8.5.4. Порядок ведення будівельних робіт у зоні зелених насаджень

Будівельні й інші організації, які проводять роботи в зоні зелених насаджень, зобовязані:

узгоджувати з підприємствами зеленого господарства початок робіт і повідомляти про закінчення не пізніше, ніж за два дні до закінчення;

огороджувати дерева, які знаходяться на території будівництва, суцільними щитами висотою 2 м, розташовуючи їх трикутником на віддалі не менше 0,5 м від стовбура дерева, а інколи влаштовувати деревяний настил довкола цього трикутника радіусом 0,5 м;

при замощенні й асфальтуванні навколо дерев залишати вільний простір діаметром не менше 2 м з наступним встановленням решітки або іншого покриття;

при прокладенні комунікацій траншеї слід рити від стовбура дерева (при товщині стовбура до 15 см) на віддалі не менше 2 м, при товщині стовбура вище 15 см – не менше 3 м, від чагарників – не менше 1,5 м, відраховуючи віддаль від кореневої шийки;

роботи підкопом в зоні кореневої системи дерев і чагарників проводити нижче розташування основних скелетних коренів (не менше 1,5 м від поверхні землі), не пошкоджуючи кореневу систему;

зберігати на всіх ділянках нового будівництва верхній рослинний шар грунту, зрізаючи і складуючи його в бурти;

при реконструкції і будівництві шляхів, тротуарів, трамвайних ліній та інших споруд в зоні існуючих зелених насаджень не допускати зміни вертикальних позначок проти існуючих більше ніж на 5 см. У випадках, коли засипка оголеного коріння неминуча, в проектах і кошторисах передбачати відповідні влаштування для збереження нормальних умов росту дерев.

3.6. Паспорт обєкта зеленого будівництва

При організації обліку обєктів садово-паркового будівництва, а також охорони старовинних парків, які становлять культурну та історичну цінність, проводять паспортизацію таких обєктів. При цьому складаються такі документи: список усіх парків на території області (міста, району), паспорт на кожен парк, коротка історична довідка про парк, фотоілюстрації та схеми, висновки спеціалістів.

Паспортизація обєктів проводиться спеціалізованою комісією, яка включає спеціалістів-дендрологів, представників адміністрації парку, представників Міністерства культури, ландшафтного архітектора, біолога.

М.Ф.Денисов (1986) наводить такі положення, які необхідно зазначити у паспорті обєкта зеленого будівництва (наприклад, парку):

місцерозташування;

всі назви парку з моменту його створення;

поштову адресу;

дату заснування;

імена авторів – творців парку, а також власників;

коротка історична довідка та особливості ландшафту;

фотографії екстерєрів та інтерєрів зарисовки, схеми;

основна література та архівні дані;

схематичний план,охоронні зони.

Паспорт повинен містити дату його складання, підписи членів спеціалізованої комісії, припущення щодо подальшого функціонального використання парку. Паспорти складаються і на окремі елементи парку: рослинність, водні влаштування, а також окремі паркові споруди.

3.7. Шляхи підвищення економічної ефективності озеленення

Сьогодні, в умовах ринкової економіки, набуває великого значення економічна ефективність озеленення. І не має значення, чи це буде великий комунальний парк чи сад при котеджі або офісі. Тому в одному й у другому випадку слід добре знати, які фактори впливають на вартість зеленого будівництва. Їх можна обєднати в шість напрямів (Єрохіна, 1987):

1. обгрунтованість і вартість проектного рішення обєкта;

2. кількість заміненого або заново насипаного грунту;

3. кількість і вік посадкового матеріалу;

4. рівень благоустрою обєкта;

5. рівень механізованих робіт;

6. сезон проведення робіт.

На стадії генерального плану обєкта слід забезпечити раціональну структуру і розміщення насаджень, які повинні забезпечити поліфункціональне використання території, що дозволить ефективніше використати кошти, вкладені в їх створення. На зменшення затрат може вплинути використання типових проектів на окремі елементи чи обєкти, компютеризація проектних робіт.

Значну економію коштів можна забезпечити шляхом використання місцевого грунтового покриву, знятого під час будівництва та вертикального планування і збереженого в буртах, розташованих поблизу. Це не лише звільнить замовника від купівлі родючої землі, але й зменшить транспортні затрати.

Нові посадки необхідно робити лише здоровим стандартним матеріалом в ями необхідного розміру, що виключатиме повторні посадки через низький рівень приживання дерев і чагарників.

Вік посадкового матеріалу має відповідати функціональному призначенню обєкта. Наприклад, посадка маломірних дерев (3-5 років) на вулицях і площах неефективна як з естетичної, так і з економічної точки зору, оскільки вони швидко обламуються і гинуть. Варто висаджувати дерева із збереженою земляною грудкою, що, як правило, доводить приживання дерев до 100%.

Водночас в парках і приватних садах можна використовувати різновіковий матеріал. У першому випадку це робиться, як правило, тоді, коли створюють масиви, а тому не варто здорожувати посадки. У другому випадку є можливість зберегти і виховати рослину, яка часто має колекційне значення.

Зниженню собівартості зелених насаджень сприяє також вільне планування території і розміщення дерев та кущів. Такий підхід зменшує потребу у вирівнюванні складок рельєфу, а отже, зменшує обсяг земляних робіт. Вільне планування певною мірою зменшує довжину стрижених живоплотів та площу регулярних квітників.

Як вже зазначалося, значним резервом економії коштів є механізація робіт, особливо при насипанні грунту, посіві та догляді за газонами (на 90-98%).

Зниження затрат, які йдуть на догляд за зеленими насадженнями, можна досягти за рахунок правильної організації робіт, використання раціональних технологій.

36