4. Форма держави

Форма держави дозволяє відповісти на наступні питання:

1. хто править у державі, як організована державна влада, які державні органи діють, який порядок їх утворення, як розподілені повноваження між ними (форма правління);

2. які діють принципи територіальної організації населення, який характер взаємин між державою в цілому та її складовими територіальними частинами (форма державного устрою);

3. за допомогою яких прийомів, засобів і методів здійснюється державна влада, як і ступінь участі населення в управлінні справами держави (політичний режим).

ФОРМА ДЕРЖАВИ – містить у собі три взаємозалежних елементи: форму державного правління, форму державного устрою і форму державного режиму.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО ПРАВЛІННЯ визначає структуру вищих органів державної влади, порядок їх створення і розподіл повноважень між ними. Виділяють дві форми правління: монархію та республіку.

Монархія – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється одноособово і, як правило, переходить у спадщину.

Республіка – це така форма правління, за якої верховна влада здійснюється органами, обраними населенням на певний строк.

Види монархії: абсолютна, конституційна

Види республіки: президентська, парламентська, змішана

Абсолютна (необмежена) монархія – форма правління, за якої верховна державна влада за законом цілком належить одній особі. Характерні риси: ліквідація чи повний занепад станових представницьких установ, юридично необмежена влада монарха, наявність у його безпосередньому підпорядкуванні та розпорядженні постійної армії, поліції і розвинутого бюрократичного апарату. Яскравим прикладом абсолютної монархії була Франція за часів Людовика XIV (1638-1715). Його правління - апогей французького абсолютизму (легенда приписує Людовику XIV вираз: «Держава - це я»). Проте численні війни, значні витрати королівського двору, високі податки викликали народні повстання, а відтак і повалення абсолютизму.

Конституційна (обмежена) монархія – влада монарха значно обмежена представницьким органом. Зазвичай таке обмеження визначається конституцією, затверджуваною парламентом. Монарх при цьому не в праві змінити основний закон. Конституційна монархія буває парламентською (Великобританія, Бельгія, Данія). та дуалістичною (державна влада носить подвійний характер: юридично і фактично розділена між урядом, який формує монарх, та парламентом. Уряд у дуалістичних монархіях формується незалежно від партійного складу в парламенті і не відповідальний перед ним. Подібна форма правління існувала в кайзерівській Німеччині (1871-1918), Королівство Марокко – конституційна монархія. Глава держави – король. Законодавчий орган – палата представників.

У деяких державах монарх очолює не тільки світське, але й релігійне управління країною. Такі монархії називаються теократичними (Саудівська Аравія).

Парламентська республіка – верховна роль в організації державного життя належить парламенту. (Австрія, Швейцарія, Ісландія, Ірландія). Уряд формується парламентським шляхом з кола депутатів, що належать до партій, які володіють більшістю голосів у парламенті. Уряд залишається при владі доти, поки в парламенті має підтримку більшості. Глава держави в подібних республіках вибирається парламентом або спеціально утвореною парламентською колегією.

Президентська республіка – повноваження глави держави і глави уряду поєднуються у руках президента. (США, Російська Федерація). Характерні риси: позапарламентський метод обрання президента та формування уряду, відповідальність уряду виключно перед президентом, ширші, ніж у парламентарній республіці, повноваження глави держави

Змішаною республікою є держава, у якій поєднуються риси президентської та парламентської республіки. Президент обирається народом, проте не має значних повноважень.

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО УСТРОЮ – це національна та адміністративно-територіальна будова держави, що розкриває характер взаємин між її складовими частинами, центральними і місцевими органами державного управління та влади.

Унітарна держава – це єдине, цілісне державне утворення, адміністративно-територіальні одиниці якого підкоряються центральним органам влади і не володіють ознаками суверенітету (Франція, Туреччина, Японія, Фінляндія, Україна.)

Федерація – це добровільне об’єднання відносно самостійних державних утворень в одну союзну державу (США, Бразилія, ФРН, Російська Федерація )

Конфедерація – це юридичний союз суверенних держав, створений для забезпечення їхніх загальних інтересів (Німецький союз (1815-1867), Швейцарський союз (1815-1848), США на початковому етапі заснування, Європейський Союз.)

Характерні риси

Характерні риси унітарної держави:

• єдині, загальні для всієї країни вищі виконавчі, представницькі та судові органи

• одну конституцію, єдину систему законодавства, єдине громадянство

• відсутність державного суверенітету у складових частини держави (областей, округів, провінцій, графств)

• усі зовнішні міждержавні зносини здійснюють центральні органи, які офіційно представляють країну на міжнародній арені.

Характерні риси федерації:

• територія федерації складається з територій її окремих суб’єктів: штатів, республік

• верховна виконавча, законодавча і судова влада належить федеральним державним органам, хоча суб’єкти федерації мають право прийняття власної конституції, мають свої вищі виконавчі, законодавчі і судові органи

• існує союзне громадянство та громадянство федеральних одиниць

• у парламенті є палата, що представляє інтереси членів федерації

• зовнішньополітичну діяльність тут здійснюють союзні органи, які офіційно представляють федерацію у міждержавних відносинах.

Російська Федерація — приклад федеративної держави. До її складу входять 85 суб’єктів  федерації: республіки, краї, області , міста федерального значення Москва та Санкт-Петербург, автономна область та автономні округи.

Характерні риси конфедерації:

• на відміну від федерації, не має своїх загальних законодавчих, виконавчих і судових органів

• не має єдиної армії, єдиної системи податків, єдиного державного бюджету

• зберігає громадянство держав-суб’єктів

ФОРМА ДЕРЖАВНОГО РЕЖИМУ – це сукупність методів здійснення влади державою. Державні режими можуть бути демократичними та недемократичними (тоталітарними, авторитарними).

Демократичний режим має такі ознаки:

• базується на законах, що відображають об’єктивні потреби розвитку особистості та суспільства

• основними принципами діяльності державної влади визнаються плюралізм думок та свобода слова

• реально забезпечуються права і свободи громадян

• реалізується ефективна система контролю населенням державної влади

• гарантується незалежне правосуддя.

Ознаки недемократичному режиму:

• тотальний контроль держави над усіма сферами громадського життя: економікою, політикою, ідеологією, соціальним і культурним життям

• одержавлення усіх суспільних організацій

• позбавлення людини більшості суб’єктив-них прав (хоча формально вони можуть проголошуватися)

• порушення законності, ліквідація правових засад суспільного життя

• мілітаризація громадянського життя

• ігнорування інтересів національних меншин

• відсутність свободи релігійних переконань.