6.22. Договір управління майном

Договір управління майном – це договір, за яким одна сторона (установник управління) передає іншій стороні (управителеві) на певний термін майно в управ­ління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління ним в інтересах установника управління чи зазначеної ним особи (вигодонабувача) (ч. 1. ст. 1029 ЦК України)

Юридична характеристика договору:

• двосторонній;

• реальний;

• відплатний;

• строковий.

Сторони договору управління майном:

установник управління – власник майна чи згідно з законодавством інші особи (наприклад, орган опіки та піклування) (ст. 1032 ЦК України);

управитель – фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підпри­ємницької діяльності, пов'язаної зі здійсненням управління майном і забезпеченням підтримання його в належному стані й отриманням прибутку;

вигодонабувач – особа, яка має право набувати вигоди від май­на, переданого в управління. Він не може бути управителем (ч. 2 ст. 1034 ЦК України).

Істотними умовами договору управління майном є (ст. 1035 ЦК України):

• перелік майна, що передається в управління;

• розмір і форма плати за управління майном.

Форма договору управління майном – проста письмова, а якщо предметом є нерухоме майно – нотаріальна та підлягає державній реєстрації.

Термін договору управління майном установлюється в договорі. Якщо сторони не визначили його терміну, то він вважається укладеним на п'ять років.

Договір управління майном припиняється в разі (ст. 1044 ЦК України): загибелі майна, переданого в управління; припинення договору за заявою однієї зі сторін у зв'язку із закінченням його терміну; смерті фізичної особи – вигодонабувача або ліквідації юридичної особи – вигодонабувача, якщо інше не встановлено договором; відмови вигодонабувача від одержання вигоди за договором; визнання управителя недієздатним, безвісно відсутнім, обмеженні його цивільної дієздатності чи смерті; відмови управителя або установника управління від договору зв'язку з неможливістю управителя здійснювати управління майном; відмови установника управління від договору з іншої причини, за умови виплати управителеві плати, передбаченої договором; визнання фізичної особи-установника управління банкрутом; повного завершення виконання сторонами договору управління майном; дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено таким договором, або за рішенням суду.

6.23. Договір позики

Договір позики – це договір, за яким одна сторона (позикодавець) передає у власність іншій стороні (позичальникові) грошові кошти чи інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку саму суму грошових коштів (суму позики) або таку кількість речей того самого виду й такої самої якості.

Юридична характеристика договору:

• односторонній;

• реальний;

• відплатний – позикодавець має право на одержання від

позичальника відсотків від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання відсотків встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір відсотків, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України;

• безвідплатний - якщо договір укладений між фізичними

особами на суму, яка не перевищує п'ятдесятикратного розміру неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян, і не пов'язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін або якщо позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками.

Сторонами за договором позики є позикодавець і позичальник.

Предметом договору позики можуть бути гроші чи інші речі, визначені родовими ознаками.

Форма договору позики – письмова, якщо його сума не менше як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а коли ж позикодавцем є юридична особа – незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути подана розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (ст. 1047 ЦК України).