Розділ 6. Договірні зобов’язання

1. Загальні положення щодо зобов’язаннь

Зобов’язання – це правовідносини, в яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов’язку.

У зобов’язальних правовідносинах установлена певна визначеність осіб, які беруть участь у зобов’язанні. Для таких зобов’язань характерний особливий правовий зв’язок між суб’єктами:

1) зобов’язання опосередковують процесс переміщення матеріальних благ;

2) уповноваженій особі кореспондується певний зобов’язаний суб’єкт, відомий уже на момент виникнення зобов’язання;

3) у зобов’язанні найбільше значення має можливість уповноваженої особи вимагати певної поведінки у зобов’язаної особи;

4) основний зміст обов’язку боржника становить перевага у здійсненні активних дій, причому їх зміст конкретизується в законодавстві або договорі;

5) суб’єктивні права в зобов’язанні залежать від його виникнення, типу і виду зобов’язання.

Зобов’язання складається з трьох елементів: суб’єктів, об’єктів, змісту.

Суб’єктами є юридичні та фізичні особи.

Об’єктом є певна поведінка зобов’язаної особи.

Зміст – суб’єктивні права та обов’язки їх учасників.

Зобов’язальні правовідносини відрізняються від інших, вони є майновими правовідносинами, при примусовому виконанні цього зобов’язання використовують метод влади і підпорядкування.

Підстави виникнення зобов’язання:

а) договори та інші правочини, передбачені законом, не передбачені законом, однак які не суперечать закону;

б) односторонні угоди (наприклад, публічна обіцянка винагороди);

в) внаслідок адміністративних актів (наприклад, на державне житло видається ордер, на підставі якого укладається договір найму жилого приміщення);

г) рішення суду, наприклад про вилучення у власника культурних цінностей, що безхазяйно утримуються);

ґ) внаслідок заподіяння майнової або моральної шкоди;

д) з безпідставного збагачення;

е) з інших дій юридичних та фізичних осіб.

Суб’єктами зобов’язання є юридичні та фізичні особи, кредитор і боржник. Кредитор відіграє роль активної сторони зобов’язання, оскільки він має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Боржник – пасивний учасник, на нього покладений обов’язок здійснити дію на користь кредитора.

Найпростішою є модель зобов’язання, сторонами якого є один кредитор і один боржник. Але досить часто у зобов’язанні на стороні боржника або на стороні кредитора беруть участь декілька осіб. Це називається множинністю осіб в зобов’язанні, яка може бути пасивною або змішаною залежно від того, чи беруть участь декілька осіб на уповноваженій, зобов’язаній стороні чи на обох сторонах. Змішана множинність – коли в зобов’язанні беруть участь декілька осіб із кожної сторони. Згідно із законом у зобов’язанні з множинністю осіб кожний із кредиторів має право вимагати виконання, а кожний із боржників повинен виконувати зобов’язання в рівній частці, якщо із закону або інших нормативно-правових актів, або договору не випливає іншого. У випадку неподільності предмета зобов’язання з множинністю осіб зобов’язання виконується солідарно. У разі солідарності вимог кредиторів кожний із солідарних кредиторів має право поставити перед боржником вимоги у певному обсязі. До заяви вимоги одним із солідарних кредиторів інший має право поставити перед боржником вимоги у повному обсязі. Виконання зобов’язання повністю одному із солідарних кредиторів звільняє боржника від виконання решті кредиторів. Солідарний кредитор, який одержав виконання від боржника, зобов’язаний відшкодувати належне решті кредиторів у рівних частинах, оскільки інше не випливає з відносин між ними. У разі солідарного обов’язку боржників кредитор має право вимагати виконання як від усіх боржників, так і від кожного з них як повністю, так і в частині боргу.

У зобов’язанні можуть брати участь три особи, які не є зобов’язаними. Зобов’язання не створює для третьої особи обов’язки, і лише у випадках, установлених договором, зобов’язання можуть породжувати для третьої особи права щодо боржника або кредитора (у разі укладення договору на користь третьої особи, ст. 636 ЦК). Кредитор або боржник в зобов’язанні можуть бути замінені іншою особою.

За підставою виникнення зобов’язання поділяють на договірні та позадоговірні. Перші виникають на підставі договору.

До договірних зобов’язань відносять:

1) договори купівлі-продажу, поставки, контрактації сільськогосподарської продукції, постачання енергетичних та інших ресурсів через приєднану мережу, міни, дарування, ренти, довічного утримання;

2) зобов’язання з передачі майна у користування – найм, прокат, лізинг, позичку, найм житла;

3) зобов’язання про виконання робіт – підряд, побутовий підряд, будівельний підряд, виконання науково-дослідної роботи тощо;

4) договори про надання послуг;

5) перевезення пасажирів та багажу, транспортну експедицію;

6) зобов’язання щодо зберігання;

7) договір страхування;

8) договір доручення;

9) договір комісії;

10) договір управління майном;

11) договір позики, кредиту, банківського вкладу;

12) договір факторингу;

13) розпорядження майновими правами інтелектуальної

власності, ліцензійний договір;

14) договір комерційної концесії (франчайзинг);

15) спільну діяльність.

Позадоговірні зобов’язання об’єднані в окремий підрозділ, це публічна обіцянка винагороди, ведення чужих справ без доручення, рятування здоров’я та життя фізичної особи, майна юридичної та фізичної особи тощо.