Політико-ідеологічна криза радянського ладу в україні

Застій — період післяхрущовського двадцятиріччя (1965— 1985 рр.), правління Леонівда Ілліча Брежнєва (до 1982 р.), Юрія Андропова (1982-1984 рр.), Констянтина Черненка (1984-1985 рр.), який характеризується системною кризою суспільства, всеохоплюючою кризою радянського ладу, що поширилася на всі сфери життя — політику, економіку, соціальні відносини, ідеологію, культуру, заперечувалися будь-які спроби оновлення суспільства, консервувався існуючий режим, це період утрачених можливостей, ідеологічного догматизму.

Різні точки зору щодо оцінки періоду застою і його проявів в Україні

Одні вважали, що цей період не можна назвати «застоєм», бо не припинився розвиток країни, здійснювалися реформи, реалізовувалися п’ятирічні плани, велося активне будівництво. Для тих часів характерне досягнення відносної соціальної та матеріальної стабільності порівняно з попередніми періодами та рівня життя основної маси населення.

Інші твердили, що «застій» відображає загальну тенденцію соціально-економічного й політичного розвитку радянської системи, а така тенденція — це зростання системної кризи радянської моделі розвитку суспільства.

Ідеологічні орієнтири партійно-державного керівництва та зміни у його структурі

1. Після жовтневого пленуму 1964 р. взято новий політичний курс на «поступовість», «зваженість», «наступність» у прийнятті рішень.

2. Абсолютно нереальними виявилися завдання комуністичного будівництва, передбачені новою Програмою КПРС до 1980 р. Це загрожувало крахом комуністичного міфу, який обгрунтовував усю внутрішню і зовнішню політику.

3. Припинилися розмови про те, що комунізм ось-ось буде побудовано.

4. Л. І. Брежнєв у 1967 р. у доповіді, присвяченій 50-річчю Жовтня, вперше заявив, що соціалістичне суспільство в нашій країні вже побудовано, що було звичайнісінькою утопією.

5. Існуючий лад було визнано як «розвинений соціалізм», що є перехідним етапом до побудови комуністичного суспільства, а побудова комунізму ставала справою віддаленого майбутнього, заповітною мрією людства, його світлим майбутнім.

6. Відбувалося згортання хрущовської лібералізації і перехід до неосталінізму.

Проявами неосталінізму в період «застою» були:

• створення культу особи Л. І. Брежнєва;

• нехтування свобод і прав людини;

• ідеологічний тиск на інтелігенцію;

• звуження демократії.

7. У сфері міжнаціональних відносин відбувалася орієнтація на «злиття націй» і утворення нової історичної спільноти — радянського народу.

8. Встановлювалася «залізна завіса» з капіталістичними країнами.

9. Через радіо, пресу поширювалася пропагандистська агітація про тяжке життя в капіталістичних країнах (зростання цін, низька заробітна платня, безробіття, відсутність соціального захисту тощо).

10. Офіційна пропаганда показувала СРСР оплотом демократії та прогресу.

11. У 1967 р. в структурі КДБ було створено спеціальне п’яте управління, на якого поклали обов’язки боротьби з «ідеологічними диверсіями», а по суті — з інакомисленням.

Неосталінізм — часткова реанімація сталінської командно-адміністративної системи, культу особи.