8.8. Прийняття та відмова від спадщини

Прийняття спадщини – це засвідчення згоди спадкоємця вступити у всі правовідносини спадкодавця, які в сукупності складають спадщину.

Способи прийняття:

• фактичне прийняття спадщини спадкоємцем, який постійно прожи­вав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини і впродовж шести місяців не заявив про відмову від неї (спадщини);

• подача заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини спадкоємцем, який бажає прийняти спадщину, але на час її відкриття не проживав постійно із спадкодавцем;

• малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину внаслідок прямого припису закону, крім випадків, коли опікуни з дозволу органу опіки та піклування відмовилися від прийняття спадщини.

Строки для прийняття спадщини (ст. 1270 ЦК України):

• для прийняття спадщини встановлюється термін шість

місяців, який починається з часу відкриття спадщини;

• якщо виникнення в особи права на спадкування залежить

від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, то строк для прийняття нею спадщини встановлюється три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття;

– якщо строк, що залишився, менший ніж три місяці, то він продо­вжується до трьох місяців;

– за письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. За позовом спадкоємця, який пропустив термін з поважної причини, суд може визначити йому додатковий термін, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Відмова від спадщини – це односторонній правочин, який полягає в здійсненні юридичних дій, що свідчать про небажання спадкоємця отримати майно спадкодавця.

Заява про відмову від прийняття спадщини подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Суд визнає спадщину відумерлою (ст. 1277 ЦК України) за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини в разі:

• відсутності спадкоємців за заповітом і за законом;

• усунення їх від права на спадкування;

• неприйняття ними спадщини;

• відмови від прийняття спадщини.

Заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини.

Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Оформлення права на спадщину

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину.

Якщо спадщину прийняло кілька спадкоємців, то свідоцтво про право на спадщину видається кожному з них із визначенням імені та часток у спадщині інших спадкоємців.

Отримання свідоцтва є правом, але не обов'язком спадкоємця. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на це майно.

Строк видачі свідоцтва про право на спадщину – після закінчення шести місяців з часу відкриття спадщини (ч. 1 ст. 1298 ЦК України).

Якщо спадкоємцем за заповітом чи за законом є дитина, зачата за життя спадкодавця, але ще не народжена, то видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини.

У певних випадках до закінчення терміну на прийняття спадщини нотаріус може видати спадкоємцеві дозвіл на одержання частки вкладу спадкодавця в банку (фінансовій установі), якщо це викликано обставинами, які мають істотне значення, а саме:

– утриманням осіб, які перебували на утриманні спадкодавця;

– доглядом за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала смерті, а також його похованням;

– витратами, пов'язаними з охороною спадкового майна.

Свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом (ст. 1301 ЦК України).