5. Правопорушення

Поведінка людей у суспільстві, врегульована нормами права, може бути правомірною і неправомірною (протиправною).

Правомірна поведінка – це така поведінка, що відповідає вимогам права. Протилежністю правомірної поведінки є поведінка неправомірна, або правопорушення, яким визнається винна протиправна поведінка деліктоздатної особи, що тягне за собою юридичну відповідальність.

Правопорушення зазвичай поділяють на види у залежності від ступеня суспільної небезпеки. За цим критерієм розрізняються злочини і проступки.

ЗЛОЧИН – це винне протиправне діяння, що порушує норми кримінального права і наносить шкоду найбільш важливим суспі-льним відносинам. Злочини – найтяжчий вид правопорушень, тому їх вчинення тягне застосування кримінального покарання.

ПРОСТУПКИ – це всі інші правопору-шення, не визнані злочинами. Вони характе-ризуються меншим ступенем суспільної небез-печності. Залежно від того, у якій сфері життя були вчинені проступки, виділяють цивільні, адміністративні та дисциплінарні проступки.

Для вирішення питання, чи вчинила особа певне протиправне діяння, юристи винайшли модель юридичного складу правопорушення. Знання про такий юридичний склад застосовуються при кваліфікації правопорушень: якщо який-небудь з елементів відсутній, немає і самого правопорушення.

Склад правопорушення

Об’єкт правопору-шення – це охороню-вані правом суспільні відносини, яким нано-ситься шкода.

Об’єктом правопору-шення не є викрадені речі, заборговані гроші чи підроблені докумен-ти. Ним завжди виступає порушене суб’єктивне право: право власника на володіння майном, право кредитора чи продавця на одержання грошей, право держави на здій-снення державного упра-вління тощо.

Об’єктивну сторону правопорушення скла-дають ті елементи про-типравної поведінки, що характеризують її зо-внішній прояв.

Обов’язковими ознаками об’єктивної сторони є саме діяння, його шкід-ливі наслідки та причин-ний зв’язок між діянням і наслідками.

До факультативних ознак об’єктивної сторо-ни зазвичай відносять місце, час, спосіб та об-становку.

Суб’єкт правопору-шення – це особа, що його вчинила. Таким суб’єктом може бути тільки психічно здорова людина, яка досягла встановленого віку при-тягнення до відповідаль-ності. Цивільну та адміністративну відпові-дальність можуть нести не тільки фізичні особи, але й організації.

Суб’єктивна сторона правопору-шення розкриває психічне відношення суб’єкта до вчиненого діяння та його наслідків, вказує на спрямованість волі правопорушника. До ознак суб’єктивної сторони відносяться: вина, мотив і мета.

Вина – основна ознака суб’єктивної сторони правопорушення. За відсутності вини, тобто без усвідомлення протиправного характеру своєї поведінки, не буде і правопорушення.

За умисної вини (умислу) особа усвідомлює протиправний характер свого діяння, передбачає його шкідливі наслідки і бажає або свідомо допускає їх настання.

Необережність характеризується тим, що особа передбачає можливі шкідливі наслідки свого діяння, але легковажно розраховує, що зможе їм запобігти, або не передбачає їх, але повинна була й могла їх передбачати.

Особа підлягає більш суворому покаранню за умисні правопорушення.