Розгром російських військ в ході операції «Джихад»

6 серпня 1996 року невеликий підрозділ чеченської армії чисельністю близько 1.000 солдатів увійшов до Грозного. На цей час в столиці Чечні знаходилось угруповання російських військ, що нараховувало до 20 тисяч бійців, близько 200 одиниць бронетехніки та багато іншого важкого озброєння^{[Джерело?]}. Однак незважаючи на чисельну перевагу росіян чеченцям вдалося протягом кількох годин захопити майже весь Грозний та всі його ключові об'єкти, блокувавши та оточивши при цьому російські війська. Чисельність самих чеченських військових з'єднань поволі зростала за рахунок підходу додаткових частин до Грозного та за рахунок переходу на їхній бік частин завгаєвської міліції. В цей же час чеченською армією були зайняті інші найбільші чеченські міста — Аргун, Гудермес, а згодом і Шалі. При цьому в Аргуні російські військові зуміли втримати лише будівлю військової комендатури, а Гудермес був взагалі зданий ними без бою.^[35]

В Грозному кілька груп оточених російських військових вдалися до терористичних дій і захопили в заручники 500 мирних жителів Чечні в грозненській лікарні^[36]. Натомість військове командування росіян не поспішало надавати допомогу своїм оточеним частинам в Грозному сподіваючись на те, що чеченські війська здійснили короткотерміновий рейд і незабаром підуть з міста. Лише 7 серпня відбулась спроба прориву в Грозний російської бронеколони, яка, однак, зазнавши великих втрат (в кількасот осіб) змушена була відступити. Загалом в цей період в Грозному загинуло близько 1.000 російських солдатів, тисячі здалися в полон чеченцям або були роззброєні ними^{[Джерело?]}. Лише 11 серпня одній з російських військових колон вдалося пробитись до оточених та здійснити вивіз поранених.

14 серпня все місто фактично контролювалось чеченською армією. Однак незважаючи на присутність у місті до 200 тисяч мирних жителів та присутність певної кількості російських військовослужбовців, 19 серпня російський генерал Констянтин Пуліковський заявив, що якщо чеченські війська не залишать Грозний протягом 48 годин то місто буде зрівняне з землею за допомогою стратегічних бомбардувальників (які до цього не використовувались у Чечні) та балістичних ракет. Ця заява викликала паніку в Грозному серед місцевих мешканців, які поспішили залишити місто. Однак представник президента Росії в Чеченській республіці — Олександр Лебедь, що особисто прибув до Чечні, зумів зупинити кровопролиття та розпочати мирний переговорний процес.

22 серпня Лебедь назвав ультиматум Пуликовського «поганим жартом». Зрештою після восьмигодинних переговорів Лебедя та Масхадова 31 серпня 1996 року у Хасав'юрті було укладено мирну угоду за якою російські війська повністю повинні були бути виведені з Чеченської Республіки Ічкерії до 31 грудня 1996 року, а положення про міждержавні стосунки між Чеченською республікою та Російською Федерацією відкладались до 2001 року. Отже російською стороною фактично визнавалась незалежність Чечні, а юридичне оформлення визнання її незалежності відкладалося до 2001 року.

Після цього настав період закріплення миру, протягом якого до 31 грудня 1996 року було завершено виведення всіх російських військ з території Чечні. 27 січня 1997 року в Чечні відбулись президентські і парламентські вибори. Президентом Чеченської Республіки Ічкерії став Аслан Масхадов. 12 травня 1997 року в Москві Борис Єльцин і Аслан Масхадов підписали Договір про мир і принципи взаємовідносин між Російською Федерацією і Чеченською Республікою Ічкерія, де остання визнавалась як суб'єкт міжнародного права, тобто як незалежна держава. Мирний договір остаточно закріпив воєнні і політичні результати чеченського конфлікту 1994—1996 років, в якому Росія отримала нищівну воєнну поразку.

Втрати

Згідно з офіційними російськими даними російська армія втратила убитими та зниклими близько 5.500 вояків.^[1][2] Однак на думку більшості дослідників ці дані є заниженими у багато разів. Найвірогіднішою є цифра у 20.000-50.000 убитих російських солдат, яку і називають більшість незалежних дослідників.^[5][37] Існують дані, що російське керівництво не вносило у списки втрат військовослужбовців-контрактників (яких часто набирали з безробітних та безпритульних).

Варто також відзначити, що 83 % військовослужбовців, які воювали у Чечні, походили з сільської місцевості. Загиблих з їх числа, так само як і вихованців дитячих будинків ймовірно не вносили до офіційних списків втрат, оскільки вірогідність того, що дані про них як про зниклими безвісти в Чечні дійдуть до широкої громадськості та засобів масової інформації дорівнювала нулю.^[5] Цілком вірогідно, що саме таким чином свого часу були занижені радянські втрати в Афганістані, де за деякими оцінками офіційні дані про втрати були занижені більш ніж у десять разів. За даними російського комітету солдатських матерів лише солдатів регулярних частин строкової служби (не рахуючи контрактників та частин спеціальних служб) загинуло 14.000 вояків.^[4] За чеченськими офіційними даними втрати російської армії склали до 80.000 убитими.^[3]

Втрати чеченської армії за офіційними чеченськими даними склали близько 3.000 військовослужбовців^[7], зокрема тривалий час офіційною була цифра у 3.800^[3] загиблих чеченських військовослужбовців, однак у 2000 році Аслан Масхадов заявив про 2870 загиблих.^[8] Однак варто зазначити, що ці цифри можуть враховувати не всі бойові втрати, оскільки деякі підрозділи ополчення формувались на місцях з місцевого населення, часто в ході бойових дій, і точних даних по ним офіційні представники Чеченської Республіки Ічекерії не мали. Незалежні дослідження подають втрати чеченської армії від 2.500^[38] до 4.000^[38] убитих солдатів.

Втрати серед мирного населення Чечні склали, за різними оцінками, до 120.000 убитими.^[9][37] Олександр Лебедь, який укладав Хасав'юртський мир з російського боку, свого часу заявив про 80.000-100.000 убитих мирних мешканців Чечні та 240.000 поранених.