7. Вихідні позиції освіти в Європі

Немає єдиного документа, який окреслює рекомендації для освіти в розвинених країнах Заходу, проте є чимало міжнародних інституцій, які формулюють принципи освітньої політики. Серед них: ЮНЕСКО та його три дослідницькі установи: Міжнародне бюро освіти в Женеві, Міжнародний інститут планування освіти в Парижі, а також Інститут освіти в Гамбурзі; Європейська Комісія у Брюсселі та її департамент "Освіта, навчання і молодь"; Рада Європи в Страсбурзі та її департамент, який займається освітою; Центр освітніх досліджень та інновацій (CERI) при Організації економічної співпраці і розвитку (OECD). Професор Анджей Яновські, проректор Вищої суспільноекономічної школи, директор Вчительського колегіуму в Варшаві, член Ради освітньої політики м. Львова, уклав перелік з десяти проблем, які необхідно враховувати при плануванні змін в освіті. З них випливають постулати, які в розвинених європейських країнах є вихідними позиціями у роздумах про майбутнє освіти. Ці десять проблем є такими:

1.Шкільна освіта як підготовка до самонавчання.

2.Розвиток громадянського виховання і навчання прав людини.

3.Компетентність у користуванні сучасними інформаційними технологіями.

4. Посилене вивчення іноземних мов.

5. Європейськість і елементи багатокультурності.

6.Задоволення освітніх потреб національних і етнічних меншин.

7.Вирівнювання освітніх шансів.

8.Наближення підготовки вчителя до практики.

9.Залучення "споживачів освіти" до планування і впровадження освітніх змін.

10.Довготермінове планування розвитку освіти

Складовою освітнього процесу в сучасних демократичних країнах є громадянська освіта. ромадянська освіта є визнаним засобом політичної соціалізації, формою заохочення громадян до активної і відповідальної участі в ухваленні спільних рішень. Навчаючи молодь мирних способів політичної поведінки, прийомів розв'язання соціальних проблем і конфліктів, впливу на владу тощо, громадянська освіта сприяє подоланню політичної апатії, анемії, допомагає кожному визначитись щодо своїх політичних інтересів та способів їх задоволення.

Університетська освіта в Європі влаштована в різнихкраїнах порізному. Відсутність уніфікації на різних рівнях навчання заважає переходу студентів з одного навчального закладу в інший і визнанню їхніх дипломів за кордоном. Болонський процес – це процес структурного реформування національних систем вищої освіти країн Європи, зміни освітніх програм та інституційних перетворень у вищих навчальних закладах Європи. Його метою є створення європейського освітнього простору задля підвищення спроможності випускників вищих навчальних закладів до працевлаштування, поліпшення мобільності громадян на європейському ринку праці, підняття конкурентоспроможності європейської вищої школи.

8. Філософія освіти Давньої Греції: софісти й Сократ

Софісти ставлять своє викладання на службу новому ідеалу: сформувати особистість майбутнього «лідера» держави. Викладання софістів адресовано кожному, чия мета - перемога на політичній арені. Софісти виробляють нові методи, більш повні, більш ефективні, ніж ті, які були відомі до них. Діяльність софістів розгортається в 2-й половині V століття. Софісти діляться на два покоління: старші: Протагор; Горгій і афінянин Антифонт. «Молодші» - Продик і Гіппій.

Софісти були, мислителями, шукачами істини. Вони були педагогами. «Виховувати людей», - таке визначення дає сам. І це їх єдина об'єднуюча риса: їх ідеї, різноманітні і невиразні, надто невизначені, щоб софістів можна було об'єднати в філософську школу в повному розумінні слова; спільного у них лише їх педагогічне ремесло. Це були по суті перші викладачі вищої школи, коли Греція знала лише спортивних тренерів, майстрів-ремісників, а в галузі освіти - скромних вчителів початкової школи. Вони не створювали шкіл як певних установ; їх метод, можна визначити як групове навчання. Вони збирають навколо себе довірених їм молодих людей, яким вони повинні дати закінчену освіту. На це йшло, судячи з усього, три або чотири роки. За навчання стягувалася певна плата. Протагор був першим, хто запропонував такого типу платне навчання: до нього подібного встановлення не існувало; отже, у софістів не було і що склалася клієнтури - їм потрібно було створювати її, переконати суспільство в необхідності своїх послуг; звідси безліч рекламних вивертів: софіст мандрує з міста в місто в пошуках учнів, ведучи за собою тих, яких йому вже вдалося заманити. Завдання полягало в тому, щоб озброїти для політичної боротьби сильну особистість, яка здатна була б стати на чолі держави. Протагор, хотів зробити своїх учнів добрими громадянами, здатними як толково управляти власним господарством, так і успішно займатися державними справами: він претендував на те, щоб навчати «політичного мистецтва». Завдання було, таким чином, цілком практична: «мудрість», «доблесть», яку забезпечують своїм учням Протагор і йому подобние- прагматичного характеру; володіння Істиною куди менш важливо, ніж здатність переконати, певну публіку в правдоподібності цього твердження. Головний аспект софістичного освіти: наука перемагати в усякому мислимому суперечці.

Сократ здавався сучасникам одним з софістів. Бо й він зібрав коло себе гурт своїх атенських земляків, в розмовах з якими обговорював ті самі питання, що цікавили й софістів. Та він охоче "навчав" і тих, хто не належав до тісного кола його друзів. Він охоче сперечався з софістами та зумів у багатьох таких сутичках довести непевність, неповноту та помилковість їх "знаття". Земляки не звертали уваги на те, що Сократ не брав платні за своє "навчання" і не помічали здебільша того, що тенденція, яку провадив Сократ, була цілком протилежна тенденції софістів. Сократ практично показував, як навести доказ у розмові, ставлячи співрозмовцям питання. Це є "сократична метода", яку Сократ звав сам "маєвтикою", себто "бабуванням", "акушерством", бо це є поміч при "народженні думок". Сократ був переконаний, що кожна людина здібна пізнавати правду. Платон унаочнив це в гарному діялогу "Менон", в якім він малює, як Сократ шляхом своєї методи приводить навіть цілком неосвіченого раба до зрозуміння досить складних геометричних теорем, та навіть приводить його до того, що він сам ці теореми "винаходить". Його інтереси спрямовані на людину та суспільство. В зв'язку з цією полемікою проти переконаних в правдивості своїх поглядів співрозмовців вживав Сократ свого "іронічного" вироку: "я знаю лише, що я нічого не знаю", — це поняття про межі свого знання є, в кожнім разі, теж позитивним результатом.