- •31. Політична діяльність особистості: сутність, мотиви, механізми реалізації. Типологія політичної поведінки особи. Конформізм і нонконформізм.
- •32. Політична участь та політичне функціонування. Політична позиція особи. Причини політичної пасивності й аполітичності громадян.
- •33. Політична культура суспільства. Сутність, функції, структура.
- •34. Типологія політичних культур.
- •35. Політична свідомість, її структура, функції, типи. Політична психологія як складова політичної свідомості.
- •36. Політична ідеологія: поняття, рівні реалізації та роль у функціонуванні політичних режимів. Десюст де трасі – французький філософ та економіст. Вперше вжив термін “ідеологія” у 1796 р.
- •Суспільно-політичні організації, рухи та об’єднання. Лобізм.
- •Політичне лідерство. Типологія. Функції політичних лідерів.
- •Сутність, функції і типологія політичних еліт. Класичні та сучасні концепції політичних еліт.
- •Держава: основні ознаки і функції. Функціональні моделі держави.
- •Держава: основні підходи до розуміння та теорії походження. Монархічна форма правління.
- •46. Президентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Суперпрезидентська республіка.
- •47. Парламентська форма правління: сутність, переваги і недоліки. Змішані форми республіканського правління.
- •48. Форми державного устрою
- •49. Вибори як механізм сучасної демократії. Сутність референдуму.
- •50. Виборче право в сучасних демократіях. Основні принципи сучасного виборчого права.
- •51. Теория представительства. Модели представительства.
- •52. Современные избирательные системы. Анализ мажоритарной избирательной системы.
- •53. Современные избирательные системы. Анализ пропорциональной избирательной системы.
- •54. Мировая политика и международные отношения. Основные подходы к пониманию сущности мировой политики.
- •55. Внутренняя и внешняя политика государства: связь, механизмы формирования и реализации.
- •Інституціалізація міжнародної політики. Оон та її роль у міжнародних відносинах держав.
- •Геополітика, її категоріальний апарат та закони.
- •Основні геополітичні школи: континентально-європейська геополітика, її історія та сучасність.
- •Основні геополітичні школи: англосаксонська геополітика, її історія та сучасність.
- •Особливості сучасної геополітики. Глобалізація. Тенденції і напрямки сучасної глобалізації.
Основні геополітичні школи: континентально-європейська геополітика, її історія та сучасність.
Порівняльний аналіз провідних геополітичних шкіл сучасності необхідно почати з розгляду континентальної геополітики, оскільки саме в континентальній Європі відбувалися формування та інституціоналізація геополітики як науки. У працях європейських геополітиків кінця XIX - початку XX століття Ф. Ратцеля, Р. Челлена, Л. Ранці, Ф. Науманна були закладені основні ідеї континентальної школи: теорія "життєвого простору", концепція "світової держави", закони територіальної експансії, ідея "серединної Європи", концепція "континентального держави", ідея континентального блоку держав.
З самого початку свого становлення континентальна школа заявила про свою прихильність до ідеї нації і національного простору. Якщо англо-американські геополітики у своїх концепціях спиралися переважно на інтуїції культурно нейтрального простору, то для європейських вчених простір володіло культурною значущістю. Культуроцентризм європейської геополітики був заснований на ідеї нерозривного зв'язку віри, ґрунту і крові. Звідси впевненість в тому, що кожен народ створює свою унікальну територіальну концепцію. В цьому сенсі для європейських геополітиків проблема єдності геополітичного простору явилася значно складнішим, ніж для англо-американських дослідників, відданих ідеї культурного униформизма світу.
При всьому розмаїтті європейських геополітичних концепцій, серед яких є і проатлантическая, і мондиал стікаючи, центральною ідеєю європейської школи є концепція континентального блоку. На різних етапах європейської історії ця ідея набувала специфічні конкретно-історичні риси: "країни Осі" (Р. Челлен), "серединна Європа" (Ф. Науманн), "блок Берлін - Москва - Токіо" (К. Хаусхофер), "Європа від Дубліна до Владивостока" (Ж. Тириар).
Пріоритетну увагу до питань континентального будівництва та континентальної політики характерно для всіх великих геополітиків Європи XIX-XX ст. В певному сенсі це було відповіддю на жорстку формулу альтернативної англо-американської школи "політику анаконди". Європейців по-справжньому лякала ця дуже неприємна аналогія геополітичної стратегії атлантистів з діями анаконди: гігантська, здатна задушити змія до тих пір обвиває інша жива істота, поки не переламає йому всі кістки, не даючи своїй жертві вільно дихати. Європейські геополітики уявляли собі опинилася перед такою загрозою просторове тіло Старого Світу і будували у відповідь плани по створенню потужних континентальних союзів, здатних розірвати кільця "анаконди". Звідси - відомий геополітичне пророцтво, яке невпинно повторювали європейці від Гомера до Карла Хаусхофера: "...той день, коли Німеччина, Росія і Японія об'єднаються, буде днем, що визначає долю англомовної світової держави, загибеллю богів". Пророцтво це досі не збулося, але привид континентального блоку все ще бродить по Європі...
Для сучасної континентальної геополітики характерний пошук нових ідей геополітичної ідентифікації об'єднаної Європи. Цей пошук йде під невсипущим контролем американської гегемонії, проте відвертий конфлікт з приводу ситуації в Іраку між лідерами Євросоюзу - Німеччиною і Францією, з одного боку, і США - з інший, дозволяє припустити, що європейська геополітика виходить на новий рівень осмислення свого геополітичного курсу.
Від геополітичного вектора об'єднаної Європи багато в чому залежить міжнародна стабільність у всьому світі, і це добре розуміють багато європейських геополітики, прихильні ідеї прагматизму і консенсусу. Послідовні етапи розширення Європейського Союзу на початку нового століття поставили перед європейськими лідерами цілий ряд питань, пошук відповіді на які багато в чому визначить майбутнє європейської геополітики XXI століття.
