Битва за Грозний

Докладніше: Битва за Грозний 1994-1995

Трупи російських солдатів, що загинули в Грозному під час новорічного штурму

Тисячі мирних жителів загинули під час тижневої серії масованих авіабомбувань та ракетних і артилерійських обстрілів, що передували штурму Грозного і стали наймасштабнішими з часів бомбардування Дрездена^[12] в роки Другої світової війни. В новорічну ніч з 31 грудня 1994 року на 1 січня 1995 року російське командування наважилось на потужний штурм чеченської столиці. План російського командування по захопленню Грозного полягав у тому, щоб просувати свої війська чотирма бронетанковими колонами у напрямку до Президентського палацу з подальшим його захопленням. Запорука успіху операції полягала у тому, що всі чотири колони мали досягнути Президентського палацу одночасно. Однак російські бронеколони були зупинені та блоковані чеченцями у різних районах Грозного. Бронетанкова атака, що була розрахована скоріше на досягнення залякуючого ефекту, була абсолютно безпорадною в міських умовах і зазнала краху. Чеченські вояки блокували росіян і майже без опору знищували їх, розстрілюючи бронетехніку з верхніх поверхів будинків та підвалів, а також шляхом ведення мінометного та гранатометного вогню через сусідні будівлі. Натомість неповороткі танки та бронетранспортери не мали можливості вести вогонь по верхніх поверхах будинків та по підвалах. Російські вояки, що вижили після чеченської атаки, намагались згуртуватись та відступивши зайняти кругову оборону в зайнятих ними будинках, але до 3 січня майже всі вони були знищені, а решта (яка відчувала нестачу не лише в боєприпасах, а й в їжі та навіть у питній воді) здалася в полон. Збройний опір росіян в Грозному припинився, а всі російські військові підрозділи, що увійшли до Грозного 31 грудня майже повністю загинули. Лише одиницям, з числа російських солдат, вдалося пробитися з Грозного назад. Крім особового складу була знищена також майже вся російська бронетехніка. Лише протягом новорічного штурму чеченської столиці, що тривав з 31 грудня по 3 січня, загинуло до 4.000 російських вояків^{[Джерело?]}. Аслан Масхадов заявив, що за цей час знищено близько 400 російських танків та бронетранспортерів^[26].

Слід зазначити, що російські силові міністри і виконавча влада приховували наміри штурму Грозного і запевняли суспільство і Держдуму в намірах політичного врегулювання конфлікту. Після такої тяжкої поразки, керівник прес-служби уряду Росії визнав, що російська армія під час новорічного наступу на Грозний мала втрати в живій силі і техніці. Але в той же час була поширена брехлива інформація про те, що російські війська оволоділи містом.

Чеченський хлопчик-ополченець у Грозному

Намагаючись виправдати вигадане, що видавалось за правду, російські війська відновили наступ на Грозний. Так 7 січня 1995 року російські війська провели перегрупування своїх сил і знову розпочали штурм Грозного з боку півночі і заходу в напрямку до центру міста. Угрупування «Північ» було підпорядковане генералу Л.Рохліну, угрупування «Захід» — генералу І.Бабічеву. Розпочалися кровопролитні і довготривалі бої за кожний квартал і кожний дім міста. Російські війська протягом майже двох місяців змушені були загрузнути у запеклих вуличних боях, втрачаючи тисячі бійців вбитими. Обидві сторони при цьому застосовували в місті артилерію, важкі міномети, установки залпового вогню. При цьому практично повністю руйнувалась частина міста, на яку вівся російський наступ. Це призводило до масових жертв серед мирного населення внаслідок російських масованих бомбардувань та ракетних обстрілів, в тому числі й з використанням антигуманних фосфорних бомб та термобаричних боєприпасів, що відносяться до зброї масового ураження використання якої заборонено міжнародними конвенціями. Така тактика на думку правозахисників свідомо використовувалась з метою вбивства якомога більшої кількості чеченських мирних жителів і є геноцидом. Подібний терор також використовувався для залякування цивільних чеченців.

Чеченські вояки мали перевагу над росіянами, оскільки майже всі володіли російською мовою та служили у радянській армії, однак вони були погано дисциплінованими і часто виконували накази лише своїх безпосередніх польових командирів. Тож здійснювати загальну координацію та командування чеченськими підрозділами у Грозному було нелегко. Проте командувачу оборони Грозного — Аслану Масхадову (ставка президента Джохара Дудаєва ще до початку штурму Грозного була перенесена у Шалі) це вдавалось зокрема й завдяки застосуванню військових хитрощів. 4—5 січня російським військовим частинам під командування генерала Рохліна (чисельністю близько 5.000 осіб) вдалося закріпитись у північній частині Грозного. Натомість чеченські війська розпочали відступ на південь міста. Попри це чеченцями контролювався центр міста та вся південна його частина. У цей час до Грозного підтягнулись додаткові військові частини з обох боків: чеченські добровольці та російські частини морської піхоти. 7 січня, на православне Різдво розпочинається масований штурм Президентського палацу, який обороняв гарнізон у близько 350 чеченських вояків та допоміжний підрозділ чеченської міліції чисельністю близько 150 чоловік. Протягом тривалого часу усі російські атаки були безуспішними. 9 січня росіяни пішли на військову хитрість оголосивши про припинення вогню, а вже 10 січня розпочавши важкі бомбардування та обстріли Президентського палацу. Розгорнулись важкі бої навколо палацу. 18 січня після потужних авіаційних, ракетних та артилерійських обстрілів палацу, чеченські вояки на чолі з Масхадовим (які відчували нестачу боєприпасів, продовольства та питної води) до опівночі залишили Палац і відступили на південь Грозного. Після 18 днів оборони Президентського палацу від нього лишились лише руїни.

Чеченські жінки -ополченки у Грозному

Надалі Аслан Масхадов вирішив використовувати річку Сунжа як природній оборонний рубіж. Підірвавши мости через річку чеченці тривалий час доволі ефективно використовували цей оборонний комплекс. Однак втративши багатьох солдатів на півночі Грозного росіяни зосередились на веденні артилерійського вогню по півдню чеченської столиці використовуючи понад 30.000 снарядів на день. 25 січня Джохар Дудаєв оголосив, що більше не буде звільняти російських полонених доти поки не буде укладено угоду про припинення вогню, зрештою така угода була укладена 8 лютого, після чого більшість чеченських військових підрозділів залишили Грозний відступивши на південь. 13 лютого було укладено ще одну угоду про припинення вогню, яка обмежувала використання важкої зброї — авіації та артилерії (хоча росіяни порушили і цю угоду вже 21 лютого). Загалом опір окремих чеченських підрозділів у Грозному тривав до 6 березня 1995 року.

Внаслідок бойових дій в Грозному, за оцінками російських правозахисників загинуло близько 35.000 мирних жителів з яких близько 5.000 дітей. Значна частина загиблих це етнічні росіяни, які за іронією долі, на відміну від чеченців (які могли переховуватись у тих з ким вони пов'язані родинно-племінними зв'язками), не мали де сховатись під час бомбардувань та обстрілів. За даними уповноваженого з прав людини при президенті Росії Сергія Ковальова за перші два місяці боїв загинуло 10 тисяч російських солдат (російське командування визнало втрати близько 2.000 осіб). За словами Аслана Масхадова за цей же період загинуло 12 тисяч російських вояків та 600 чеченських військовослужбовців.^[5]