3. Тони серця

Під час роботи серця виникають звуки, які мають назву тонів серця.

Перший (систолічний) тон збігається з періодом початку систоли шлуночків. Основним компонентом у його виникненні є коливання і закриття стулок антріовентрикулярних кла­панів. Окрім цього, в його утворенні має значення коливання сухожилкових хорд, які утримують стулки атріовентрикулярних клапанів, коливання великих судин (аорти та легеневої артерії) тощо. Він низький і тривалий.

Другий (діастолічний) тон зумовлений ударом стулок півмісяцевих клапанів одна об одну під час їхнього закриття на початку діастоли (основний компонент), а також турбулент­ним рухом крові, яка б'ється об закриті стулки клапанів, і ко­ливанням стінок великих артерій. Він високий і короткий.

На грудній стінці виявлені місця (точки), де тони вислухо­вуються найкраще. Так, звуки, що походять з мітрального клапана, найкраще вислуховуються в ділянці верхівки сер­ця — у п'ятому міжребровому проміжку; тристулкового — у місці з'єднання мечоподібного відростка з тілом груднини; з аортальних — у другому міжребровому проміжку справа біля краю груднини; з легеневої артерії — у другому міжребровому проміжку зліва біля краю груднини. У так званій п'ятій точці (точка Боткіна), у місці прикріплення III—IV ребер до лівого краю груднини, вислуховуються звуки з аортальних клапанів.

У деяких випадках під час вислуховування (аускультації) серця, крім тонів, вислуховуються звукові явища, які назива­ють шумами.

Верхівковий поштовх

У момент систоли шлуночків змінюються форма і об'єм се­рця. Воно переміщується зліва направо, його верхівка підні­мається і надавлює на грудну клітку в ділянці V міжребрового проміжку по серединноключичній лінії. Встановити верхівко­вий поштовх можна методом пальпації.

4. Електрокардіографія

ЕКГ — запис процесів збудження, що відображають роботу серця. ЕКГ дозволяє оцінити:

а) стан провідної системи (ритм ґенерації, швидкість проведення

збудження);

б) стан збудливості міокарда, що може змінитися:

— при гіпертрофії шлуночків;

— при гіпоксії міокарда.

ЕКГ не дозволяє прямо оцінити:

— силу серцевих скорочень, ХОК (хвилинний об’єм крові);

— стан клапанного апарату.

Стандартна реєстрація ЕКГ — це відведення електричних сигналів, що супроводжують роботу серця.

Для реєстрації ЕКГ виконують відведення потенціалів від кінцівок і поверхні грудної клітки. Звичайно використовують три так звані стандартні відведення від кінцівок: I відведення: права рука — ліва рука; II відведення: права рука — ліва нога; III відведення: ліва рука — ліва нога (рис. 1). Крім того, реєструють три уніполярні посилені відведення за Гольдбергером: аVR; aVL; aVF. При реєстрації посилених відведень два електроди, використовувані для реєстрації стандартних відведень, об’єднують в один і реєструють різницю потенціалів між об’єднаними й активними електродами. Так, при аVR активним є електрод, накладений на праву руку, при aVL — на ліву руку, при aVF — на лівуногу. Вільсоном запропонована реєстрація шести грудних відведень. Ці відведення позначаються латинською буквою V (V1, V2 і т. д.).

Під час роботи серця виникає різниця потенціалів, яку мо­жна зареєструвати за допомогою електрокардіографа (прилад для запису біострумів серця). Крива запису біострумів серця називається електрокардіограмою (ЕКГ). Нормальна ЕКГ скла­дається із зубців Р, Q, R, S, Т і інтервалів між ними, причому три зубці спрямовані вгору (позитивні) — Р, R, Т, а два — Q і S (негативні) спрямовані вниз.

Зубець Р відповідає періоду збудження передсердь.

Комплекс зубців Q, R, S, Т — збудженню шлуночків, при­чому зубці Q, R, S характеризують початок збудження, а зу­бець Т — кінець збудження.

Зубець Т відображає процеси реполяризації (припинення збудження) шлуночка.

Інтервал Т — Р характеризується відсутністю різниці по­тенціалів у серці (загальна пауза).

Таким чином, зубець Р відображає передсердну частину ЕКГ, а комплекс зубців Q, R, S, Т — шлуночкову.

Клінічне значення електрокардіографії дуже велике; цей метод є одним з найважливіших для обстеження хворих з ура­женням серцево-судинної системи.

Рис. 1 Накладення електродів при стандартних відведеннях електрокардіограми

(І–ІІІ) і форми ЕКГ, одержані при цих відведеннях

Використання ЕКГ у діагностиці

ЕКГ має надзвичайно важливе значення в клінічній кардіології, тому що це дослідження дозволяє розпізнати порушення збудження серця, що є причиною або наслідком його ураження. По звичайних кривих ЕКГ лікар може судити про наступні прояви діяльності серця і его патологічні стани.

Частота серцевих скорочень. Можна визначити нормальну частоту (60–90 уд./хв успокої), тахікардію (понад 90 уд./хв) чи брадикардію (менше 60 уд./хв).

Локалізація осередку збудження. Можна встановити, чи розташований провідний пейсмекер у синусному вузлі передсердя, атріовентрикулярному вузлі, в правому чи лівому шлуночку.

Порушення ритму серця. ЕКГ дає можливість розпізнати різні види аритмій (синусова аритмія, надшлуночкові і шлуночкові екстрасистоли, тремтіння і фібриляція) та виявити їхнє джерело.

Порушення проведення. Можна визначити ступінь і локалізацію блокади чи затримки проведення (наприклад, при синоатріальній чи атріовентрикулярній блокаді, блокаді лівої чи правої ніжки пучка Гісса чи їх гілок, або при комбінованих блокадах).

Вплив різних зовнішніх факторів на серце. На ЕКГ відбивається вплив веґетативних нервів, гормональні й обмінні порушення, зрушення в концентраціях електролітів, дія отрут, ліків (наприклад, наперстянки) і т. д.

Ураження серця. Існують електрокардіографічні симптоми недостатності коронарного кровообігу, постачання серця киснем, запальних захворювань серця, поранень серця при загальних патологічних станах і травмах, при уроджених чи набутих пороках серця і т. п.

Інфаркт міокарда (повне порушення кровопостачання будь-якої ділянки серця). По ЕКГ можна судити про локалізацію, обширність і динаміку інфаркту.