Тема 8. Фінанси суб’єктів господарювання

8.1. Поняття та форми суб’єктів господарювання.

8.2. Фінанси суб’єктів господарювання реального сектору економіки.

8.3. Формування ресурсів фінансовими установами.

8.4. Фінанси бюджетних установ та організацій.

8.5. Фінанси некомерційних підприємств.

8.1. Поняття та форми суб’єктів господарювання.

Компетентності, що формуються за темою:

знання:

основи організації фінансів на підприємствах різних організаційно правових форм власності;

характер фінансових взаємовідносин суб’єктів господарювання;

основи організації фінансів суб’єктів господарювання реального сектору економіки та фінансового сектору;

особливості фінансової діяльності некомерційних підприємств;

уміння:

використання теоретичних знань для організації різноманітних форм фінансування підприємств;

розмежування джерел формування фінансових ресурсів суб’єктів господарювання;

визначення напрямів використання фінансових ресурсів суб’єктів господарювання;

визначення критеріїв ефективності фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

комунікація:

здатність до визначення фінансів суб’єктів господарювання як ланки (елемента) фінансової системи держави;

здатність до аналізу основних факторів впливу на формування фінансових ресурсів суб’єктів господарюванням залежно від їх організаційно правової форми господарювання;

здатність до обґрунтування шляхів підвищення ефективності фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

автономність та відповідальність:

відповідальність за прийняття рішень у визначенні ефективних заходів щодо організації фінансової діяльності суб’єктів господарювання;

здатність до подальшого поглиблення знань з фінансів суб’єктів господарювання з високим рівнем автономності.

8.1. Поняття та форми суб’єктів господарювання.

Економічна система, як організуюча сила ринкової економіки потребує відповідної інфраструктури у вигляді державних і недержавних інституцій; виробників матеріальних і нематеріальних благ, продавців, покупців, споживачів з відповідним економічним і правовим статусом – суб’єктів ринкової економіки. Найбільш узагальненою формою агентів ринку є поняття суб’єкта господарювання (тобто такого суб’єкта, який займається підприємницькою діяльністю), що відображає їх сутнісні ознаки та місце в економічній системі.

Поняття суб'єкта господарювання обґрунтоване теорією господарювання, яка виходить з того, що суб'єктами господарювання є учасники господарських відносин, тобто організації та їхні структурні підрозділи. Окремі громадяни, якщо вони здійснюють підприємництво без створення підприємства, також мають визнаватися суб'єктами господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 55 Господарського Кодексу (ГК) України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством [73].

Суб'єктами господарювання є:

господарські організації – юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до Господарського Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;

громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці.

Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у Господарському Кодексі та інших законах.

Економічну сутність суб'єктів господарювання визначають їх наступні правові ознаки:

суб’єкти господарювання, маючи організаційну єдність самостійно беруть участь у господарському обороті як учасники господарських відносин. В господарських відносинах вони є суб'єктами господарського права, що не забороняє їм вступати в інші відносини у сфері господарювання (цивільні, фінансові, адміністративні тощо);

суб’єкти господарювання безпосередньо здійснюють господарську діяльність, яка спрямована на задоволення загальносуспільних або інших потреб, що має цінову визначеність. Цим вони відрізняються від інших учасників господарських відносин (наприклад, від органів державної влади та місцевого самоврядування, що наділені господарською компетенцією, і які не є згідно з ч. 1 ст. 8 ГК України суб'єктами господарювання);

суб’єкти господарювання наділені господарською компетенцією (сукупністю господарських прав та обов'язків), яку реалізують при здійсненні господарської діяльності;

наявність у суб’єктів господарювання відокремленої майнової основи господарювання, необхідної для здійснення господарської діяльності;

факт державного підтвердження законності входження суб'єкта господарювання в господарську сферу та зайняття господарською діяльністю. Легітимність існування суб'єкта господарювання передбачає необхідність дотримання певних правил утворення, державної реєстрації та офіційного визнання його існування, що в окремих випадках включає процедуру ліцензування та патентування певних видів діяльності;

самостійна відповідальність суб’єкта господарювання за власні дії у сфері господарського обороту.

Отже, суб'єкти господарювання – це організації, які на основі юридично відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів або управлінську діяльність в економіці.

Залежно від секторів економіки, в яких функціонують суб’єкти підприємництва, їх господарські (інституційні) одиниці поділяють на:

державні й недержавні корпорації, фінансові корпорації, загальне

державне управління, некомерційні організації, що обслуговують

домашні господарства та домашні господарства (табл. 8.1.).

Таблиця 8.1

Характеристика господарських (інституційних) одиниць за секторами економіки

Господарські (інституційні) одиниці	Характеристика суб’єктів підприємництва	Види суб’єктів підприємництва
1	2	3
Державні й недержавні корпорації (суб'єкти господарювання сфери суспільного виробництва)	суб'єкти господарювання реального сектору економіки, які займаються ринковим виробництвом товарів та послуг для продажу за цінами, що покривають витрати виробництва і дають прибуток або досягають інших цілей, яких прагнуть його власники:	державні, приватні, колективні, орендні, спільні підприємства, акціонерні товариства, товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю, кооперативи, а також добровільні об'єднання підприємств і галузеві органи господарського управління у формах асоціацій, консорціумів, корпорацій, концернів, організацій орендарів тощо
Фінансові корпорації	займаються фінансово- посередницькою діяльністю, забезпечують рух грошової маси, формують кредитні та фінансові ресурси, необхідні для ефективного функціонування економіки, і мають на меті отримання доходу	кредитні установи, інвестиційні фонди, страхові організації, недержавні пенсійні фонди та ін.

Продовження табл. 8.1

1	2	3
Некомерційні (неприбуткові) організації	органи управління центрального та місцевого рівнів та некомерційні (неприбуткові) організації, що утримуються за рахунок коштів бюджету	лікарні, загальноосвітні школи, вищі навчальні заклади, професійно-технічні училища, творчі спілки, театри, бібліотеки, музеї та ін.
Некомерційні організації, що обслуговують домашні господарства	суб'єкти економіки, що створили окремі групи домашніх господарств для забезпечення їх політичних, релігійних і професійних інтересів, а також для надання соціально- культурних послуг (соціально- культурні підрозділи нефінансових корпорацій), отримують доходи з метою забезпечення своєї життєдіяльності	творчі спілки, громадські організації, політичні партії та ін.
Домашні господарства	об'єднують фізичних осіб як споживачів, а в деяких випадках - як суб'єктів некорпоративної виробничої діяльності, котрі отримують доходи з метою поліпшення свого матеріального становища

Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Підприємство – господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

Господарський Кодекс України визначає види та організаційні форми підприємств в Україні.

Під організаційно-правовою формою розуміють, як правило, сукупність майнових та управлінсько-організаційних особливостей, зміст

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своїми зобов'язаннями. Стаття 45 Господарського Кодексу України встановлює, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, за вибором підприємця.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діятипідприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної форми власності – підприємство, що діє на основі колективної форми власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;

підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

2. За критерієм наявності в статутному капіталі підприємства іноземної інвестиції та її розміру:

підприємства з іноземними інвестиціями (в статутному капіталі такого підприємства іноземна інвестиція має становити не менш як 10 відсотків);

іноземні підприємства (в статутному капіталі підприємства іноземна інвестиція становить 100 відсотків).

3. Залежно від способу утворення (заснування), формуваннястатутного фонду та порядку управління підприємством розрізняють – унітарні підприємства та корпоративні підприємства:

унітарне підприємство створюється одним засновником, який виділяє необхідне для того майно, формує відповідно до закону статний фонд, не поділений на частки (паї), затверджує статут, розділяє доходи, безпосередньо або через керівника, який ним призначається, керує підприємством і формує його трудовий колектив засадах трудового найму, вирішує питання реорганізації та ліквідації підприємства.

Унітарними є державні та комунальні підприємства також підприємства, засновані на власності об'єднання громадян релігійної організації або на приватній власності засновника. Корпоративне підприємство утворюється, як правило, двома або більше засновниками за їх спільним рішенням (договором), діє на основі об'єднання майна або підприємницької чи трудової діяльності засновників (учасників), їх спільного управління справами, (у тому числі через органи, що ними створюються), участі засновників (учасників) у розподілі доходів та ризиків підприємства;

корпоративними є кооперативні підприємства, що створюються у формі господарського товариства, а також інші підприємства, в тому числі засновані на приватній власності двох або більше осіб.

4. Залежно від кількості працюючих та доходів від будь-якої діяльності за рік суб’єкти господарювання можуть належати до суб’єктів малого підприємництва, у тому числі до суб’єктів мікропідприємництва, середнього або великого підприємництва.

Суб’єктами мікропідприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будьякої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будьякої організаційно правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 10 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 2 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами малого підприємництва є:

фізичні особи, зареєстровані в установленому законом порядку як фізичні особи підприємці, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України;

юридичні особи – суб’єкти господарювання будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) не перевищує 50 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності не перевищує суму, еквівалентну 10 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Суб’єктами великого підприємництва є юридичні особи суб’єкти господарювання будьякої організаційно-правової форми та форми власності, у яких середня кількість працівників за звітний період (календарний рік) перевищує 250 осіб та річний дохід від будь-якої діяльності перевищує суму, еквівалентну 50 мільйонам євро, визначену за середньорічним курсом Національного банку України.

Інші суб’єкти господарювання належать до суб’єктів середнього підприємництва.

Головним суб’єктом господарювання в Україні є підприємство.

Підприємство – господарюючий суб’єкт, створений для організації підприємницької діяльності, економічною метою якого є забезпечення суспільних потреб і отримання прибутку.

Господарський Кодекс України визначає види та організаційні форми підприємств в Україні.

Під організаційно-правовою формою розуміють, як правило, сукупність майнових та управлінсько-організаційних особливостей, зміст

відповідальності суб'єктів підприємницької діяльності за своїми зобов'язаннями. Стаття 45 Господарського Кодексу України встановлює, що підприємництво в Україні здійснюється в будь-яких організаційно-правових формах, передбачених законом, за вибором підприємця.

1. Залежно від форм власності в Україні можуть діятипідприємства таких видів:

приватне підприємство, що діє на основі приватної форми власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

підприємство колективної форми власності – підприємство, що діє на основі колективної форми власності;

комунальне підприємство, що діє на основі комунальної форми власності територіальної громади;

державне підприємство, що діє на основі державної власності;