2. Поняття та ознаки права

Одне з соціальних призначень держави полягає у регулюванні відносин у суспільстві. Держава регулює такі відносини за допомогою певних правил поведінки загального характеру, які прийнято називати нормами права. Сукупність таких норм і становить право відповідної держави.

ОЗНАКИ ПРАВА:

1. Нормативність. Право складається з норм – правил поведінки загального характеру, що регулюють суспільні відносини. «Norma» у перекладі з латинського означає «зразок», а нормативне регулювання за своєю сутністю є встановленням загальних правил поведінки, які повинні застосовуватись у разі настання певних життєвих обставин. Право як регулятивна система складається з дозволів («можна»), заборон («не можна») і зобов’язань («потрібно»), що визначають загальні межі поведінки суб’єкта.

2. Формальна визначеність. Право – система формально визначених норм, тобто таких, у яких чітко визначається воля держави. Як правило, формальна визначеність забезпечується за рахунок фіксації норм у нормативних актах, адже ще з найдавніших часів правителі прагнули до чіткого зовнішнього вираження своїх офіційних велінь і, як правило, – до ознайомлення з ними населення. Так, закони царя Хамурапі були вибиті клинописом на базальтовому стовпі.

3. Системність. Право – це не просто сукупність норм, а визначена їхня система. Тільки в системі, у взаємозв’язку правові норми можуть виявити свої регулюючі властивості. Чим краща узгодженість правових приписів, тим ефективніше право.

4. Санкціонованість державою. Право встановлюється державними органами. Кожен державний орган у межах своєї компетенції видає нормативні акти, в яких містяться норми права. Це не єдиний, але найбільш характерний спосіб встановлення права.

5. Обов’язковість. Право обов’язкове для виконання тими громадянами, організаціям чи органами держави, яким воно адресовано. У загальнообов’язковості офіційних розпоряджень виявляється суверенітет держави.

6. Забезпеченість силою державного примусу. Реалізація права гарантована державою. Більшість правових норм дотримується і виконується добровільно, однак за кожною нормою потенційно існує можливість державного примусу до виконання і відповідальність за її порушення. Ї

7. ПРАВО – це система загальнообов’язкових, формально визначених норм, що встановлюються і забезпечуються державою та спрямовуються на врегулювання суспільних відносин. Сутність права, як і сутність держави, полягає у його соціальному призначенні – регулюванні суспільних відносин та організації управління суспільством.

   Динамізм. Право з розвитком суспільства не залишається незмінним, вводяться нові правові норми, скасовуються старі, багато розпоряджень згодом переоформлюються, викладаються інакше, по-іншому групуються (наприклад, під час кодифікації).

3. Джерела права

Джерела права - це способи вираження та закріплення правових норм. До джерел права відносять: правовий звичай, судовий чи адміністративний прецедент, нормативний договір , нормативно-правовий акт

ПРАВОВИЙ ЗВИЧАЙ – це правило поведінки, що склалося внаслідок фактичного його застосування протягом тривалого часу, ніде в офіційних документах не записане, але визнане державою.

Звичай – основна форма регулювання поведінки в додержавному суспільстві, в умовах родового ладу. Величезне значення як джерела права йому приділялося і при феодалізмі. Перші правові пам’ятки складалися головним чином зі звичаїв. З розвитком правотворчої діяльності держави звичаєве право в значній частині поглинається писаним правом. Прикладом застосування звичаю у національному праві є стаття 35 Сімейного кодексу України: «...наречена, наречений мають право приєднати до свого прізвища прізвище нареченого, нареченої... Складення більше двох прізвищ не допускається, якщо інше не випливає із звичаю національної меншини, до якої належить наречена і (або) наречений» Як зрозуміти дану норму? Про який конкретно звичай йдеться? Як його можна застосувати?

СУДОВИЙ ПРЕЦЕДЕНТ – це рішення по конкретній справі, що є обов’язковим для судів тієї ж чи нижчої інстанції при вирішенні аналогічних справ або виступає зразком тлумачення закону (прецедент тлумачення) як одне з основних джерел права, він застосовується лише в країнах англо-американської правової сім’ї (Великобританія, США, Австралія та ін.)

НОРМАТИВНИЙ ДОГОВІР – це угода між двома і більше суб'єктами, що встановлює правові норми, обов'язкові для визначеного кола осіб і розраховані на багатократне застосування.

Нормативні договори виступають основним джерелом міжнародного права. Застосовуються вони також і в конституційному, цивільному, трудовому та деяких інших галузях права. Наприклад, індивідуально-правові договори: договір позики, договір купівлі-продажу, трудовий договір, шлюбний контракт та інші.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ (НПА) – це акт правотворчої діяльності компетентних державних органів, що встановлює, змінює чи скасовує норми права

У нашій правовій системі НПА є основним джерелом права. НПА поділяють на закони та підзаконні нормативно-правові акти.

Закони – це нормативно-правові акти, що видаються законодавчими органами (у нашій державі – Верховною Радою України), мають вищу юридичну силу:

• ніхто, крім органів законодавчої влади, не може приймати закони, змінювати чи скасовувати їх

• лише Конституційний Суд України може визнати закон України чи його окреме положення неконституційним

• усі інші нормативно-правові акти повинні видаватися відповідно до законів

• у разі колізій між нормами закону і підзаконного нормативно-правового акту діють норми закону.

Підзаконні нормативно-правові акти – результат нормотворчої діяльності компетентних органів держави (їх посадових осіб) та уповноважених на те державою громадських об’єднань. Такі акти зазвичай розвивають чи деталізують окремі положення законів

Це акти Прези­дента України, уряду, центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів і посадових осіб місцевого самоврядування (укази, постанови, накази, роз­порядження, рішення, статути, правила та ін.)

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з моменту опублікування, а інші акти – з моменту опублікування. Проте можливі й інші варіанти набрання чинності нормативно-правовими актами. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем.