39.Облік формування та використання чистого (нерозподіленого) прибутку підприємства.

Прибуток є головною метою діяльності будь-якого підприємства. Він є індикатором того, на скільки ефективно здійснювалася господарська діяльність. Прибуток визначають порівнянням доходів і витрат. Якщо результат такої різниці позитивний – утворився прибуток, якщо навпаки – збиток. У бухгалтерському обліку для відображення прибутку (збитку) використовують рахунок 44, який має 3 субрахунки:

441 «нерозподілені прибутки»;

442 «непокриті збитки»;

443 « прибуток використаний у звітному періоді».

Прибуток підприємства відображають на пасивному рахунку 441. При його формуванні здійснюють кореспонденцію: Дт.79 – Кт. 441

При утворенні збитку використовують активний рахунок 442 і роблять проведення: Дт. 442 – Кт. 79.

По кредиту рахунка 42 відображають покриття збитків за рахунок наступних джерел:

1)Резервного капіталу: Дт.43 – Кт. 442

2)Додаткового капіталу: Дт. 42 – Кт. 442

3)Нерозподілених прибутків минулих періодів: Дт.443 – Кт.442

У тому випадку, якщо утворився прибуток, підприємство має право після сплати обов’язкових податків, використати його на наступні потреби:

1.Виплату дивідендів;

2.Формування резервного капіталу;

3.Поповнення статутного капіталу;

4.Покриття збитків минулих періодів.

Використання прибутку відображають на активному рахунку 443. По дебету цього рахунка показують напрями використання прибутку, а з кредита списують списують використану суму прибутку за рахунок зменшення нерозподіленого прибутку підприємства. При цьому роблять такі проведення:

1)Використано прибуток для сплати дивідендів: Дт.443 – Кт.671

2)Використано прибуток на формування резервного капіталу: Дт.443 – Кт.43

3)Використано прибуток для наповнення статутного капіталу:Дт.443 – Кт.46

4)Використано прибуток на покриття збитків минулих періодів:Дт.443 – Кт.442

5)Списано використаний прибуток на зменшення нерозподіленого прибутку: Дт.441- Кт.443

40.Сутність та класифікація фінансових інвестицій.

Ефективна діяльність підприємства у довгостроковій перспективі, забезпечення високих темпів його розвитку й підвищення конкурентоспроможності в умовах ринкового середовища значною мірою визначається рівнем його інвестиційної активності та діапазоном інвестиційної діяльності.

В бухгалтерському обліку визначення терміну "Фінансові інвестиції" та їх класифікація наведена в П(с)БО 2. Відповідно до п.4 П(с)БО 2 фінансові інвестиції - це: активи, які утримуються підприємством з метою збільшення прибутку (відсотків, дивідендів тощо), зростання вартості капіталу або інших вигод для інвестора.

До таких активів зазвичай відносяться акції, облігації, інші цінні папери (наприклад, депозитні сертифікати, казначейські зобов'язання, тощо), корпоративні права.

Інвестор — юридична чи фізична особа, що здійснює вкладення власних, позикових і залучених коштів у створення та відтворення основних засобів та інших довгострокових активів. Отже, фінансові інвестиції визначаються як активи, що утримуються з метою:

 одержання доходів (прибутку) у вигляді дивідендів, відсотків;

 набуття вигідних відносин з іншими підприємствами (взяття участі в управлінні їхньою діяльністю або контроль над їхньою діяльністю);

 отримання майбутніх вигод від зростання вартості здійснених інвестицій.

За видами фінансові інвестиції поділяються на:

• вкладення до статутного капіталу інших підприємств, включаючи дочірні та залежні підприємства;

• придбання цінних паперів інших емітентів;

• надання позик іншим юридичним і фізичним особам;

• переказ грошових коштів на депозити в банки.

Таким чином, до фінансових інвестицій належать: внески до статутних фондів підприємств (за винятком акціонерних товариств), акції, облігації, інвестиційні й депозитні сертифікати, векселі й інші цінні папери.

Цінний папір — це документ, який засвідчує майнове право чи відношення позики власника документа щодо особи, яка випустила такий документ. До цінних паперів згідно з Законом “Про цінні папери і фондову біржу” належать: “акції; облігації внутрішніх та зовнішніх державних позик; облігації місцевих позик; облігації підприємств; казначейські зобов’язання республіки; ощадні сертифікати; інвестиційні сертифікати; векселі; приватизаційні папери”

Основні види цінних паперів — акції, облігації, інвестиційні сертифікати, векселі, депозитні сертифікати і т. д. Інвестиційні цінні папери поділяють на пайові, боргові та похідні.

Акція — це пайовий цінний папір, який закріплює права його власника на одержання частки прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів і на участь в управлінні цим товариством. Акція — безстроковий документ і існує стільки, скільки існує акціонерне товариство. Акція — це свідчення про внесок до статут­ного капіталу. Мета інвестора, що купує, — отримати дохід і брати участь в управлінні акціонерним товариством (пропорційно купленим акціям).

Облігація — це борговий цінний папір, що визначає боргові відносини між власником облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власникові облігації її номінальну вартість у погоджений термін, а також виплачувати визначений відсоток (винагороду). Відносини між вказаними особами трактуються як позика.

Облігація засвідчує таке: а) право на одержання у фіксований термін її номінальної вартості або іншого майнового еквівалента; б) право на одержання фіксованого відсотка від номінальної вартості облігації.

Придбані цінні папери залежно від мети інвестування, терміну перебування на підприємстві та ліквідності поділяють на довгострокові й поточні фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції — це інвестиції, які легко реалізуються та призначаються для утримання протягом терміну, що не перевищує одного року. Тобто вони використовуються для вигідного розміщення тимчасово вільних грошових коштів підприємства. В основному це інвестиції в легкореалізовані цінні папери. Довгострокові фінансові інвестиції — це вкладення, які не можуть бути визначені як поточні. На нашу думку, це інвестиції, що вкладені на термін більший за один рік у юридично самостійні підприємства заради можливого їх придбання, впливу на них або для одержання додаткового прибутку. Довгострокові інвестиції поділяються на:

•інвестиції, що утримуються підприємством до їх погашення;

•інвестиції в асоційовані та дочірні підприємства;

•інвестиції в спільну діяльність зі створенням юридичної особи контрольними учасниками;

•інші фінансові інвестиції.

Поточні фінансові інвестиції поділяються на еквіваленти грошових коштів та інші поточні фінансові інвестиції.Інвестиції можуть бути класифіковані як еквіваленти, якщо вони:

вільно конвертуються у відому суму грошових коштів;

характеризуються незначним ризиком зміни вартості;

мають короткий строк погашення, наприклад протягом трьох місяців. Як правило, еквіваленти грошових коштів утримуються для погашення короткострокових зобов’язань, а не для інвестиційних цілей.

Інші поточні фінансові інвестиції — це:

•інвестиції, терміном менше одного року (крім еквівалентів грошових коштів);

•інвестиції в асоційовані й дочірні підприємства, які придбані та утримуються для продажу протягом 12 місяців;

•інвестиції у спільну діяльність, які придбані й утримуються з метою їх подальшого продажу протягом 12 місяців.

Залежно від видів придбаних паперів фінансові інвестиції також можна розподілити на дві групи: пайові (фінансові інвестиції, які надають право власності) та боргові (фінансові інвестиції, що не надають права власності).

Фінансові інвестиції поділяються також на прямі та портфельні.

Пряма інвестиція — господарська операція, яка передбачає внесення коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права, емітовані такою особою.

Портфельна інвестиція — господарська операція, що має на меті придбання цінних паперів, деривативів та інших фінансових активів за кошти на біржовому ринку (за винятком операцій з купівлі акцій як безпосередньо платником податку, так і пов’язаними з ним особами в обсягах, що перевищують 50 % загальної суми акцій, емітованих іншою юридичною особою, які належать до прямих інвестицій).