Р Е Ф Е Р А Т

На тему: «Біографія футболіста Пеле»

Виконав учень 4-В класу

Лисіков Марк

П еле́ (порт. Pelé, справжнє ім'я Едісон Арантіс ду Насіменту, порт. Edison Arantes do Nascimento, нар. 23 жовтня 1940, Трес-Корасоес, штат Мінас-Жерайс, Бразилія) — легендарний бразильський футболіст. Єдиний гравець, який тричі вигравав чемпіонат світу з футболу (1958, 1962 і 1970). За кар'єру забив понад 1280 голів (провівши близько 1365 ігор) і став одним з найрезультативніших гравців в історії футболу. Найкращий бомбардир збірної Бразилії всіх часів — забив 77 голів. Визнаний найкращим футболістом XX століття за версіями ФІФА та IFFHS.

Під час хрещення йому дали ім'я Едсон. У сім'ї всі кликали хлопця «Діко» (скорочення від Едісон). Прізвиськом «Пеле» його почали називати друзі у 9-річному віці. Діко спочатку зовсім не подобалось, що його так кличуть, але друзям ім'я припало до душі. З того часу всі почали називати його «Пеле». Жодна з версій про походження цього імені досі повністю не підтверджена.

Дитинство

Народився 23 жовтня 1940 р. у Трес Корасоес — містечку в штаті Мінас-Жерайс. Його батько був футболістом-професіоналом з прізвиськом «Дондінью». Він виступав в місцевому клубі, але одного разу Дондінью запросили до відомого «Атлетико Мінейро». Для небагатої сім'ї це був шанс вибратися з бідних кварталів та зажити заможно. Але у першій ж грі проти «Сан-Крістовао» після зіткнення з Авґусту (майбутнім капітаном Бразилії на ЧС 1950) Дондінью отримав надзвичайно складну травму. Не зігравши більше жодного матчу за «Атлетико», батько Пеле повернувся додому. Біль коліна не давав грати на повну силу навіть на рівні місцевих команд, але треба було якось заробляти на життя. Сім'я продовжувала жити в бідності. Після народження сина Донья Селесте навіть не хотіла слухати про якісь футбольні мрії Діко.

В 1947 р. сім'я Дондінью переїхала до Бауру, де той знайшов нову команду — Bauru Atletic Club (BAC). Саме в цьому місті Діко починав проводити свої перші матчі — на вулиці, де й мешкав. Коли він мав 9 років, його вперше почали кликати «Пеле» і всі швидко звикли до прізвиська. Хлопці з сусідніх вулиць придумали створити футбольну команду. Вони грали матчі з іншими дитячими командами, але все ще були без тренера і виступали на босу ногу.

Коли Пеле мав 12 років в команді з'явився перший дорослий «менеджер». Друг Дондінью, продавець у місцевому торговому дому Зе Лейте купив хлопчакам перші справжні бутси, ставши одночасно тренером і спонсором. Команду вирішили назвати «Амерікінья» («маленька Америка» портуґальською) і взяти участь у юніорському кубку міста Бауру, названого «Кубок Ніколя Авелоні» на честь мера. «Амерікінья» виграла фінал, а Пеле став найкращим бомбардиром турніру. Через рік Зе Лейте переїхав до Сан-Паулу. Колектив втратив опікуна, тренера і трьох гравців — синів Зе Лейте, що грали за команду. В той самий час BAC вирішив створити при клубі молодіжну секцію. 13-річного Пеле відразу ж прийняли туди. Тренувати юнаків приїхав сам Вальдемар ді Бріту — нападник національної збірної Бразилії на чемпіонаті світу в 1934 р. Новий наставник здивував хлопців методами тренувань, які, проте, приносили плоди. Наприклад, прив'язував м'яч на певній висоті і говорив бити його головою спочатку підскочивши лише на лівій нозі, потім на правій і тільки потім на обидвох. Пеле був найнижчим в команді, тому мусів стрибати найвище (у дорослій кар'єрі він прославиться своєю чудовою грою у повітрі). Юнацьке «Бакінью» двічі поспіль виграло «Кубок Ніколя Авелоні». Через два роки Вальдемар ді Бріту повернувся до Сантуса. Дещо пізніше до Бауру приїхав тренер відомого клубу «Банґу» з Ріо-де-Жанейро. Донья Селесте не відпустила сина до іншого міста.