6. Педагогічні засади л.Ван Бетховена.

Бетховен не завжди відносився до педагогічної діяльності охоче. Проте питання фортепіанної методики завжди цікавили музиканта, він був в курсі всіх найновіших здобутків у цій сфері і все краще відразу ж використовував для своїх учнів. Так в 1801 Бетховен став вчити десятирічного К. черні за підручником Ф.Е. Баха. Як добрий підручник для початківців цінував фортепіанну школу М. Клементі, а також його сонати. Шанував фортепіанну методику цього музиканта в цілому.. Для навчання Черні Бетховен відібрав етюди Й. Крамера й зробив до них власні позначки щодо вивчення й виконання. Бетховен деякий час виношував думку про написання власної фортепіанної школи для навчання учнів – піаністів, де хотів систематизувати власні педагогічні засади й відповідний до них матеріал. Цей план залишився нездійсненим.

Першочерговим завданням у навчанні для Бетховена було виховання з учня музиканта. Він звернув велику увагу на розуміння змісту, відчуття духу виконуваних творів і зразу запалювався цікавістю та завзяттям до роботи з такими учнями. Процес навчання Бетховен поділяв умовно на два етапи. Спершу потрібно було прищепити початківцю необхідну кількість обов‘язкових навиків музичної грамотності: належну аплікатуру, правильне відчуття такту, безпомилкове прочитанні нот. Коли вже учень володів цими основами фортепіанної грамоти, Бетховен старався зосередити його увагу на змісті музики і не розпорошувати її дрібними виправленнями.

Не багато учнів Бетховена стали професійними музикантами – здебільшого, у нього вчилися високопоставлені аматори. Систематичній музичній діяльності присвятили себе тільки троє дійсно видатних учнів Бетховена: Фердинанд Ріс, Карл Черні та Доротея Ертман. Вони глибоко шанували, зберігали та пропагували принципи свого вчителя, хоч і видозмінювали їх згідно власних смаків і переконань.