36 Основні тенденції розвитку культури інформаційного суспільства, та їх вплив на систему освіти

Інформаційна культура суспільства передбачає певний рівень організації інформаційних процесів, ступінь задоволення потреб людей в інформаційному спілкуванні, ефективність процесу створення, збирання, зберігання, переробки та передавання інформації. Сучасна інформаційна культура увібрала в себе всі свої попередні форми і з'єднала їх в єдиний засіб. Як особливий аспект соціального життя вона виступає як предмет, засіб і результат соціальної активності, відображає характер і рівень практичної діяльності людей. Це результат діяльності суб'єкта і процес створення, збереження, розповсюдження і споживання об'єктів культури. Інформаційно-педагогічна компетентність педагога - це компонент його загальної педагогічної культури, найважливіший показник його професійної майстерності і відповідності світовим стандартам у сфері вищої освіти . Розвиток інформаційної культури формує в усіх країнах групи людей, що духовно об’єднані спільністю розуміння тих проблем, в рішенні яких вони задіяні. Інформаційна культура органічно входить до реальної тканини суспільного життя, додаючи їй нової якості. Вона призводить до зміни багатьох соціально- економічних, політичних і духовних уявлень, вносить якісно нові риси до складу життя людини. Відповідно система освіти повинна відповідати вимогам інформаційної культури, оскільки тільки через взаємодію можлива для розвитку та осмисленню реальних проблем сучасності.

37 Становлення сучасної філософії освіти

На першому етапі, на рубежі 1950‒х років минулого століття, попри те, що проблематика філософії освіти ще не виокремилася в самостійну сферу, її окремі елементи вже входили до складу праць з філософії, психології та педагогіки. На другому етапі, на рубежі 1950–60‒х років, були започатковані завдання філософсько‒освітнього змісту (А.Леонтьєв, Е.Ільєнков, С.Рубінштейн, Г.Щедровицький та інші). На третьому етапі, на рубежі 1960– 70‒х років, розроблялося філософське обґрунтування освітніх (Г.Батищев, В.Біблер, П.Гальперін, В.Давидов, А.Петровський, Н.Тализіна, Г.Щедровицький, Е.Юдін та інші). На четвертому етапі, на рубежі 1980–90‒х років цілеспрямовано формувалася філософсько‒освітня проблематика, обговорювалися типи методологічної роботи як концептуальні схеми проектування освітньої практики у працях Н.Алексєєва, А.Арсеньева, В.Біблера, очинаючи з 1990‒х років і донині – філософія освіти виокремилася в особливу сферу знання, здійснюючи систематичне вивчення її методологічних, теоретичних і проектних проблем у працях М.Алексєєва, Б.Гершунського, В.Розіна, А.Субетто

Проблема постнекласичної освіти сформувалася в останні десятиліття під впливом докорінних змін у соціальному статусі всієї системи освіти і її ролі в соціально‒економічному розвитку. Дослідження освіти набули особливої гостроти наприкінці XX століття у звʼязку зі світоглядними і теоретико‒методологічними труднощами, повʼязаними з кризою філософських основ освіти. У 1990‒ті роки філософія освіти виокремилася в особливу сферу знання, відбувалося систематичне вивчення її методологічних, теоретичних та проектних проблем. На сучасну пору філософію освіти можна уподібнити сфері наукових знань, фундаментом є не лише загально‒філософські вчення, екстрапольовані на освітню сферу, а й обʼєктивні закономірності розвитку освітньої сфери в усіх аспектах її функціонування. Предметом філософії освіти слід визнати фундаментальні основи функціонування і розвитку освіти, котрі визначають критеріальну оцінку міждисциплінарних теорій, законів, закономірностей, категорій, понять, принципів, постулатів, методів, гіпотез і фактів, що відносяться до освітньої дійсності.