Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Історія укр.культури(відповіді).docx
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.07.2025
Размер:
297.65 Кб
Скачать

Наукова периодизація:

1)Культура первісного суспільства та давніх слов’ян від 1 000 000 р до 9століття; 2)Культура КР та Галицько-Волинського князівства (9 ст – сер.14 1340р) 3)Культура литовсько-польської доби (14- сер.17 ст) 4)Культура козацько-гетьманської доби (сер.17-кін.18 ст) 5)Україна під владою іноземних держав Російської та Австрійської імперії. Укр.нац.відродження (кін.18-поч.20ст) 6)Культура доби національно-визвольних змагань (1917-21) 7)Радянська культура / Більшовицький період 1920-1991 8)Культура періоду відновлення Незалежності (1991 - ____).

Античні поліси привнесли в регіон античну цивілізацію з усіма її

досягненнями, особливостями, рабовласницьким соціальним устроєм.

Новий соціальний порядок проіснував тут аж до IV ст. н.е., постійно

модифікуючись завдяки специфічним місцевим контактам і традиціям. У

контактах зі світоглядно-релігійними уявленнями місцевих племен

утворилось мистецтво, яке становило частину мистецтва античної Греції.

Отже, предмет історії української культури охоплює конкретні

способи та результати діяльності українців у духовній і матеріальній

сфері. Це одна із суміжних історичних наук, що вивчає культурні явища

життя українців у загальному контексті історичного процесу.

Існує широке та вузьке розуміння поняття «культура». У широкому

це сукупність матеріальної та духовної культури, у вузькому – суто

духовна культура.

Матеріальна культура – матеріальні цінності, створені людством,

до яких відносять знаряддя праці, житло, одяг тощо.

Духовна культура – цінності в галузі освіти, науки, художньої

культури, моралі, їхнє виробництво, розподіл, споживання.

4) Світова та національна культура, їх взаємодія.

Співвідношення світової та національних культур — одна з найскладніших проблем сучасної культурології. її розв'язання передбачає з'ясування самого факту існування світової культури як певної цілісності. Серед прихильників існування світової або загальнолюдської імена таких відомих мислителів, як В.Вернадський, А.Швейцер Р.-Дж.Коллінгвуд Визнання феномена світової культури притаманне насамперед тим філософам, які сприймають людину і людство не як випадкове, а як закономірне і необхідне явище в еволюції Землі та Всесвіту, визнають існування найвищої мети і сенсу в історії людства, що розглядають як фактор космічної ваги.

Передусім зазначимо, що в сучасній культурології розрізняються поняття "етнічна" та "національна культура". Перша є предметом вивчення етнографії (або етнології) — однієї з культурологічних дисциплін. Приналежність до етнічної культури визначається спільністю походження — кровним спорідненням. Ця культура патріархальна, позбавлена розвинутої індивідуальної самосвідомості. Світову та національну культури розмежовують в залежності від носіїв. Світова культура – це синтез кращих зразків національних культур різних народів, що стали загальнолюдськими надбаннями. Національна культура є синтезом цінностей, створених різними соціальними групами людей і класами даного суспільства. Національна культура стає відомою в світі лише тоді, коли цінності, розвинуті в ній, стають досягненнями всього людства. Перш за все світове значення здобула культура Стародавньої Греції і Стародавнього Риму. В наш час таке значення притаманне культурам Англії, Франції, Німеччини, Америки. Національна культура охоплює систему різноманітних форм національного життя, серед яких – географічні, господарські, побутові, ідеологічні, державно-правові, релігійні чинники. Вони забезпечують збереження й відтворення економічного та морально-духовного потенціалу нації, формують почуття національної свідомості, інтегрують культуру нації у світову культурну співдружність. Своїми структурними складовими – мовою, звичаї, традиції народу, релігія, художня культура, національний характер, національна самосвідомість, почуття національної гідності – національна культура об’єднує національне життя, в одне ціле і забезпечує подальший національно-культурний прогрес. Своєрідність національної культури, її неповторність та оригінальність виявляються в духовній сфері, перш за все в мові, літературі, музиці, живописі, філософії, традиціях, релігії. національна культура українського народу розвивалася не ізольовано від культур інших народів, а перебувала в контексті світового культурного процесу. Українці віками творили власну самобутню культуру, успадковуючи культурні цінності своїх предків, переймаючи і творчо осмислюючи надбання інших народів. Цим самим вони розвивали не лише національну культуру, але й зробили вагомий внесок у скарбницю світової. Характерною особливістю української культури є її відкритість в стабільність, здатність сприймати й українізовувати чужі культурні впливи. Завдяки цьому українська культура протягом своєї історії двічі змогла відродитись і зберегти духовний генофонд нації в умовах колоніального гніту.