2. Структура культури.

Культура, пронизуючи всі ланки суспільства, одно­часно відіграє роль середовища, засобу і результату життєдіяльності соціальних суб'єктів (особистостей, со­ціальних груп і спільнот, суспільств, людства) взагалі. Оскільки людська життєдіяльність розгортається пере­важно в матеріальній та духовній сферах, можна виок­ремити відповідні галузі культури.

Матеріальну культуру утворюють створені люди­ною фізичні об'єкти (матеріальні цінності): машини, будинки, навіть штучний клімат. Духовна культура охоплює сферу свідомості, філософію, релігію, науку, мистецтво, літературу, міфологію, її складовою є світ ціннісного знання (система цінностей, норм, звичаїв, традицій). Духовні цінності задають координати життя людини, створюють можливості для її світоглядного самовизначення, регулюють суспільні відносини, залу­чають до прекрасного, істинного, формують інтелект, моральні якості. Загалом духовна культура характери­зує внутрішнє багатство людини, ступінь розвинутості її духовного світу, активність її духовного життя. Чим розвинутішим є суспільство, тим вищу цінність у ньо­му має духовна культура.

Структура культури :

1) Матеріальна: 2) Духовна:

• засоби і знаряддя виробництва; діяльність: пізнавальна, творча, естетична;

• речі і відносини в побуті; міфи, релігія, мистецтво, наука;

• техніка і технології; соціальні цінності і норми.

• книги, машини, картини.

3. Основні рівні і різновиди культури суспільства.

Подібно до суспільства, яке поділяється на різнома­нітні верстви, соціальні групи, в культурі виокремлю­ються різні рівні і різновиди.

Основні рівні і різновиди культури суспільства:

Рівні культури: елітарна, народна, масова.

Різновиди культури: домінуюча, субкультури, контркультури.

Залежно від того, хто створює культуру (культурний продукт), який вона має характер і кому адресована, розрізняють елітарну, народну й масову культури.

Елітарна (висока) культура створюється привілейованою частиною суспільства або на її замовлення про­фесійними творцями - живописцями, музикантами, письменниками, її характеризує високий рівень спеціа­лізації, професійної освіти, тому вона нелегка для сприйняття непідготовленою людиною.

Народна культура створюється анонімними твор­цями, які не мають професійної підготовки. Походить вона від народу і призначається саме для нього. Ця культура охоплює міфи, легенди, казки, пісні, танці, частівки, народні художні промисли, об'єднані понят­тями «фольклор». Основними ознаками народної куль­тури є її фольклорне походження, спонтанність витво­рів народного мистецтва, які не мають комерційного характеру.

Масова (популярна) культура не претендує на за­доволення витончених смаків і серйозних духовних запитів, має в основному розважальний характер. Однак її аудиторія є найширшою. Вона може бути інтернаціональною і національною. Створюєть­ся професіональними авторами і розповсюджується за допомогою різноманітних засобів масової комунікації (радіо, телебачення, інтернет).

Основні ознаки масової культури:

• тиражування завдяки новим технологіям («три кити» сучасної культурної індустрії: ек­ран, друк, комп'ютерні комунікації);

• орієнтація на масового споживача, великі ау­диторії;

• комерційний характер функціонування;

• загальнодоступність текстів, розрахунок на пасивне, некритичне сприйняття;

• звернення до емоційної сфери людини, якій при цьому не потрібно особливої освіти і підго­товки;

•зведення всього різноманіття художнього дос­віду до елементарного, банального, загальнодоступного рівня, її стандарти розраховані на всі смаки.

Масову культуру покликали до життя процеси, що супроводжували становлення індустріального суспіль­ства, а саме — урбанізація, секуляризація (звільнення від церковного впливу різних сфер життя суспільства), демократизація, бурхливий технічний розвиток, оновлення засобів масової комунікації. Найважливішими джерелами формування масової культури були кінема­тограф, радіо, звукозапис. Виробництво, розповсюджен­ня і споживання продуктів масової культури має індус­тріально-комерційний характер.

Артефакти (об'єкти масової культури) функціонують і як товар споживання, і як культурні цінності. Як то­вар вони повинні продаватися і приносити прибуток, то­му багато з них формують вульгарні потреби, потурають нерозвиненим смакам, сприяють стандартизації та уні­фікації особистості. Водночас масова культура розгля­дається і як певна форма демократизації суспільства, засіб піднесення культурного рівня широких верств на­селення, можливість залучення їх до світових шедеврів.

Змістово масова культура досить різноманітна — від примітивного кітчу (комікси, «мильні опери», «блатні пісні», «жовта преса», естрадні шлягери, мелодрами) до складних, насичених форм (деякі види рок-музики, поп-арт, інтелектуальні детективи), її естетиці прита­манні постійне балансування між тривіальним і оригі­нальним, вульгарним і витонченим. Орієнтуючись на сподівання масової аудиторії, масова культура задоволь­няє її потреби у дозвіллі, розвагах, грі, спілкуванні, емоційній розрядці.

З огляду на особливості окремих соціальних груп розрізняють такі різновиди культури суспільства:

а) домінантна культура. Вона охоплює культурні універсалії суспільства, цінності, норми, традиції, пог­ляди, які поділяє більшість людей. Важливою ознакою її є здатність підводити поведінку членів суспільства до певного середнього стану, тобто ця культура прагне до певного загального рівня, виробляє загальні правила поведінки і загальні системи цінностей;

б) субкультура. Ця культура групи або соціального прошарку, яка відрізняється від домінантної культу­ри, тобто має особливі цінності, правила поведінки, символіку, завдяки яким її виразники ідентифікують себе (можуть мати навіть свою мову). Ці ознаки субкультури не суперечать культурі домінуючій. Кожне суспільство має багато субкультур, спричинених від­мінністю соціального походження різних груп, класів і прошарків, різноманіттям їх духовних потреб, видів ді­яльності, запитів. Більшості суспільств притаманні та­кі субкультури:

- молодіжні (хіпі, толкієністи, байкери, рейвери, панки, бітломани та ін.);

- людей похилого віку;

- конфесій, що відображають особливості різних віросповідань (наприклад, католицька, православна, протестантська субкультури у межах християнської культури);

- професійні, які охоплюють людей різних профе­сій (геологів, лікарів, банкірів тощо);

- кримінальна (культура цілеспрямованого пору­шення панівних соціальних порядків. Вона охоплює множину специфічних спеціалізацій: злодійство, жеб­рацтво, алкоголізм, наркоманія, проституція, теро­ризм. Ця субкультура існувала завжди. Основою її є певні особливості людської психіки, які зумовлюють ті чи інші форми поведінки, спрямовані проти суспіль­ства, офіційних норм і цінностей. Велика кількість суб­культур свідчить про різноманітну, складну й багату культуру суспільства);

в) контркультура. Це субкультура, яка протистоїть і навіть суперечить домінуючій культурі, відкидаючи за­гальновизнані норми й цінності. Провідними різнови­дами контркультури є деякі види молодіжних субкуль­тур (скінхеди, сатаністи, гопники та ін.). Найчастіше прихильником контркультури є молодь, оскільки вона, за словами К. Мангейма, конфліктно налаштована сто­совно старшого покоління.

Складовою контркультури є андеграунд — підпіль­на культура (мистецтво), яка характеризується неба­жанням її творців гнатися за комерційним успіхом, пе­реслідуванням їх з боку влади. Ця культура є в усіх краї­нах світу, але особливо характерна вона для держав із тоталітарними й авторитарними формами правління.

Високий розвиток комунікацій, глобальні міграції людей зробили сучасне суспільство полікультурним. Традиційні культурні ресурси (кухня, мова, релігія) по­єднуються із сучасними формами (телебачення, спорт, популярна музика і веб-сторінки), формуючи різнома­нітні культурні стилі груп, особистостей, суспільства.