2. Представництво і довіреність

Представництво – це правовідносини, внаслідок яких правочини, що вчиняються однією особою (представником) від імені іншої особи, яку представляють маючи повноваження, що ґрунтуються на договорі, законі, акті органу юридичної особи та з інших законних підстав, безпосередньо створюють, змінюють, припиняють цивільні права й обов’язки особи, яку представляють.

Представник зобов’язаний вчиняти правочини особисто. Передавати свої повноваження він може лише з метою охорони інтересів особи, яку представляє, та якщо це передбачено законом. При передачі своїх повноважень іншій особі представник обов’язково повинен повідомити про це особу, яку представляє. Невиконання цього обов’язку представником покладає на нього обов’язок відповідати за дії особи, якій він передав повноваження.

Правовідносини з представництва поділяють на зовнішні й внутрішні.

До внутрішніх належать правовідносини між представником та особою, яку представляють. Для них характерним є те, що вони:

– спрямовані на впорядкування правових зв’язків між тим, кого представляють, і третьою особою, тобто мають характер організаційних майнових правовідносин;

– мають щодо цих зв’язків службовий (допоміжний характер);

– виникають і реалізуються з метою здійснення інтересу того, кого представляють.

До зовнішніх належать правовідносини між представником і третьою особою. Ці відносини є представницькими і бувають двох видів:

– відносини між представником і третіми особами, які мають організаційний характер;

– правові відносини між тими, кого представляють, і третіми особами, встановлення яких є результатом дій представника.

Представник може бути уповноважений на вчинення лише тих правочинів, право на вчинення яких має особа, яку він представляє (ст. 238 ЦК). Він не може вчиняти правочини, які можуть бути вчинені лише особисто особою, яку він представляє. Представник не може вчиняти правочин від імені особи, яку він представляє, у своїх інтересах або в інтересах іншої особи, представником якої він є одночасно (винятком є комерційне представництво).

Представництво може виникати:

– на підставі закону (ст. 242 ЦК, ст. 177 СК – це представництво малолітньої та неповнолітньої осіб;

– на підставі договору;

– на підставі акта органу юридичної особи (представництво продавців, касирів тощо).

Якщо представник вчинив правочин без відповідних повноважень від особи, яку він представляє, то він дійсний при схваленні його цією особою. Якщо особа, яку представляють (за відсутності повноважень у представника), не схвалює дії представника, то такий правочин не породжує прав та обов’язків для сторони, яку представляють. Для правочинів, які не потребують письмової форми, можливе їх схвалення в усній формі (наприклад, шляхом здійснення конклюдентних дій, які б свідчили про прийняття виконання). Для інших правочинів схвалення може бути проведене шляхом направлення листа, телеграми тощо.

Довіреність – це письмовий документ, що видається однією особою іншій для представництва перед третіми особами. Вимоги до змісту довіреності містить Інструкція про порядок здійснення нотаріальних дій нотаріусами України, затверджена Наказом Мін’юсту України від 18.06.94 №18/5 –1.

За змістом і обсягом повноважень довіреності поділяють на:

1) разові – видаються на вчинення одного правочину (продаж будинку тощо);

2) спеціальні – видаються на вчинення певної кількості однорідних правочинів (наприклад, на укладення правочинів керівнику філії);

3) загальні (генеральні) – видаються на визначений термін для здійснення різноманітних правочинів, наприклад довіреність на управління майном тощо.

Довіреність може видаватися як на фізичну, так і на юридичну особу. Форма довіреності – письмова. Вона повинна відповідати тій формі, в який вчинятиметься правочин (ст. 245 ЦК). Нотаріальне засвідчення довіреностей здійснюється нотаріусами, у населених пунктах, де немає державних нотаріусів, – посадовими особами виконкомів сільських, селищних, міських рад.

Довіреність на одержання заробітної плати, стипендії, пенсії аліментів, поштової кореспонденції тощо може бути засвідчена посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на лікуванні, або за місцем постійного проживання.

У довіреності обов’язково зазначаються термін її дії і дата вчинення. Відсутність дати робить довіреність нікчемною. Якщо термін довіреності не зазначений, вона зберігає чинність до припинення її дії. Термін довіреності, виданої в порядку передоручення, не може перевищувати терміну основної довіреності, на підставі якої вона видана.

Підстави припинення представництва за довіреністю:

1) внаслідок закінчення терміну її дії;

2) разова – після вчинення представником правочину, на здійснення якого довіреність була видана;

3) у зв’язку із скасуванням її особою, яка видала довіреність (про скасування довіритель повинен обов’язково повідомити повіреного);

4) у разі відмови представника від вчинення дій, що були визначені довіреністю (у цьому разі необхідно повідомити особу, яка видала довіреність);

5) припинення юридичної особи, яка видала довіреність;

6) припинення юридичної особи, якій видана довіреність;

7) смерть особи, яка видала довіреність, оголошення її померлою, визнання її недієздатною, обмежено дієздатною, визнання особи безвісно відсутньою;

8) смерть особи, якій видана довіреність, оголошення її померлою, визнання недієздатною або безвісно відсутньою, обмежено дієздатною.