1) Теорія економічної соціології:

• Економічні закони;

• Соціальні закони;

• Соціально-економічні закономірності ;

• Соціально-економічні проблеми;

• Економічні й соціальні процеси.

2) Методологія економічної соціології:

• Соціально-економічні відносини;

• Потреби, інтереси, цілі, завдання;

• Взаємозв'язки між еко­номічною і соціальною сферами.

Соціально-економічні закономірності:

пропорційне функціонування і розвиток; ефективність; інтенсивність ; продуктивність ; науковість.

Соціально-економічні закони:

закон переміни праці; закон вартості; закон вдосконалення жит­тєдіяльності; закон відповідності вироб­ничих відносин розвиткові продуктивних сил.

2. Виникнення і розвиток економічної соціології, її суть і зміст

Економічна соціологія являє собою міждисциплінарний науковий напрям, який інтегрує соціологію і економіку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей.

Зародження економічної соціології як наукового напряму відбулось у США в середині 60-х років XX ст,

Виникнення економічної соціології зумовлене соціальною потребою створення спеціального знання соціальних явищ і процесів, нагромадження спеціальних наукових ідей, концепцій, фактів і факторів, а також вироблення нових методів соціологічних досліджень. Основою її появи стали потреби у пошуку шляхів ефективного управління людським фактором в умовах науково-технічного прогресу, розширення масштабів виробництва, ускладнення економічних зв'язків і загострення соціальних суперечностей.

Важливим фактором становлення економічної соціології став процес соціологізації економічної науки. Передумовами визначення цього напряму стали дослідження М.Вебера і Т.Веблена, які розробили теорію соціальних інститутів та їх ролей у регулюванні економіки.

Особливу роль у становленні економічної соціології відіграв розвиток емпіричних соціологічних досліджень, зокрема дослідження промислової соціології, теорії соціальної стратифікації і мобільності, соціології організації тощо. На становлення економічної соціології особливий вплив мали дослідження управління людським фактором, які грунтувались на людських відносинах.

Економічну соціологію також пов'язують із структурно-функціональним напрямом соціології, який розробили Г.Парсонс, Н. Смелзер, К. Девіс та ін.. Цей напрям охоплював також такі елементи, як бізнес, ринок, адміністрація, конкуренція, інфляція тощо. Дослідження цього напряму грунтувались на соціологічних методах і підходах, на соціологічному аналізі зв'язків економіки і суспільства.

Отже, виникнення економічної соціології було підготовлене багатьма концепціями соціологічних теорій, зокрема теорій соціальної дії, обміну, ролей, а також конкретними соціологічними дослідженнями.

Засновники економічної соціології визначили емпіричні об'єкти і предмети конкретних досліджень. До емпіричних об'єктів належать соціальні аспекти економічних інститутів: ринок, гроші, підприємства, власність, а також соціальні аспекти різних економічних систем, соціальних груп, політичних інститутів, як учасників економічного життя суспільства та ін. Предметом дослідження є міжгрупові відносини, поведінка, конфлікти у ринковій економіці, соціальні функції і процеси.

Економічну соціологію спочатку розглядали як науку про взаємозв'язки економічної та не економічної сфер суспільного життя. До економічної сфери відносили: виробництво, розподіл, облік і споживання, а до неекономічної —політику, культуру, етнос і стратифікацію.

Дослідження економічної соціології спрямовувалися на:

- поведінку споживачів товарів;

- соціальні ролі у дефіцитній економіці;

- поведінку і стимулювання діяльності господарських керівників;

- вплив соціальних та культурних факторів на розвиток економіки:

- систему цінностей людей.

Виникнення економічної соціології пов'язують із зростанням ролі людського фактора у розвитку суспільства, як колективного суб'єкта суспільного життя, що має соціальну, демографічну, економічну і політичну структуру та функції, що забезпечують розвиток суспільства.

На розвиток економічної соціології суттєво вплинув науково-технічний прогрес, який виявляється у широкому спектрі тенденцій, зокрема у зростанні технічної озброєності і спеціалізації суспільної праці, що зумовлює зміну ролі людини у системі ''природа— суспільство". Підвищення технічної озброєності праці дозволило людині приводити у дію все більшу масу технічних засобів, енергетичних потужностей, сировини і матеріалів. Набуває більшого значення інтенсифікація виробництва, економне витрачання матеріальних ресурсів, вдосконалення технології тощо. Управління людським фактором також вимагає змін. Його вдосконалення пов'язане з поліпшенням контролю і особливо самоконтролю, який би грунтувався на професійній совісті, трудовій і особистій гідності. Кращих успіхів досягають ті спільності, які мають розвинуте почуття власної гідності, честі і самоповаги, соціальні якості працівників. Вони змінюються під впливом різних факторів: політичних, економічних, культурних і психологічних.

Важливим фактором соціально-економічного розвитку суспільства с зростання рівня освіти і культури. Сучасна молодь вступає у трудове життя з вищим рівнем загальної і професійної підготовки. Освічені, культурні і кваліфіковані працівники значно активніші у праці і житії. Зростання культури й інформативності, розширення потреб та інтересів посилили прагнення працівників до більшої самостійності, підвищили цінність творчих елементів праці.

Водночас виникли різні особисті стратегії поведінки у праці і одержанні доходів Одні прагнуть одержувати максимально високі доходи будь-яким чином, інші задовольняються одержанням фіктивних доходів при мінімальних затратах праці.

Більшість працівників обіграє стратегію цінностей, критеріями яких є доход та вільний від роботи час. Історичний досвід свідчить, що поведінка людини значною мірою визначається суспільними відносинами, а її регулювання здійснюється соціальною політикою і господарським механізмом.

Економічна соціологія вивчає широке коло питань соціальної політики, яка стосується діяльності органів влади, спрямованої на регулювання стану, відносин і взаємодії основних елементів соціальної структури суспільства — класів, націй, верств і груп. Завдання цієї політики полатає у забезпеченні узгоджених інтересів індивідів і спільностей з інтересами суспільства. Конкретні цілі соціальної політики грунтуються на погребах і умовах та спрямовуються на здійснення соціального захисту людей і соціальної справедливості в усіх сферах суспільного життя.

Соціальна політика тісно пов'язана з господарським механізмом, який включає сукупність важелів, зорієнтованих на форми відносин, самостійність підприємств, приватну власність, інтереси і мотивації людей.

Основні функції економічної соціології:

1) теоретично-пізнавальна – дослідження соціально-економічних закономірностей економічного життя;

2) прогнозуюча – визначення тенденцій розвитку соціально-економічного життя;

3) управлінська – забезпечення системи управління економічною сферою у відповідності з розвитком соціальної сфери суспільного життя;

4) соціальна – забезпечення економічної соціалізації працівників.

Одним з центральних напрямів дослідження є соціально-економічні відносини. Під ними розуміється різновид суспільних відносин, пов'язаних з особливою діяльністю людей та їхньою взаємодією, спрямованих на забезпечення матеріальних потреб людського життя та досягнення певних соціальних переваг і цілей. Економічні відносини виникають між людьми, групами людей з приводу матеріальних речей, обставин, проблем: виробництво, розподіл, обмін, володіння, використання, споживання.

Економічне життя - узагальнена категорія, якою позначається вся сукупність економічних відносин, діяльності та поведінки людей, які діють (господарюють у суспільстві). Протікає економічне життя переважно в економічній сфері суспільства, де люди взаємодіють насамперед як економічні суб'єкти, з власними інтересами, цілями.

Важливою категорією та напрямом вивчення в економічній соціології є економічна діяльність та економічна поведінка.

Перша являє собою сукупність дій, актів індивіда, через які він безпосередньо реалізує свої економічні інтереси і за допомогою яких досягає господарських цілей. Економічна поведінка об'єднує всі форми активності (вчинки, дії), котрі обслуговують чи супроводжують дану діяльність, надаючи їй специфічності.

Система економічних відносин суспільства надто складна і розгалужена. Вона включає:

■ виробничі відносини, які виникають виключно в процесі виробництва матеріальних засобів до життя;

■. розподільні відносини, які виникають з приводу розподілу в суспільстві каналів доступу до життєвих благ і способів їх привласнення;

■ відносини обміну (куплі-продажу) - переважно ринкові відносини між "продавцями", "покупцями" та "посередниками", тут відтворюється система торгівлі, комерції, бізнесу;

■ відносини у сфері споживання, які виникають задля задоволення безпосередніх потреб людей як споживачів, що виявляються в наявності благ та вмінні користуватися ними.

Економічна поведінка (система взаємопов'язаних вчинків) також має свої якісні розгалуження. При цьому розрізняють трудову, інноваційну, професійну та інші поведінки.