Лекція 2. Управління та організація у сфері аграрного сервісу.

1. Спеціалізація в сфері аграрного сервісу

Основне завдання аграрного сервісу поля­гає у наданні аграрним товаровиробникам різноманітних виро­бничих послуг для забезпечення вищої в них продуктивності праці і досягнення кращих економічних результатів. Аграрний сервіс є виробничо-посередницькою структурою, яка відпові­дає за здійснення в сільському господарстві наукової політики в сфері використання матеріальних і фінансових виробничих ресурсів..

Аграрний сервіс тісно пов'язаний із сільськогосподарсь­ким виробництвом. Тому спеціалізація останнього значною мі­рою визначає спеціалізацію аграрного сервісу.

Наявність в Україні значних відмінностей в основних природноекономічних зонах зумовлює зональну спеціалізацію аграрного виробництва. Відповідно до цього спеціалізується і сфера аграрного сервісу, яка набуває форми зональної спеціа­лізації. В Лісостепу із сприятливими умовами для виро­щування цукрових буряків розвивається аграрний переробний сервіс цукрової сировини, яловичини, свинини, соняшнику то­що.

У межах рослинництва і тваринництва відбулась дифере­нціація на зернове господарство, буряківництво, льонарство, скотарство, свинарство, вівчарство, конярство тощо. Відповід­но до цього відбувся поділ праці і в їх інфраструктурі, яку формує аграрний сервіс, що привело до галузевої спеціалізації.

Аграрний сервіс охоплює широке коло проблем, пов'язаних з технологічним забезпеченням аграрного виробництва (придбання необхідних технічних за­собів, забезпечення їх ремонту для організації окремих техно­логічних процесів). Таку спеціаліза­цію називають технологічною.

2. Організація використання робочої сили на підприємствах аграрного сервісу

2.1. Значення робочої сили в про­цесі виробництва

Працею називають цілеспрямовану діяльність людини за допомогою засобів виробництва для досягнення певної мети. В економічному розумінні вона не є самоціллю, а здійснюється для виробництва товарів, які мають споживну вартість, тобто можуть задовольняти певні потреби.

У процесі виробництва фі­зична та інтелектуальна праця повинні раціонально поєднува­тись. У будь-якому виробництві використовується проста (фізична) і кваліфікована (інтелектуальна) праця. Поєд­нання простої і кваліфікованої праці в процесі виробництва сто­совно до запланованих його обсягів становить робочу силу да­ного виробництва, а всієї сфери - трудові ресурси цієї сфери.

2.2. Фактори формування зайнятості робочої сили в агросервісних структурах

Скорочення та старіння робочої сили обслуговуючої аграр­ної сфери пояснюється зниженням платоспроможності вироб­ничих аграрних формувань, скорочення обсягів робіт з ремонту техніки, аграрного будівництва, наукового забезпечення сіль­ськогосподарського виробництва тощо.

Нині рівень забезпеченості аграрної сфери технічними за­собами не перевищує 60-70%, мінеральними добривами та ін­шими хімічними засобами - 20-25%. Попит на робочу силу визначається, з одного боку, техно­логічною потребою в ній виробничої сфери, а з другого - можливостями її оплати конкретним агросервісним підприємс­твом. Отже, зайнятість - це можливість про­давати (використовувати) робітником свою робочу силу з метою забезпечення її розширеного відтворення стосовно досягнутого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин, суспі­льного поділу праці, специфіки виробництва та обміну результа­тами праці¹.

Попит на робочу силу та рівень зайнятості визначаються рядом виробничих, економічних і соціальних факторів (рис. 9).

Рис. 1. Фактори формування зайнятості робочої сили в сфері аграрного сектора.