5. Договір довічного утримання

Договір довічного утримання (догляду) – це договір, за яким одна сторона (відчужувач) передає іншій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру чи деяку частину, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність, набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням і (чи) доглядом довічно.

Юридична характеристика договору довічного утримання (догляду):

• односторонній (за договором відчужувач наділяється правами, а на набувача покладаються обов'язки);

• реальний (договір вважається укладеним із моменту передачі майна, що є його предметом, – житлового будинку, квартири чи їх частини, іншого нерухомого або рухомого майна, що має значну цінність);

• відплатний (набувач майна зобов'язаний забезпечувати утримання й (або) догляд відчужувача взамін на отримане майно);

• алеаторний (ризиковий).

Предмет договору – житловий будинок, квартира чи їх частина, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність.

Сторони в договорі: відчужувач (це може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я) і набувач (повнолітня дієздатна фізична чи юридична особа).

Цивільний кодекс України припускає наявність декількох набувачів (фізичних осіб) за договором. У такому разі вони стають співвласниками майна на правах спільної сумісної власності.

Договір довічного утримання (догляду) може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи.

Форма договору – письмова нотаріально посвідчена, а при передачі набувачеві у власність нерухомого майна договір підлягає державній реєстрації.

Істотною умовою договору довічного утримання (догляду) є визна­чення всіх видів матеріального забезпечення, а також усіх видів догляду (опікування), якими набувач повинен забезпечувати відчужувача. Так, на набувача покладається обов'язок здійснення систематичного матеріального забезпечення відчужувача, через надання в натурі житла, харчування, догля­ду та необхідної допомоги. Усі способи забезпечення в натурі підлягають обов'язковій конкретизації власне в договорі.

На майно, передане набувачеві за договором довічного утримання (догляду), не може бути звернено стягнення упродовж життя відчужувача.

На набувача може покладатися обов'язок щодо забезпечення відчужувача або третьої особи житлом у будинку (квартирі), переданому йому за договором. При цьому в договорі повинно бути конкретно визначено ту частину помешкання, у якій відчужувач має право проживати.

У разі смерті набувача його обов'язки переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було передане відчужувачем. Якщо таких спадкоємців немає чи вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, то останній набуває права власності на це майно.

За рішенням суду договір може бути припинений на вимогу:

• відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання чи неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

• набувача.

Якщо ж відбувається розірвання договору у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків, згідно з договором (ухилення від здійснення щомісячних грошових виплат; відмова від фінансування лікування та здійснення догляду за хворим відчужувачем тощо), то відчужувач набуває права власності на майно, яке він передає, і має пра­во вимагати його повернення. Усі понесені до цього набувачем витрати на утримання й (або) догляд відчужувача поверненню не підлягають.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем із підстав, які мають істотне значення, суд може залишити за ним право власності на частину майна, зважаючи на тривалість часу, впродовж якого він належно виконував свої обов'язки.