Естетичне ставлення, естетична культура, естетичне виховання

Отже, по-перше, естетичне — це ціннісне ставлення до на­вколишнього світу. Але естетична оцінка подвійна: з одного боку, — це цінність, тобто визнання того, що ці якості властиві об’єкту. Наприклад, зимовий ранок є сонячним, морозним, з прозорим повітрям. З іншого, — це оцінка того, хто почуває себе таким ранком бадьорим, молодим, веселим, щасливим. Отже, тільки в такому випадку наявні якості переводяться в суб’єктивний план та забезпечують статус особистісної оцінки.

По-друге, будь-який тип ціннісного ставлення функціонує у повсякденному бутті суспільної людини, що зумовлює соціаль­но-психологічний характер ціннісного ставлення, а втім і есте­тичного. У буденному житті ціннісне ставлення виявляється у формі почуття, переживання, бажання, волі. Щодо цього есте­тичне ставлення існує як естетичне сприйняття, естетичне пе­реживання, естетична оцінка, естетичний смак тощо;

По-третє, з часом ціннісне ставлення людини диференціюва­лося, внаслідок чого відокремилися цінності, що утворили уяв­лення людей про корисне та придатне, які можуть задовольни­ти життєві потреби людини, тобто утилітарні цінності; особли­ву групу склали цінності, які позначили усвідомлення вчинків у міжособистих стосунках з точки зору добра, шляхетності, спра­ведливості, тобто етичні, моральні цінності; у такий самий спосіб відокремилися релігійні, політичні, правові цінності. Іншими словами, у процесі диференціації ціннісного ставлення відбула­ся їх локалізація у різних галузях людської діяльності. Але есте­тичні цінності насправді не мають такої локалізації. Люди спроможні естетично оцінити будь-яке явище у живій та неживій природі, особу, її зовнішній вигляд, внутрішній світ, вчинки, результати праці у різних видах діяльності: у техніці, науці, ми­стецтві тощо..

Отже, естетичне виявляє тип ставлення людини до дійсності, яке за своїми характеристиками є ціннісним, оціночним, особистісним, індивідуальним, почуттєвим. У процесі реалізації цього ставлення особистістю оцінюються форми буття, які вона сприй­має через свої почуття. Суб’єктом естетичної оцінки можуть бути особистість, соціальна група (сім’я, колектив тощо), суспільство та людство в цілому. Причому до світової скарбниці естетичних цінностей потрапляють лише ті, які задовольняють загальнолюдські потреби духовного освоєння дійсності. Тому до наведених характеристик естетичного слід додати їх визначення як загальнолюдських, де індивідуальна естетична оцінка набуває свого вищого розвитку у тому випадку, якщо потреби особис­тості збігаються з загальнолюдськими цінностями.

У системі культури, духовно-ціннісні компоненти якої визнаються особливо значущими в умовах сучасного життя, виокремлюють таку її складову, як естетична культура. Існуючі на сьогодні визначення культури дозволяють сформулювати й сутність естетичної культури: естетична культура — процес і результат людської діяльності, спрямованої на формування та піднесення духовних потреб суспіль­ства, групи людей, націй, народів, окремої людини в створенні, роз­повсюдженні, споживанні, обміні, збереженні цінностей, які за­карбовують емоційно-почуттєвий, духовно-ціннісний досвід люд­ства, зокрема загальнолюдський ідеал краси.

Виходячи з цього, неважко виявити структуру естетичної куль­тури. Вона об’єднує такі органічно поєднані складові:

-   людина, котра є носієм естетичної свідомості і здатна здійснюва­ти специфічний вид суто людської діяльності — естетичну діяль­ність;

-   результати естетичної діяльності людини, людства — естетичні цінності, що присутні в природному, суспільному середовищі та при­таманні безпосередньо самій людині і людству.

Таким чином, естетична культура створюється, формується зав­дяки естетичній діяльності людини, групи людей, народу, нації, сус­пільства, які водночас виступають її об’єктом.

Цінності естетичної культури існують у двох формах — пред­метній та особистісній. Предметна форма — естетична діяльність у всьому багатстві її форм та її наочно виявлені результати. Особис- тісна форма естетичної культури невід’ємна від людини і людства, пов’язана з їхніми здібностями, потребами, смаками, ідеалами, почут­тями, оцінками тощо, які в подальшому реалізуються в естетичній діяльності.

Естетична культура може бути виявлена як у матеріальній, так і духовній сферах життя. Саме тому вона забезпечує одухотворення результатів матеріальної і духовної діяльності, втілення в них естетич­них ідеалів, уподобань, уявлень про досконале, прекрасне, насичене красою життя.

Носіями естетичної культури, її суб’єктами в будь-який час ви­ступають: людство в цілому, суспільство, група людей, людина. Тому можна говорити про існування естетичної культури людства, суспіль­ства, соціальної групи, народу, нації та окремої людини.

Естетична культура людства обумовлена станом його емоційно- почуттєвого світу, спрямованістю цього світу на побудову життя за законами міри, гармонії та краси.

У системі естетичної культури значне місце посідає естетич­на культура особистості. Вона розкривається через естетичні почуття і прагнення, смаки та ідеали, судження та оцінки, по­треби в естетичній діяльності.

Естетична культура на всіх рівнях виявляється через вміння від­чувати, створювати, поширювати естетичні цінності. Вона сприяє становленню єдності людини з оточуючим світом, природним і соці­альним, її єдності із самою собою. Саме естетична культура забезпечує реалізацію творчих начал людини в різноманітних видах її діяльності, починаючи від побутової й закінчуючи професійною.

Отже, естетична культура сприяє гармонізації взаємин людини- фахівця з природним та соціальним середовищем, а головне, забез­печує гармонізацію спілкування з іншими людьми.

Естетичне виховання — формування в особистості здатності сприймати і перетворювати дійсність за законами краси в усіх сферах діяльності.

Спрямоване воно на формування в людини гуманістичних якостей, здатності відчувати і розуміти красу, жити за її законами.