17. Головні суперечності педагогічного процесу

Педагогічний процес постійно рухається до певної цілі. Його внутрішньою рушійною силою і головною суперечністю є суперечність між вимогами до вихованців і реальними можливостями щодо їх реалізації. Ця суперечність є джерелом розвитку процесу, якщо вимоги співмірні можливостям виховання, і, навпаки, не сприяє позитивному розвитку педагогічного процесу, якщо вимоги виявляються занадто складними або легкими, тобто невідповідними “зоні ближнього розвитку” (Л. Виготський). Тому педагог має постійно вивчати своїх вихованців, щоб правильно визначати близькі, середні й далекі перспективи розвитку особистості та колективу.

Головна суперечність педагогічного процесу конкретизується суперечностями між складністю явищ суспільного життя і недостатністю життєвого досвіду молодої людини для їх розуміння; між великим потоком інформації і можливостями навчально-виховного процесу її представити; між колективом і особистістю та ін.

Існують також суб'єктивні суперечності педагогічного процесу, зокрема, між:

— цілісністю особистості і функціональним підходом до її формування, однобічністю педагогічного процесу;

— відставанням процесу генералізації знань і вмінь та необхідністю переважного застосування узагальнень;

— індивідуальним творчим процесом становлення особистості і масово-репродуктивним характером організації педагогічного процесу;

— провідним значенням діяльності в розвитку особистості і установками здебільшого на словесне виховання та ін.

Основним елементом педагогічного процесу є педагогічне завдання. Педагогічну діяльність можна розглядати як процес виконання послідовних завдань різних рівнів складності.

18. Філософія Середньовіччя: Тома Аквінський

Ф. Аквінський - систематизатор схоластики. Поступово патристика трансформується у схоластику (з лат. schola - школа) - шкільну науку, що представляла собою основну теоретичну дисципліну Середньовіччя, яке об'єднувала теологію, христологію, диявологію, логіку, діалектику та ін.

Вчення Томи Аквінського досить часто характеризують як концепцію «симфонії (співзвучності) розуму та віри». Тому істини теології та істини розуму не повинні входити в конфлікт між собою, але якщо таке відбудеться, слід надати перевагу істинам теології.

Вчення Томи Аквінського про умови симфонії розуму та віри:

- існують істини, які можна осягнути природним розумом (царина науки та філософії);

- існують істини, які перевищують людські можливості (вони даються піше в божественному об'явленні і торкаються питань створення світу, спасіння та безсмертя душі);

- існують істини, що їх можна розуміти як і з допомогою розуму, так і з допомогою віри (тут філософія і теологія повинні співпрацювати, але філософія повинна узгоджуватись із теологією).

Отже, «симфонія» передбачає підпорядкування природного розуму істинам об'явлення у разі їх зіткнення. Виходячи з таких міркувань, Тома поділяв усі знання й науки на:

· теологію об'явлення;

· природну теологію;

· філософію (яка об'єднувала і всі інші науки).

Фома Аквінський пропонує ієрархічну модель організації світового порядку. Він вважає, що все, що існує у світі, поділене на декілька обумовлених ступенів. Така модель має вигляд піраміди. Самий широкий ступінь - це світ неживої природи. Над ним возвишається світ рослин та тварин. Далі йде світ людей, який виступає переходом до духовної сфери. Досконалішою реальністю, що увінчує цю піраміду, філософ проголошує Бога. Саме він і є сенсом та метою існування всіх і всього.