6.4. Засолені ґрунти

До формації засолених та лужних належать ґрунти, в утворенні яких брали або беруть активну участь легкорозчинні солі. До легко­розчинних відносяться солі, розчинність яких перевищує розчинність гіпсу в холодній воді, тобто 2 г/л. Це, наприклад, сода - Nа₂СО₃, хлориди, сульфати, гідрокарбонати, борати тощо.

Засолені ґрунти, солончаки

Засолені - це такі ґрунти, що містять у всьому профілі або в його частині легкорозчинні солі в кількостях, шкідливих для рослин.

Шкідливість водорозчинних солей полягає в тому, що вони підвищують осмотичний потенціал ґрунтового розчину, чим погіршу­ють постачання рослин водою через недостатню всмоктувальну силу кореневих систем. При цьому знижується транспірація, уповіль­нюється фотосинтез, погіршується мінеральне живлення. Деякі солі (сода) погіршують властивості ґрунту: він набухає, зменшується здатність колоїдів до коагуляції, збільшується їх рухомість, в резуль­таті чого руйнується структурність ґрунту, росте його щільність тощо.

Найбільш шкідливі солі: Na₂СО₃, NаНСО₃, NаСІ; шкідливі: СаС1₂, МgС1₂, Nа₂SO₄; менш шкідливі: МgSО₄, СаSО₄. Джерелами солей у природі взагалі й у ґрунтах зокрема виступають такі проце­си та об'єкти:

- вивітрювання порід, при якому утворюються різноманітні солі, які з водами мігрують в океан або безстічні басейни на суші. Це про­цес глобальний, входить у великий кругообіг речовин і завдяки йому щорічно утворюється близько 3 млрд. т водорозчинних сполук;

• соленосні гірські породи, які утворюються на дні морів та оке­анів і в результаті тектонічних рухів земної кори виходять на поверхню, де виступають у ролі ґрунтотворної породи;

• мінералізовані ґрунтові води, що знаходяться на глибині 2-7 м і впливають на процес ґрунтоутворення;

• виверження вулканів;

• перенесення солей вітром з моря на сушу (імпульверизація);

• атмосферні опади (максимальний вміст солей у них може скла­ дати 400 мг/л).

• деяка рослинність, яка підкачує солі завдяки їх біологічній аку­муляції та наступній мінералізації фітомаси (солянки).

• зрошувальні води, які можуть бути активним фактором вторинного засолення ґрунтів при неправильному зрошенні.

Ці джерела діють на всій земній кулі, але засолені ґрунти зай­мають порівняно незначну частину суші. Для їх утворення потрібне специфічне сполучення навколишніх умов: засушливий аридний клімат, при якому випаровуваність перевищує кількість опадів, тому солі не вимиваються з ґрунту; негативні форми рельєфу, де забезпе­чується накопичувальний баланс речовин.

У таких ландшафтно-геохімічних умовах у ґрунтах можуть накопичуватись різні солі. При дещо вологішому кліматі акумулю­ються менш розчинні солі, а легкорозчинні вимиваються. З посилен­ням сухості клімату в ґрунті зберігаються більш розчинні солі, на­приклад, хлориди.

Солончаки - один із типів засолених ґрунтів, які містять у шарі 0-30 см токсичну кількість водорозчинних солей.

Вивчення цих ґрунтів розпочали ще В.В.Докучаєв та Н.М.Сибірцев, але всю групу засолених ґрунтів, у тому числі й солончаки, вони називали солонцями. Пізніше дані ґрунти стали об'єктом дос­ліджень К.Д.Глінки, М.О.Дімо, В.А.Ковди, О.М.Іванової, Н.Г.Мінашиної, українських ґрунтознавців О.Н.Соколовського, Г.В.Новикової та ряду інших вчених.

Солончаки займають на планеті площу ~ 69,8 млн. га, на тери­торії СНД - 20 млн. га, на території України зустрічаються локаль­но по узбережжю Чорного моря, в Придніпров'ї, на терасах Півден­ного Бугу, Дністра, Дунаю. Головні масиви розповсюдження солончаків на планеті: Азія - Аравійський півострів, Іран, Афганістан, Індія, Китай, Монголія, Туркменістан. Казахстан, Західносибірська низовина Росії; Європа — невеликі території на узбережжі морів та по терасах південних рік, Африка - узбережжя Середземного моря, басейн озера Чад, висохлі болота в дельті Нілу, безстічні впадини пус­тель; Південна Америка - південно-східне узбережжя Атлантичного океану; Північна Америка - степова частина Великих рівнин, пус­тельна частина Каліфорнії та північної Мексики, Австралія - зустр­ічаються плямами на південному узбережжі, в пустелях, депресіях рельєфу, біля солених озер. Тобто солончаки - ґрунти інтразональні, але найчастіше вони зустрічаються в пустелях, напівпустелях, су­хих степах, дуже рідко - в лісостепу та степу.

Характерна рослинність - розріджені асоціації різних солянок, що характеризуються високою зольністю (20-30%), глибокою коре­невою системою, незначним приростом біомаси (-50 ц/га). Клімат напіваридний, аридний, ТВР - випітний. Ґрунтотворні по­роди різні за генезисом, у тому числі й морські, бувають як засолені, так і незасолені, найчастіше карбонатні. Рельєф переважно рівнин­ний. Процес ґрунтоутворення - галогенез, тобто засолення через при­чини, описані вище

По всьому профілю спос­терігаються вицвіти солей, але при наявності вологи в ґрунті солі знаходяться в розчині й візу­ально не фіксуються. Характерна закономірність: якщо солончаки утворились при засоленні інших типів ґрунтів, то вони зберігають будову й мор­фологічні ознаки вихідного ґрунту, тому в профілі може бути різноманітний набір генетичних горизонтів. Гумусу загалом мало (1%), але іноді, якщо засолені первинні високо-гумусні ґрунти, його вміст може сягати 5-7% і більше. ЄП невелика, -20 мг-екв/100 г, залежить від мінералогічного та гранулометричного складу ґрунту. Реакція нейтральна, слабо-лужна (рН = 7,3-8,0), якщо ж тип засолення содовий, то рН досягає значень 9-11. Карбонати зна­ходяться на поверхні. Водно-фізичні властивості солончаків добрі (крім содових). Ґрунт у сухому стані стає дуже твердий, без­структурний, у вологому - в'язкий, знову ж таки безструктурний, погано водопроникний тощо.

Автоморфні солончаки приурочені до виходів на поверхню стародавніх засолених порід або утворились з гідроморфних у мину­лому солончаків при пониженні базису ерозії - наприклад, на висо­ких річкових терасах, найчастіше зустрічаються в пус­телях і напівпустелях. Підтипи діагностуються так: типові несуть найхарактерніші їх ознаки; літогенні, причиною утворення яких є засолена материнська порода; залишкові, утворені з гідроморфних; еолово-пагорбкові, утворені в результаті імпульверизації; отакирені мають тріщинувату поверхню.

Таблиця Класифікація солончаків

Типи	Підтипи	Роди	Види
Солончаки гідроморфні	Типові	За типом засолення	а) за характером розподілу солей: поверхневі (0-30 см), глибоко-профільні, (по всьому профілю); б) за морфологією поверхні: кіркові (NaСІ) , пухлі (Na2SО4) , мокрі (СаСl2), чорні (Na2СОз).
	Лугові Болотні
	Сорові Приморські Мерзлотні Вторинні Отакирені
Солончаки автоморфні	Типові Літогенні Залишкові Еолово-пагорбкові Отакирені

Гідроморфні солончаки формуються в умовах близького (0,5-3 м) залягання мінералізованих ґрунтових вод при наявності інтен­сивних висхідних токів води. Розповсюджені в зниженнях, лиманах, на днищах пересохлих озер, периферії боліт та солених озер тощо. Зовнішньо добре виділяються за наявністю вицвітів солей на поверхні (30-60%), профіль оглеєний. Підтипи, лугові утворились при засо­ленні лугових ґрунтів, містять досить багато гумусу; болотні ма­ють оглеєння по всьому профілю, іноді й оторфовані, утворилися при засоленні лугово-болотних та торф'яних ґрунтів; сорові утворились в результаті випаровування води з мілководних солених озер, по­криті шаром солі, зовсім відсутня рослинність; приморські, що ма­ють профіль, сильно засолений хлоридами, з багатьма черепашками, на глибині 1-2 м знаходиться гірко-солона вода; мерзлотні утвори­лись на вічній мерзлоті; вторинні виникли при неправильному зро­шенні; отакирені покриті сіткою тріщин.

Роди солончаків виділяють за типом засолення, тобто за якіс­ним складом аніонів і, рідше, катіонів. На Україні переважає содове та хлоридно-сульфатне засолення ґрунтів. Кількість солей у солон­чаках може коливатись від 1 до десятка процентів. У зв'язку з випіт­ним ТВР характерний найбільший вміст солей у верхньому шарі ґрун­ту (до глибини 30 см), що є однією з діагностичних ознак солончаку. Солончаки в сільському господарстві можна використовувати після видалення солей. Для цього найчастіше проводять наскрізну промив­ку ґрунту водою в сполученні з іншими заходами підвищення родю­чості. Перед промивкою рекомендують проводити глибоку оранку для більш рівномірного промочування ґрун­ту, проводять промивку в осінньо-зимовий період. Промивна вода повинна бути прісною, тобто містити не більше 1 г/л солей. Цей агромеліоративний захід часто сполучають з вирощуванням рису. До комплексу заходів з окультурення входить також вне­сення органічних і мінеральних добрив, після чого ґрунти придатні для вирощування багатьох культур - люцерни, ячменю, проса, пше­ниці тощо.

Не всі ґрунти, які містять водорозчинні солі, відносяться до со­лончаків. Тільки такий ґрунт можна віднести до солончаків, в якому вміст солей на глибині до 30 см перевищує поріг дуже сильного засолення. Серед засолених ґрунтів виділяють також солончакові та солончакуваті різновиди зональних типів ґрунтів, найчастіше - лу­гових, чорноземів, каштанових, бурих напівпустельних та інших. Со­лончаковими називаються ґрунти, які містять також, як і солончаки, токсичну кількість солей, але не з поверхні, а нижче 30 см. Солонча­куватими ж є ґрунти, що містять водорозчинні солі в будь-якій частині профілю, але в кількостях, менших порогу токсичності. Меліорація та окуль­турення цих ґрунтів аналогічні солончакам.