Тема 4. Соціологія культури.

План.

1. Соціальна сутність культури.

2. Структура культури.

3. Основні рівні і різновиди культури суспільства.

4. Функції культури.

5. Загальнолюдське і національне в культурі.

Література:

7. Піча В.Н. Соціологія. Навчальний посібник. - Л.,2002.

8. Волович В.І. Соціологія: підруч. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Центр учбової літератури. 2009.

9. Городяненко В.Г. СоціолФогія. Підручник. - К.: ВЦ «Академія», 2006.

Основні ключові поняття та терміни: культура, субкультура, елітарна культура, матеріальна, духовна, художня культура, норма­тивна культура, культурна дифузія, культурні універсалії, культур­на соціалізація, цінності культури, цивілізація, культура суспільства, елітарна (висока) та народна (фольклорна) культура, етнокультур­на, культурна революція, контркультура, відродження, масова куль­тура, модернізм.

1. Соціальна сутність культури.

У сучасному розумінні і культура є поліцентричним утворенням, особливою реальністю, буттєвим виміром таких суб'єктів історії, як індивіди, спільноти, нації, ци­вілізації, суспільства, розвиток яких відбувається на по­літичній основі. Закономірності функціонування, роль і місце культури в суспільній системі, особливості куль­турних потреб різноманітних сегментів соціуму є науко­вою і прикладною проблематикою соціології культури.

У сучасному світі термін «культура» вживається до­сить широко, через що багато фахівців вважає, що він уже втратив термінологічну конкретність. Наприклад, якщо донедавна культура традиційно стосувалася спільнот, які займали загальну територію, розмовляли однією мовою, поклонялись одному божеству, подібно поводилися в аналогічних ситуаціях повсякденного життя, то теперішнє населення географічне і політичне зосереджене в одній країні, є розмаїттям етнічних груп і субкультур, кожній з яких притаманний власний спо­сіб життя. Це означає, що сучасні суспільства — полікультурні. Тому в сучасному розумінні культура є на­багато складнішим та індивідуалізованішим явищем.

Термін «культура» вперше почали використовувати у Давньому Римі, де він означав обробіток землі, вихо­вання, освіту. Тепер він утратив свій первісний зміст і позначає найрізноманітніші грані поведінки людини, види її діяльності.

Пізнанню багатоплановості культури як особливо складного соціального феномену сприяє погляд на неї з таких позицій:

1. Культура - особлива сфера, спосіб і результат людської життєдіяльності. Таке бачення виокремлює сутнісну особливість культури: вона завжди є витвором людини, результатом її активного, діяльного ставлення до світу. Культура відіграє роль зв'язного елементу в системі «людина — природа». Завдяки діяльності люди­ни природа постає як сфера реалізації її творчих здібностей. Тому культура є сукупністю всього, створеного зу­силлями людини. З цього погляду до культури нале­жить навіть найпростіший, створений людиною пред­мет, будь-яка її думка, ідея.

Культура (лат. cultura — догляд, освіта, розвиток) — соціально-прогресивна творча діяльність людей в усіх сферах буття і свідо­мості, спрямована на зміну дійсності, перетворення багатства людської історії на внутрішнє багатство особистості, на всебічний і повний вияв і розвиток сутнісних сил людини.

У такому розумінні культури підкреслюється її багатоаспектність, оскільки різноманітною є людська діяльність. Отже, культура є діалектичною єдністю процесів опредметнювання і розпредметнювання.

Культура як діяльність:

1) Опредметнювання — творен­ня нових культурних ціннос­тей (власне творчість є діяльнісним аспектом культури);

2) Розпредметнювання — засво­єння культурної спадщини, спільного культурно-історич­ного досвіду.

2. Культура — загальний рівень розвитку суспільс­тва, його освіченості на шляху від «дикості до цивілізо­ваності». У романських мовах бути «культурним» озна­чало бути добре освіченим, мати вишукані манери. В іс­торії людства відомі культурні піднесення епохального характеру, наприклад епоха Відродження (Ренесанс). Формування нових суспільних відносин також є культуротворчим процесом.

3. Культура — це сукупність суспільних досягнень (у т. ч. й технологій), матеріальних і духовних ціннос­тей, ідеалів, цілей, значущих для людини і суспільства. У цьому розумінні культура є соціальною пам'яттю, во­на зберігає, акумулює в собі попередній досвід, забезпе­чуючи безперервність духовного розвитку суспільства (людства).

4. Культура як соціальний інститут. Вона визначає цінності і норми поведінки людей у конкретній системі суспільних відносин, забезпечує стабільність суспіль­ства. Культура як соціальний інститут суспільства задовольняє духовні, освітні, наукові, художні, релігійні потреби, пов'я:зані з дотриманням і засвоєнням повних цінностей, норм, звичаїв, традицій, способів життя. То­му вона і є способом соціалізації людини.

5. Культура — це духовний вимір будь-якої діяльнос­ті, в якому формуються її мотиви, принципи, правила, норми, мета і зміст. У такому розумінні вона пов'язана з волею людини, звільняє людину від шаблонів, стереоти­пів, надає діяльності вільного самовираження, творчос­ті. Водночас культура виховує відповідальність, здат­ність до внутрішнього (морального) обмеження.

Розкриттю сутності культури сприяє пізнання та­ких її ознак:

а) культура передається через навчання. Вона не є природженою, не передається біологічно, неможлива поза соціальною комунікацію. Тільки за допомогою ко­мунікації уможливлюється засвоєння культури, оволо­діння нею;

б) культура не є статичною, вона відтворює час, змі­нюється і розвивається. Тобто за своєю суттю культура є історичною. Людина не лише успадковує культуру, а й оновлює, змінює її, виходить за її межі;

в) культура є основою формування особистих і колек­тивних ідентичностей, надає відчуття належності до ширших спільнот. Наприклад, коли людина каже: «Я -українець», то відносить себе до української культури, її традицій, ритуалів, форм суспільної діяльності;

г) культура — це штучно створене людьми (за допо­могою мови, мислення, символічних значень) середови­ще існування.