйк є одним із різновидів трудових конфліктів, в який може втягуватися робітники та урядовці. Е. Гідсен

До страйків призводять не тільки ті чи інші конкретні причини, а й чимало внутрішніх та зовнішніх приводів, так би мовити "чинників провокування" страйків: невиконання керівництвом своїх обіцянок працівникам, загальна дестабілізація ситуації в суспільстві тощо. Таким чином, проблеми виникнення та вирішення соціальних конфліктів на виробництві, це, безумовно, проблеми, які повинна досліджувати соціологія праці та управління.

Якщо вибору немає і конфлікт - єдиний доступний спосіб врегулювати протиріччя, керівник трудового колективу, організації повинен увійти в конфлікт, щоб управляти ним, тримати ініціативу в своїх руках.

Навряд чи доцільно говорити про те, наскільки велике значення має вивчення соціологією праці та управління соціальних інститутів у сфері праці. Цілком зрозуміло, що праця як соціальний інститут, специфічна форма сумісної діяльності людей є не тільки методом, процесом здобування засобів існування людьми, а й визначає специфіку практично всіх соціальних, економічних та інших процесів у суспільстві, навіть суспільний лад у державі.

Такий соціальний інститут суспільства, як трудовий колектив, не тільки поєднує людей для сумісного виробництва товарів та послуг, а й є практично єдиною у суспільстві формою узгодження, поєднання індивідуальних, групових, суспільних інтересів людей, найважливішою формою соціалізації особистості. Нарешті, декілька слів про соціальне управління соціально-трудовими відносинами і процесами.

Сутність соціального управління в трудовому колективі реалізується в функціях таких напрямів:

• формування и оптимізація соціальної організації колективу та вдосконалення його соціальної структури;

• створення умов для здійснення працівниками своїх соціальних і політичних прав та задоволення їхніх потенціальних і духовних благ;

• виховання і розвиток соціальна значущих якостей працівника;

• дослідження стану соціально-трудових відносин і проявів виявлення соціальних резервів творчого комплексу і прогнозування на їх базі подальшого його оптимального розвитку.

Будучи найбільш загальним підходом до управління суспільством, економікою (формування критеріїв та показників соціального розвитку, виділення соціальних проблем, які виникають у процесі розвитку, розроблення і застосування ефективних методів їх вирішення), соціологія праці та управління вивчає методологічні та методичні аспекти вирішення таких проблем:

• як вироблення, прийняття і реалізація управлінських рішень,;

• використання різноманітної інформації в процесі управління;

• певних методів та стилів керівництва;

• ефективність самоврядування і виробничої демократії та ін.

Вивчення закономірностей трудової діяльності людини з урахуванням того важливого місця, що займає у суспільстві праця, свідчить, що багатосторонність різних аспектів її впливу на життя людей є предметом ряду наук як несоціологічного так і соціологічного профілю.

"Праця - основа функціонування та розвитку суспільства; вона є фундаментом, на якому базуються соціальні процеси, формуються соціальні відносини. В процесі праці змінюється становище, формується соціальний та професійний портрет особистості.