- •31. Політична діяльність особистості: сутність, мотиви, механізми реалізації. Типологія політичної поведінки особи. Конформізм і нонконформізм.
- •32. Політична участь та політичне функціонування. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •33. Політична культура суспільства. Сутність, функції, структура.
- •34. Типологія політичних культур.
- •35. Політична свідомість, її структура, функції, типи. Політична психологія як складова політичної свідомості.
- •36. Політична ідеологія: поняття, рівні реалізації та роль у функціонуванні політичних режимів. Десюст де трасі – французький філософ та економіст. Вперше вжив термін “ідеологія” у 1796 р.
- •Суспільно-політичні організації, рухи та об’єднання. Лобізм.
- •Політичне лідерство. Типологія. Функції політичних лідерів.
- •Сутність, функції і типологія політичних еліт. Класичні та сучасні концепції політичних еліт.
- •Держава: основні ознаки і функції. Функціональні моделі держави.
- •Держава: основні підходи до розуміння та теорії походження. Монархічна форма правління.
- •46. Президентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Суперпрезидентська республіка.
- •47. Парламентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Змішані форми республіканського правління.
- •48. Форми державного устрою
- •49. Вибори як механізм сучасної демократії. Сутність референдуму.
- •50. Виборче право в сучасних демократіях. Основні принципи сучасного виборчого права.
- •51. Теория представительства. Модели представительства.
- •52. Современные избирательные системы. Анализ мажоритарной избирательной системы.
- •53. Современные избирательные системы. Анализ пропорциональной избирательной системы.
- •54. Мировая политика и международные отношения. Основные подходы к пониманию сущности мировой политики.
- •55. Внутренняя и внешняя политика государства: связь, механизмы формирования и реализации.
- •Інституціалізація міжнародної політики. Оон та її роль у міжнародних відносинах держав.
- •Геополітика, її категоріальний апарат та закони.
- •Основні геополітичні школи: континентально-європейська геополітика, її історія та сучасність.
- •Основні геополітичні школи: англосаксонська геополітика, її історія та сучасність.
- •Особливості сучасної геополітики. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації.
32. Політична участь та політичне функціонування. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
ПОЛІТИЧНЕ ФУНКЦІОНУВАННЯ – забезпечення участі політичних інституцій (державних установ, політичних партій, громадських організацій) в управлінні спільними справами.
ПОЛІТИЧНА УЧАСТЬ – добровільна діяльність, завдяки якій члени суспільства беруть участь у виборі правителів і, прямо чи опосередковано, у формуванні державної політики.
Політична позиція – це індивідуальне явище, яке дозволяє зрозуміти мотиви індивідуальної політичної поведінки. Вона не піддається безпосередньому спостереженню. Спостерігати можна лише її зовнішні прояви, зокрема політичну поведінку та політичну діяльність особистості. Носіями політичної діяльності є перш за все політичні організації, об'єднання, а також особи, які отримали владні повноваження від населення в результаті обрання. Участь рядових громадян у політиці зводиться, як правило, до регулярної підтримки повноважень представницьких органів.
Політична позиція особи включає:
1) емоційне ставлення до політичних процесів і явищ;
2) переконання стосовно політичних норм і цінностей;
3) схильність до політичної діяльності відповідного напрямку.
Пасивність в політиці зумовлюється низьким рівнем соціального, інтелектуального, психологічного розвитку людини; діями влади по усуненню людей від участі в політиці; свідомою відмовою внаслідок негативного ставлення до політичної системи, розчаруванням людей у політиці як суспільній сфері, відмовою внаслідок відсутності зв’язку між реалізацією інтересів людини та будь-якою формою політичної участі. Та такі прояви відчуження як конформізм (пристосовництво, пасивне беззаперечне прийняття існуючих порядків), соціальна апатія, абсентеїзм (ухилення виборців від участі в голосуванні на виборах парламенту, президента, місцевих органів влади тощо)
33. Політична культура суспільства. Сутність, функції, структура.
Поняття «політична культура» уперше ввів у науку відомий мислитель епохи Просвітництва І. Г. Гердер
У світі політики політична культура займає особливе місце, адже без неї неможливі політичне й цивільне життя суспільства, політичні відносини в окремих державах і в усьому світовому співтоваристві. Від рівня й типу політичної культури багато в чому залежать також форми, способи й масштаби політичної участі й політичної поведінки особистостей, характер політичних дій.
Політична культура – один з найважливіших елементів політичної системи суспільства. Вона, віддзеркалюючи політичну компетентність громадян, громадсько-політичних діячів, чинить вкрай важливий вплив на формування й функціонування політичних інститутів. Політична культура – складне й багатогранне явище, що має тривалу історію, але й дотепер точаться дискусії навколо певних його аспектів. Поява терміну зобов’язана німецькому філософу-просвітителю І. Гердеру, який вперше ввів у науковий обіг у ХVIII ст. Концептуалізація ж політичної культури відбулася в 60-і рр. XX ст. американськими політологами Г. Алмондом, С. Вербою, Л. Паєм й ін. Існує два підходи щодо тлумачення політичної культури: 1) політична культура є сукупністю політичних позицій і орієнтацій учасників певної політичної системи; 2) політична культура визначається через політичну поведінку суб’єктів політики.
Абсолютизація обох поглядів страждає однобічністю, тому поєднання обох поглядів дає певний оптимум. Для більш ґрунтовного розуміння політичної культури слід розглянути її структуру, до якої входять передусім: політичні знання та досвід, політична свідомість і політична поведінка.
Елементи політичної свідомості: політичні знання (знання людей про політику, про політичну систему, про різні політичні ідеології, про процедури участі громадян у політичному процесі й т.п.), політичні цінності (етичні й нормативні судження про політичне життя, про політичні цілі, на реалізацію яких спрямована політична діяльність; це законність і порядок, стабільність системи, соціальна справедливість й ін.), політичні переконання (формуються на основі знань і цінностей і виражаються в уявленнях людей про те, якою повинна бути політична система), політичні орієнтації й установки.
Функції політичної культури: 1) пізнавальна (формування у громадян необхідних суспільно-політичних знань, поглядів, переконань і політичної компетентності; 2) нормативно-ціннісна (формування й закріплення в суспільній свідомості необхідних політичних цінностей, установок, цілей, мотивів і норм поводження; 3) інтегративна (досягнення на базі загальноприйнятих політико-культурних цінностей згоди в рамках існуючої політичної системи й обраного суспільством політичного ладу, стабілізуючи тим самим політичне життя й сприяючи підвищенню ефективності керування; 4) комунікативна (дозволяє встановити зв’язок між учасниками політичного процесу, а також передавати елементи політичної культури від покоління до покоління й накопичувати політичний досвід; 5) виховна (формує в громадян політичну свідомість і навички політичної діяльності, адекватні даній політичній системі.
