5. Піднесення національних рухів в союзних республіках срср у 1985-1991 рр.

22 січня Борис Єльцин рішуче засудив застосування сили у Прибалтиці, Цей політичний діяч для більшості співвітчизників тоді став харизматичною особистістю. Його лідерство, боротьба проти М. Горбачова і комуністичного диктату, починаючи з літа 1990 р., відіграли роль каталізатора для розвалу радянської системи. У травні 1990 р. Б. Єльцина обрали головою Президії нової Верховної Ради Російської Федерації. Він переконав парламент проголосувати 8 червня за декларацію про суверенітет Росії як засіб передачі влади від центру їй та іншим республікам. Протягом наступних тижнів усі вони ухвалили подібні декларації. Цей період одержав назву "парад суверенітетів" 12 червня 1991 р. на перших всенародних виборах президента РРФСР вже у першому турі з 57,3 % голосів виборців переміг головний опонент М. Горбачова. Перемога Б. Єльцина також означала поразку комуністичної партії, зі спаду якої протягом попередніх п'яти років люди масово виходили.

В Україні піднесенню визвольного руху, особливо на Західній Україні, сприяли прибалтійські події, особливо дискусія навколо радянсько-німецького договору 1939 р. Було організовано "Рух", на якому спочатку порушувалися переважно мовно-культурні проблеми. До того ж не так швидко можна було підняти населення східної та південної частин України. У білорусів вже у 1988 р. національний рух набув суттєвого значення. Приводом цих процесів стало відкриття масових поховань жертв сталінських репресій.

У Середній Азії національні та ісламські рухи залишалися прихованими, а ініціатива національного звільнення йшла від керівних кадрів. Проте у цьому регіоні було зав'язано чимало гострих міжетнічних протиріч. Вони вилилися у криваві сутички між киргизами й узбеками, погроми у Ферганській долині депортованих сюди Й. Сталіним турок-месхетинців, конфлікти у Таджикистані. Національні рухи, що охопили у 1988—1990 рр. майже усі етнічні групи СРСР, були пов'язані з низкою інших конфліктів, які накопичувалися протягом тривалого часу і врешті-решт призвели до краху Радянського Союзу.

Особливо резонансним став страйк шахтарів, передусім вугільних басейнів Донбасу, Кузбасу і Воркути, що розпочався 1 березня 1991 р. Приводом стало різке збільшення — у два — п'ять разів — цін на споживчі товари. Шахтарі вимагали не тільки збільшення заробітної плати, а й відставки М. Горбачова, розпуску Верховної Ради СРСР, націоналізації майна КПРС, реальної багатопартійності, департизації підприємств і організацій, їх вимоги підтримали сотні трудових колективів, які приєдналися до страйкарів у містах країни. Зокрема, тільки у Білорусії їх чисельність у квітні становила понад мільйон.

Союзне керівництво на чолі з М. Горбачовим намагалося зберегти єдність республік. У листопаді 1990 р. він мав проект нового союзного договору замість документів 1922 р. Пропонувалося змінити назву країни на Союз Суверенних Радянських Республік. Але за суттю реальна влада зберігалася за центром. Цей проект не підтримали республіки. Тоді 17 березня 1991 р. за ініціативою М. Горбачова проводиться референдум про збереження СРСР як "Оновленої федерації суверенних республік". Твердження було сформульовано невизначено, і йому було важко заперечувати. Грузія, Вірменія, Молдова, Латвія, Литва та Естонія відмовилися брати участь у референдумі. Більшість учасників (взяли участь дев'ять республік) висловилися на користь збереження Союзу: 76 % — "за", приблизно 22 % — "проти".

23 квітня 1991 р. М. Горбачов, який представляв союзний центр, і керівник дев'яти республік (Росія, Україна, Білорусь, Казахстан, Узбекистан, Туркменістан, Киргизстан, Таджикистан, Азербайджан) підписали документ, відомий як "Заява 9 + 1". У цьому документі декларувалися принципи нового союзного договору. Досягнута згода була найважливішою умовою припинення конфлікту між головою Верховної Ради Росії Б. Єльциним, який очолював табір реформаторів, і президентом СРСР М. Горбачовим, який прагнув зберегти рівновагу між реформаторами і консерваторами, додержуватися інтересів центру перед зростаючими вимогами республік. Укладання нового союзного договору призначили на 20 серпня 1991 р.

Політична й економічна ситуації в країні надто погіршилася. Під приводом її поліпшення група консервативно налаштованих керівників партії і держави спробувала здійснити державний переворот, аби поставити хрест на реформах і повернутися до сталінських моделей. 19—21 серпня владу намагався взяти Державний комітет із надзвичайного стану. До Москви, а також інших великих міст, включаючи і Київ, були стягнуті військові частини. Проте з самого початку путчисти зіткнулися з масовим опором громадян. У Москві його очолив Б. Єльцин, 19 серпня він видав указ, відповідно до якого декрети ДКНС були заборонені на території Росії. Після невдалої спроби заколотників захопити будинок уряду в Москві в ніч з 20 на 21 серпня стало зрозуміло, що їхня поразка неминуча. 21 серпня комітет припинив свою діяльність.

Крах путчу став потужним каталізатором розпаду СРСР. Республіки, які на той час ще залишалися у складі СРСР, почали проголошувати незалежність. 24 серпня Верховна Рада УРСР прийняла Акт про незалежність України. Цей процес завершився всеукраїнським референдумом 1 грудня, на якому 90,3 % учасників висловилися за незалежність України. Деякі аналітики вважають, що саме це фактично припинило існування СРСР. 8 грудня президенти Росії, України і Білорусі, зібравшись у Біловезькій Пущі, констатували, що "Радянський Союз більше не існує". Вони проголосили утворення Співдружності Незалежних Держав (СНД), відкритої для всіх держав колишнього СРСР. 21 грудня на зустрічі в Алма-Аті (куди, як і в Білорусь, М. Горбачова не запросили) до СНД приєдналися ще вісім республік, підтвердивши тим самим завершення існування СРСР. До складу СНД не увійшли країни Балтії та Грузія. М. Горбачову не залишилось нічого іншого, ніж у телевізійному зверненні 25 грудня оголосити про припинення виконання ним функцій президента СРСР у зв'язку зі зникненням самої держави. В той самий день в 19 год. 38 хв. на головній вежі Кремля червоний радянський прапор був спущений, а російський триколор піднятий. Росія оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу.