8.5. Виконання заповіту

Виконання заповіту – це здійснення останньої волі спадкодавця, вираженої в заповіті.

Особливості призначення виконавця заповіту: фізична особа з повною цивільною дієздатністю або юридична осо­ба; особа може бути призначена виконавцем заповіту лише за її згодою, яка може бути виражена на тексті самого заповіту або додана до нього; особа може подати до нотаріуса за місцем відкриття спадщини заяву про згоду бути виконавцем заповіту після відкриття спадщини.

Призначення виконавця заповіту може бути здійснено такими способами:

– за ініціативою спадкоємців – спадкоємці мають право пред'явити позов про усунення виконавця заповіту, призначеного заповідачем, від здійснення ним своїх повноважень, якщо він не може забезпечити виконання волі заповідача. Якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо особа, яка була ним призначена, відмовила­ся від виконання заповіту або була усунена від виконання заповіту, то спадкоємці мають право обрати виконавця із спадкоємців або призначити ним іншу особу (ч. 1, 2 ст. 1287 ЦК України);

– призначений нотаріусом за місцем відкриття спадщини – якщо заповідач не призначив виконавця заповіту або якщо виконавець заповіту відмовився від виконання заповіту чи був усунений від його виконання і якщо цього потребують інтереси спадкоємців (ст. 1288 ЦК України);

– призначений судом – на вимогу одного з спадкоємців, якщо вони не можуть досягти згоди щодо призначення виконавця заповіту (ч. 3 ст. 1287 ЦК України).

Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Термін чинності повноважень виконавця заповіту триває до повного здійснення волі спадкодавця, яка виражена в заповіті. Чинність повноважень виконавця заповіту припиняється нотаріусом за місцем відкриття спадщини за погодженням із спадкоємцями та відказоодержувачами. Після припинення повноважень виконавець заповіту повинен повернути нотаріусові документ, який був йому виданий

(ст. 1294 ЦК України).

8.6. Право на обов’язкову частку у спадщині

Обов’язкові спадкоємці – це визначені законом особи, які незалежно від змісту заповіту завжди мають право отримати певну частку спадщини.

До них належать:

– малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця;

– непрацездатна вдова (вдівець);

– непрацездатні батьки (ч. 1 ст. 1241 ЦК України).

Спадкоємець, який, незважаючи на зміст заповіту, претендує на обов'язкову частку, повинен довести: наявність близьких родинних зв'язків із спадкодавцем; свою непрацездатність саме на час відкриття спадщини.

Розмір обов'язкової частки становить половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом.

До обов'язкової частки у спадщині зараховується вартість речей звичайної домашньої обстановки та вжитку, вартість заповідального відказу, встановленого на користь особи, яка має право на обов'язкову частку, а також вартість інших речей та майнових прав, які перейшли до неї як до спадкоємця (ч. 2 ст. 1241 ЦК України).

Право на отримання обов’язкової частки не може бути поставлено в залежність від згоди інших спадкоємців. Однак, якщо інші спадкоємці заперечують проти видачі свідоцтва про право на спадщину на обов'язкову частку, з відповідним позовом вони мають право звернутися до суду. Встановлений законом розмір обов’язкової частки у спадщині може бути зменшений лише в судовому порядку за позовом зацікавленої особи на підставі уражання відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, які існували за життя останнього, а також інших обставин, які мають істотне значення (наприклад, урахування в деяких випадках і майнового стану спадкоємця).