56. Особливості сучасної геополітики. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації.

Аналіз основних тенденцій розвитку сучасної геополітичної ситуації свідчить, що формується нова багатополярна модель світового устрою, в межах якої поряд зі США з’являються нові центри сили, в т. ч. КНР, ЄС, Індія, Бразилія, Росія тощо. Власні інтереси кожної з цих країн не співпадають у політичній, економічній, безпековій та інших сферах, що призводить до протистояння між ними і на світовому, і на регіональному рівнях, і як наслідок — до посилення світової нестабільності, розв’язання війн чи збройних конфліктів. При цьому спостерігається і зниження ефективності діяльності провідних міжнародних організацій, в т. ч. ООН та ОБСЄ, в політичному врегулюванні існуючих у безпековій сфері проблем. Про це свідчать військові конфлікти в Афганістані, Іраку, Лівії та Грузії, а також розвиток подій довкола Сирії та Ірану.

Глобалізація (франц. global – загальний, всесвітній) –1) комплексне геополітичне, геоекономічне і геокультурне явище, яке впливає на всі сторони життєдіяльності національних держав; 2) новий етап суспільного розвитку, який характеризується поширенням взаємозалежності між країнами в економічній, політичній і культурній сферах; 3) історичний процес зближення націй і народів, між якими поступово стираються традиційні кордони і людство починає усвідомлювати свою цілісність. Глобальні проблеми сучасності — це проблеми, які є загальносвітовими, такими, що зачіпають інтереси усіх держав і націй, класів, соціальних груп, політичних партій, кожної людини зокрема. Фактично, це сукупність суперечливих процесів, які становлять зміст сучасної кризи світової цивілізації. Ці проблеми створюють загрозу розвиткові і навіть існуванню всіх країн світу і потребують для відвернення цих катастрофічних наслідків спільних зусиль

Зрештою, таке поглиблення процесів глобалізації так чи інакше спонукає провідні країни до певних компромісів задля розв’язання глобальних проблем світової безпеки. Прикладом такого компромісу може бути укладення США та Російською Федерацією Договору СНО-3, що передбачає подальший контроль та запровадження обмежень на стратегічні ядерні озброєння.

Щодо розширення фінансово — економічних та торговельних зв’язків між різними країнами, розвитку глобальних транспортних мереж та телекомунікаційних систем, то все це сприяє, з одного боку, зростанню світової економіки, а з іншого — створенню передумов для виникнення масштабних фінансово — економічних криз. Остання з таких розпочалась у 2008 році та донині негативно позначається на економічному стані більшості країн.

Головною рушійною силою у вищенаведених процесах і надалі залишаються США, яким притаманна досить ефективна політика зі збереження та посилення своїх геополітичних позицій, усупереч існуючим власним проблемам (в т. ч. погіршенню стану американської економіки через світову фінансово — економічну кризу, ускладненню відносин з союзниками по НАТО, розтягуванню у часі військової операції в Афганістані). Про це свідчить низка стратегічних заходів США, які, за своїми результатами, можна порівнювати з наслідками Другої світової війни чи розпаду СРСР. Так, протягом останнього часу Сполученим Штатам Америки вдалося досягти низки революційних зрушень у найбільш важливих сферах, що стосуються їхніх національних інтересів, а саме:

військовій та військово-технічній — внаслідок реалізації принципово нових концепцій ведення бойових дій (зокрема мережоцентричних, повітряно-космічних, кібернетичних тощо), а також розробки та взяття на озброєння новітніх зразків озброєння, військової техніки, що за своїми характеристиками набагато випереджають зброю та техніку ймовірних супротивників, разом з новими бойовими космічними системами багаторазового використання, системами високоточної зброї, лазерними ударними комплексами, роботизованими та безпілотними апаратами, багатофункціональними літаками 5-го покоління, стаціонарними та мобільними засобами протиракетної оборони тощо;

енергетичній — шляхом розробки та масового впровадження нових енергетичних технологій, в т.ч.: видобування сланцевих вуглеводнів; переходом до гнучкої системи виробництва, транспортування та використання скрапленого газу замість жорстких стаціонарних мереж магістральних трубопроводів; енергозбереження та застосування відновлювальних і нетрадиційних джерел енергії;

інформаційній — за допомогою якісного стрибка у розвитку телекомунікаційних та кібернетичних технологій, що надало можливість Сполученим Штатам Америки відчутно посилити свій вплив на інші країни, зокрема на їх керівництво, оперативно організовувати та підтримувати масові соціальні заворушення, а також перешкоджати роботі державних, військових і промислових систем автоматизованого управління і зв’язку.

Загалом, Сполученим Штатам Америки вдалося суттєво зміцнити і власну безпеку (в т. ч. військову, економічну та інформаційну), і посилити наступальні можливості щодо досягнення своїх геополітичних цілей. На цьому етапі до таких цілей відносяться заходи з закріплення здобутків, отриманих США у «холодній війні», подальше зміцнення своїх лідерських позицій, а також нейтралізація викликів і загроз з боку потенційних супротивників чи геополітичних суперників.

Тут основні зусилля США концентруються на наступних основних напрямах:

забезпечення політичної, економічної та військової присутності США у ключових регіонах світу;

стримування економічного, військового та політичного зростання інших силових центрів, насамперед КНР та Європейського Союзу;

подальше послаблення ролі Росії та обмеження її геополітичного впливу, недопущення відновлення Російської Федерації як потужної світової держави.

Згідно з низкою оцінок (разом із західними експертами), на цьому етапі одним із способів досягнення бажаного є реалізація Сполученими Штатами Америки так званої стратегії «керованих криз та конфліктів» у світових регіонах, для чого активно залучаються також і американські союзники та партнери, у яких є власні регіональні інтереси. Такими союзниками та партнерами США вважаються країни-члени НАТО, а також сунітські країни Близького Сходу.